Малі ГЕС: енергонезалежність чи надумана небезпека?

Фахово – про плюси і мінуси малої гідроенергетики на Закарпатті.

Майже одразу після прийняття Закарпатською облрадою в листопаді 2011 року досить утопічного рішення про будівництво в краї 330 гідроелектростанцій, ця тема тут набула певної «моди». Вже навіть вигравши суд і, фактично, скасувавши названий у народі «Проект-330», місцеві громадські активісти від екології продовжують нищівну критику малої гідроенергетики, забувши про те, що ГЕС на Закарпатті з’явилися ще 70 років тому. Про те, чи справді малі ГЕС такі небезпечні, як їх «малюють» і яку користь вони здатні принести краянам, дізнавалися журналісти.

Закарпатській гідроенергетиці 70 років!

Піднявши деякі архівні документи, з’ясовуємо, що малі гідро¬електростанції дериваційного типу – Оноківська та Ужгородська – з’явилися на Ужі ще в 1943-му році. Основне обладнання для них тоді ж випустила празька фірма ЧКД «Каплан». Станції запустили в дію угорські фахівці, а от гідростанцію середньої потужності – Теребле-Ріцьку – збудували невдовзі після війни. Усі три станції вже десятки разів окупилися й нині, фактично, дарують Закарпаттю електроенергію…
За статистикою, основний обсяг електроенергії на енергоринок у Закарпатті відпускають гідроелектростанції – 98,8%; на загальнодержавному ринку їхня частка становить 5,2%. У загальноукраїнському балансі на область припадає менш ніж 1% виробленої електроенергії.
Закарпаття використовує майже 1,8 млрд кіловат-годин електроенергії, виробляючи її близько 150 млн кВт/год. Проте провідні науковці України від біології й екології в один голос підтверджують, що область має найбагатший енергопотенціал у країні (6,45 млрд кВт/год на рік) завдяки розгалуженій річковій системі (понад 9 тисяч річок та потічків), особливо потужній у передгірських та гірських районах. Ці водні артерії є основним ресурсом для побудови ГЕС, які за умови застосування досконалих технологій можуть стати альтернативним екологічно безпечним джерелом енергії.
Аби не сварити між собою закарпатських фахівців від громадської екології та науковців-екологів, за роз’ясненнями теми малих ГЕС звертаємося до спеціаліста всеукраїнського рівня, доктора технічних наук, зав-кафедрою туризму Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Людмили Архипової.

Дериваційні ГЕС – найбезпечні для довкілля

– В Україні, за винятком окремих станцій, розвиток малої енергетики розпочався лише в 2008 році, й справді, основне питання зараз – стежити, аби їх встановлення відповідало всім еконормам, – розповідає Людмила Миколаївна. – А загалом у питанні гідроенергетики потрібно, перш за все, розуміти різницю між -мікро, -міні та малими ГЕС. Їх розрізняють за¬ встановле¬ною потужністю, від¬повідно, об’єкти до 100 кВт, 100 – 1000 та 1000 – 10000 кВт. Максимальна потужність ГЕС, які вважаються малими, встановлена нормативними документами кожної країни. Наприклад, у деяких європейських країнах малими вважаються ГЕС до 30000 кВт (або 30 МВт). Реально в межах Карпатського регіону 10МВт можна отримати на основній (середній) течії Дністра, можливо, й на Тисі залежно від типу станції. За типом поділяють на греблеві (з улаштуванням водосховища сезонного або річного регулювання стоку) та дериваційні (перекидання частини стоку за межами основного русла (труба або дериваційний канал). Тоді влаштовується підпір 2–3 м (та ж гребля з невеличким водосховищем без можливості регульованої акумуляції води).
Апріорі за впливом на довкілля безпечнішими вважаються дериваційні станції. Всі ті, котрі будують останнім часом, саме такі. Взагалі малі ГЕС у всьому світі належать до екологічно чистих (зелених, відновлюваних, нетрадиційних) джерел енергії. В Україні прийнята Енергетична стратегія до 2030 року, де про це також іде мова (можна знайти повністю в Інтернеті).

Екологічний вплив малих ГЕС є локальним

Що ж до шкоди від ГЕС, то, за словами Людмили Миколаївни, за великим рахунком будь-яка антропогенна діяльність завдає шкоди довкіллю тією чи іншою мірою. Навіть прокладання туристичних стежок призводить до знищення й  переселення деяких видів флори і фауни. Тому влаштування ГЕС у межах будівельного майданчика порушує ґрунтовий покрив, збільшує викиди шкідливих речовин від будівельної техніки в повітря, підвищує рівень електромагнітного випромінювання, шумовий вплив (усе в межах санітарної зони близько 50 м), дещо змінює гідрологічний режим (у межах довжини деривації). Відсутність рибопропускних та рибозахисних пристроїв найбільше впливатиме на гідробіонтів.
– На мою думку, якщо в руслі по-за межами дериваційного каналу залишати меженний стік (протягом цілого року на рівні мінімальної середньомісячної витрати маловодного року 75% забезпеченості), висихання русла не спостерігатиметься, – переконана фахівець. – А в цілому весь екологічний вплив малих ГЕС є локальним. За межа-ми санітарної зони вимірювані параметри довкілля будуть на рівні фонових. Але проведення оцінки впливу на навколишнє середовище та екологічного моніторингу експертами рекомендується.
Що ж до органів, котрі повинні займатися дозволами та контро¬лем за будівництвом малих ГЕС, Людмила Архипова каже: «Порядок надання дозволу на будівництво встановлюється законодавством, яким передбачено проведення оцінки впливу на навколишнє середовище та екологічна експертиза проектів. Контроль за будівництвом знаходиться в межах компетенції відповідних держ¬органів. Але, на мою думку, робота з громадськістю за зарубіжним досвідом повинна проводитися інвестором. В його інтересах зацікавити, переконати громаду, яка надає в оренду землю під будів¬ництво, в перевагах своїх інвестицій. На жаль, в Україні немає закону про стратегічну екологічну оцінку, за яким працюють фахівці за кордоном і визначають території для перспективних інвестицій».

Потужність ГЕС не повинна перевищувати 5 МВт

Сьогодні місця влаштування малих ГЕС в Україні визначаються інвесторами, що не завжди обґрунтовано, і з екологічної точки зору в тому числі. Проблемність ситуації на Закарпатті пов’язана з практичною відсутністю роботи з населенням з боку інвесторів. По¬трібно зі шляху протистояння пе¬рейти до компромісів та соціаль¬них угод.
Ще раніше на засіданні Координаційної ради з питань будівництва об’єктів малої гідроенергетики в Івано-Франківській області Людмила Архипова висловила думку, що потужність малих ГЕС у регіоні має бути обмежена 5 МВт, і то на більших річках – Дністрі, Пруті, а на всіх менших – 1-1,5-2 МВт. Експерт зауважила, що Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька області є найпотужнішим гідроенергетичним регіоном України. Причому, уточнила вона, найбільший гідроенергетичний потенціал має Закарпаття.
За словами науковця, екологічно безпечний потенціал річок Карпатського регіону становить 15% від їх валових гідроенергетичних потужностей.

Павло БІЛЕЦЬКИЙ

"Закарпатська правда"