Галина Скіпальська займає посаду виконавчої директорки Міжнародного благодійного фонду "Українська фундація громадського здоров'я".

У цьому контексті, а також щодо чисел, що супроводжують цю ініціативу, а також необхідних кроків для інтеграції Барнахуса в систему українського правосуддя, орієнтовану на дитину, Укрінформ провів бесіду з Галиною Скіпальською, виконавчою директоркою МБФ "Українська фундація громадського здоров'я" і керівницею представництва HealthRight International в Україні.

"БАРНАХУС - ЦЕ РЕФОРМА КУЛЬТУРНИХ ПІДХОДІВ ДО ДІТЕЙ У СФЕРІ ЮСТИЦІЇ"

Давайте розглянемо просту концепцію. Що таке Барнахус і чим він відрізняється від звичних підходів, які застосовуються в Україні?

Щоб усвідомити, чому Україні потрібен Барнахус, варто уявити, яким був шлях дитини, яка стала жертвою насильства, до недавнього часу. Її кілька разів допитували - в поліції, прокуратурі та суді. Щоразу вона змушена була ділитися своїми переживаннями з незнайомими дорослими у формальних умовах, розповідаючи про те, що хотіла б залишити в минулому. Згідно з міжнародними дослідженнями, дитину могли допитувати не менше шести разів. Кожен такий допит ставав новим джерелом травми, змушуючи дитину знову і знову переживати свої найболючіші спогади. Між слідчими діями вона часто залишалася без психологічної підтримки, без чіткого розуміння своїх прав, без належного супроводу.

Модель Барнахус, що в перекладі з ісландської означає "дім дитини", була розроблена в Європі як відповідь на існуючу проблему. Перший центр такого формату відкрився в Ісландії в 1998 році. Основна ідея полягає в тому, що дитина має можливість дати свідчення лише один раз, в комфортному для неї середовищі. Всі фахівці – слідчі, прокурори, психологи, соціальні працівники, а за потреби й судді – об'єднують свої зусилля навколо потреб дитини, а не навпаки. Процес допиту відбувається у спеціально обладнаній кімнаті, у формі бесіди з підготовленим експертом, тоді як інші учасники спостерігають за цим дистанційно. Крім того, дитина має доступ до психологічної, соціальної, медичної та юридичної допомоги в одному місці.

- Тобто, ключова ідея - "один раз і в одному місці"?

- Саме так. Центри захисту дитини за моделлю Барнахус - це нові й унікальні для України заклади. Вони забезпечують доступ дітей-свідків і дітей, потерпілих у кримінальних провадженнях, до комплексних послуг, орієнтованих на їхні потреби, з урахуванням найкращих інтересів дитини та гендерних аспектів. Головна мета - мінімізувати наслідки слідчих дій і не допустити повторної травматизації. По суті, це зміна культури ставлення до дитини в системі правосуддя.

"Найкращим свідченням результатів є не лише цифри, а й території їх досягнення."

Які результати демонструє модель на даний момент? Чи можна вже обговорювати конкретні цифри?

- Найкраще про результат говорять не цифри, а географія. П'ять років тому в Україні був один центр - у Вінницькій області, відкритий у червні 2021-го. Сьогодні їх уже 16: наймолодший запрацював буквально днями, 19 червня, у Чернігові. Тобто за п'ять років модель пройшла шлях від поодинокого експерименту до мережі, що покриває більшу частину країни.

Але мене завжди більше цікавить не кількість центрів, а кількість дітей, яким в цих центрах допомогли. За даними проєкту "Впровадження моделі Барнахус для захисту дітей, постраждалих від насильства", що впроваджується за підтримки ЮНІСЕФ, через центри пройшли понад три тисячі дітей - 3338, точніше. І ще одна цифра, яка для мене промовистіша за решту: 363 із них зверталися повторно. Це означає, що дитина та її родина повернулися, бо відчули, що тут їм справді допомагають, а не роблять щось "для галочки".

Навантаження в різних регіонах країни суттєво варіюється, і це є важливим показником. На першому місці знаходиться Полтава, де через центр пройшло майже 600 дітей; активну роботу також ведуть Одеса та Київ. Логіка проста: там, де ефективно налагоджено взаємодію між відомствами, модель функціонує на повну потужність. Протягом усього періоду дітям було надано понад 12 тисяч різноманітних послуг — це не лише слідчі процедури, а й комплексна соціальна, психологічна, правова та домедична допомога. Саме це поєднання "розслідування та підтримки" робить Барнахус унікальним у порівнянні зі звичайними кімнатами для допитів.

Хто ці малюки? Чи можна виокремити їх спільні риси?

По-перше, насильство не має гендерної приналежності. Серед наших підопічних дівчатка та хлопці представлені майже однаково - 49% проти 51%. Це спростовує усталений стереотип про те, що жертвами насильства здебільшого стають дівчатка. Хлопці також потерпають, просто їхні випадки залишаються поза увагою.

Другий аспект: в основному це підлітки. Найчисленніші групи складають молоді люди у віці 11-13, 14-15 та 16-17 років. Це не випадковість: саме в ці роки діти частіше стають жертвами насильства за межами дому, в колі однолітків або в мережі, і в цей період вони особливо бояться ділитися своїми переживаннями з дорослими. Мета центру Барнахус полягає в тому, щоб допомогти їм знайти сміливість для відкриття.

Абсолютна більшість, 95%, - місцеві жителі громади, і лише 5% - внутрішньо переміщені діти. За роллю у провадженні 59% - це безпосередні постраждалі від насильства та інших обставин, а 40% - свідки злочину. І тут важливо наголосити: свідок насильства теж травмується, навіть якщо фізично його не торкнулися. Дитина, яка бачила, як кривдять матір чи брата, потребує допомоги не менше ніж сама жертва.

І ще одна категорія, яку ми відстежуємо окремо з січня 2025 року, - діти, які постраждали від гендерно зумовленого та/або домашнього насильства. Таких уже 947, і дві третини з них, 67%, - дівчатка. Ця статистика болюча, але важлива: вона показує, що домашнє насильство залишається однією з головних загроз, від яких дитину часто нікому захистити вдома.

- А чи є підтвердження ефективності моделі за межами вашого власного моніторингу?

- Так, і це принципово важливо. За даними Офісу Генерального прокурора, попередні результати свідчать про ефективність центрів під час кримінального провадження за участю дітей. Лише впродовж 2025 року до проваджень залучено майже 7900 дітей, частину з яких направили до центрів Барнахус, де провели понад півтори тисячі слідчих і процесуальних дій. Близько 80% із них - це допити дітей, потерпілих або свідків. А практика Верховного Суду підтвердила можливість ефективного застосування моделі Барнахус як важливого елемента правосуддя, дружнього до дитини. Тобто, найвища судова інстанція фактично легітимізувала цю практику.

"ГОЛОВНИЙ ВИКЛИК - НЕРІВНОМІРНІСТЬ: ДЕСЬ ЦЕНТРИ ЗАВАНТАЖЕНІ, А ДЕСЬ ПРАЦЮЮТЬ НА КІЛЬКА ДІТЕЙ НА МІСЯЦЬ"

Ви згадали про труднощі. Який із них є найзначнішим?

Першою проблемою є суттєва нерівномірність використання центрів по всій країні. В середньому один центр щомісяця проводить слідчі заходи з участю приблизно семи дітей. Проте в деяких регіонах, зокрема у Дніпропетровській, Закарпатській, Миколаївській, Вінницькій та Черкаській областях, можливості центрів використовуються значно обмежено, і іноді їх залучення складає лише 1-3 дитини на місяць.

Існує безліч причин. По-перше, це може бути пов'язано з віддаленістю території: коли центр перебуває за десятки кілометрів, тривала подорож може негативно вплинути на фізичний і емоційний стан дитини. Тому слідчі віддають перевагу спеціально підготовленим кімнатам у відділеннях. Іноді це стосується питань безпеки, як, наприклад, у Сумах. Але часто за цим криються системні проблеми: недостатня координація між відомствами та брак спільних навчань для слідчих, прокурорів і суддів.

- А як з кадрами? Чи є достатньо спеціалістів?

Це вже другий виклик. У багатьох регіонах немає резервних штатних психологів на час відпусток або захворювань основних працівників, що ускладнює безперебійну роботу центрів. Системи чергувань недостатньо розроблені, тому провести необхідну процедуру у вихідні дні або поза робочими годинами вдається не завжди. Окремою та чутливою темою є гендерна рівновага: психологи-чоловіки присутні лише в одній області — Львівській, що іноді ускладнює встановлення контакту з дитиною.

Модель включає також надання медичної підтримки. Як це реалізується на практиці?

- Це третій виклик - комплексність допомоги, заради якої й створювалася модель. Поки що в жодній області не проведено повноцінного комплексного медичного обстеження дитини безпосередньо в центрі. Судово-медичні та судово-психологічні експертизи на базі центрів Барнахус проводяться лише в окремих регіонах. Показово, що там, де центр працює на базі закладу охорони здоров'я, як у Волинській області, кількість проведених судово-медичних експертиз є однією з найвищих. Це підказує нам напрям руху.

Є ще одна важлива проблема, яку часто недооцінюють, але вона безпосередньо впливає на добробут дитини – це транспортування до спеціалізованих центрів. Наразі цим займаються переважно представники правоохоронних органів. Для дитини поїздка в поліційній машині може підсилювати відчуття страху, провини чи безпорадності, а також асоціюватися з покаранням. Це питання не лише логістики, але й психологічної безпеки дитини.