»І не згада ніхто свій крик останній…»

На світлий спомин про усамітненого митця Григорія Гнатюка.

Його життя обірвалося несподівано, нагло. Переказують, що збила вантажівка, коли він їхав велосипедом. Сталося це 10 жовтня 2012- го року. Ім’я  художника – Григорій Гнатюк.
Він не чув свого крику останнього… А був крик ? Якщо так, то осіннє, жовтневе листя сполохане вигуком, що струсонув повітря, тривожно закружляло. Упав він на жовтогарячий килим осені… Шість десятиліть відміряла доля Григорію, а скільки ще міг сотворити… Не судилося.
«Свій перший крик ніхто не пам’ята ,
    Як не згада ніхто свій крик останній.
    Дві таємниці, дві найвищі грані,
    А поміж ними – суєта...».
    (з вірша Б. Чіпа).
Про творчість заслуженого художника України Григорія Гнатюка, про тяжкі випробування на життєвому шляху, та різко обірвану підлим випадком нитку земного буття, я довідався від приятеля молодечих літ Григорія, теж відомого митця – Анатолія Лавренка.
    Ознайомився з творчими роботами художника, зачепили за живе… Він закінчив Харківське художнє училище. Короткий час працював в Росії. Повернувся на рідні терени. І пірнув цілковито у глибінь мистецько – безкраю. Цій особистості ніколи не було легко. Давній друг, знаний митець Степового краю Володимир Волохов говорить таке : « Григорій мав революційний характер. Ніяк не вписувався у рамки комуністичних норм життя. Його не розуміли, навіть багато хто з колег – живописців». А постать, не тільки мистецька, була і є – видатна. Такої ж думки дотримується, інший знайомець Гнатюка, мистецтволюб і лікар Леонід Назаренко. Окрім малярства, мав у житті дві непроминальні любові, це – книжки і музику. Зібрав багатющу, унікальну фонотеку і таку ж бібліотеку, на свій мистецький смак.
На сороковини у Художньому музеї ( м. Кіровоград ) зібралися ті, хто знав митця, шанував і цінував його талант. Броніслав Куманський, журналіст і мистецтвознавець пригадує : « Років три тому, я провідував його в селі, він не показував своїх останніх творів – я це розумію так, що він і в цей час був весь у пошуках, не мав певності у викінченості своїх робіт, тому й не хотів їх нікому показувати. Він був людиною без шкіри – вразливою, тонкою натурою».
    Не погоджуюся з твердженнями тих, хто визначає основну тему творчості живописця – опоетизованість праці сільської трудівниці. Тематика картин митця значно ширша, глибінь їх любомудрствія значна, ці твори мають різнобічний характер. Художник Михайло Надєждін каже : « Він імпровізував усе життя, навіть у перших, може, найвідоміших своїх імпресіоністичних полотнах».

Провінція, не географічне поняття, між іншим, столичність теж. Багато залежить від самої людини. Можна крізь невеличке сільське, ба навіть хутірське віконце, побачити увесь обшир Всесвіту. Адже є світ український і інші світи. Можна з вікна елітного, фешенебельного будинку столиці, не побачити… , та майже нічого. Тотальна матеріалізація проникла у кожну клітину людини. Панує меркантилізм, так званий, здоровий прагматизм. Ну а мистецтво ? Хіба що, як красивий додаток до житла, авто,  різних забаганок сучасних заможних небожителів.
    Прощений Григорій ( у нас так кажуть, бо прощається все тому, хто відійшов у засвіти ), був особистістю того гарту, котра бачила з віконечка хатини у Небелівці, не лише український світ, а й Космос України. Буремна сутність митця не прийняла місто для життя, як таке. З цієї причини, мабуть і повернувся до родової Небелівки, Новоархангельського району, де був народжений 1952 року. Є ще такі постаті, на щастя, не зігнуті, самодостатні, вони перебувають у стані безперервного пошуку, подібні до середньовічних науковців, ті прагнули віднайти, здобути філософський камінь. Цей термін має щонайменше, подвійний підтекст .Був це пошук дуалістичної гармонії : людини і природи, наповненості людського життя високими пориваннями, бажанням змінитися самому у кращий бік, тим же, хоча б на дещицю, схилити ближнього до світла, краси і добра.
    Такі усамітненні парсуни, вкрай рідко, та ще зустрічаються на українських хуторах. Вони гомонять з вітром у степу, звертаються без посередників до Вищих сил Неба, вони є невідлучною часткою життя довкілля. Закутки природного ландшафту, серед якого мешкають, вміють так передати полотну, як ніхто інший.
    Картини художника наповнені багатьма смислами. Поміж різних сенсів, головним є – спроба мистецьким способом продемонструвати всім нам і світові, - немає кращого місця на Планеті, ніж рідний край, рідне село, хата, подвір’я… Тому, цей хліборобський Всесвіт не повинен, а значить, - не зникне з лиця українських земель!
    … твори авторства Гнатюка охоче купували іноземці : австрійці, японці, англійці. Окремі картини прикрашають Галерею сучасного та східноєвропейського мистецтва « Червоний квадрат» ( Лондон ), приватну колекцію Мартіна Мюллера ( Цюріх ).
    Роботи Григорія Гнатюка  - то мистецькі витвори, незвичайного, рідкісного типу людини, - людини обособленої. Він все життя був винятком із загальних правил, а виняткові  картини, відіграватимуть важливу роль в історії українського малярства . Давайте визнаємо, -  обособлена  людина є позачасовим і постійним фактором цивілізації, незалежно від того, де вона перебуває, купається у променях слави, чи знаходиться посеред тиші одинокості в своєму закутку…

Андрій Будкевич, м.Львів