На 9 підлітків — 2 хлібини на тиждень, макарони й дощова вода

Каторжна праця за безцінь – це сучасна торгівля людьми.

Більшість людей, чуючи словосполучення «торгівля людьми», уявляють собі вербувальників, котрі загітували дівчат їхати за кордон офіціантками чи покоївками, а насправді запроторили їх у підпільні борделі й отримали за це солідний куш. Але це поняття набагато ширше і включає примусове жебрацтво й сурогатне материнство, роботу в нелюдських умовах і не за ту плату, про яку домовлялися, ба навіть донорство органів під тиском. І не тільки за рубежем, а й у рідній Україні. А щоб боротися з такими ганебними явищами й якомога ширше інформувати громадськість про ризики та способи протидії – з 1 червня на Закарпатті стартував інформаційно-освітній проект «Не продавай себе!», що реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

На плантації з ранку до ночі під охороною собак...

Як розповіла в Ужгородському прес-клубі голова ЗГЖО «Веста» Інна Сабадош, йдеться про кампанію з попередження торгівлі людьми, заходи якої охоплять не тільки Закарпаття, а й інші західні області. Її мета – подолати стереотипи, через які краяни не вбачають у цьому загрози для себе та своїх рідних; поінформувати, на який захист можуть розраховувати потерпілі. «Чому закарпатці попадаються на гачок зловмисників? Часом через свою довірливість. Їм обіцяють високу зарплату, гарні умови праці, а потім забирають паспорти начебто для оформлення, мобільні телефони – і вони повністю безправні на чужині. Причому не обов’язково за кордоном – останнім часом процвітає й так звана внутрішня торгівля людьми. Яскравий приклад: кілька років тому влітку група 15-16-літніх краян поїхала на заробітки до Херсонщини. І от їх там, відібравши документи й засоби зв’язку, 2 місяці змушували гарувати на плантації з ранку до ночі під охороною собак. При цьому на 9 чоловік на тиждень давали 2 буханки хліба та якісь макарони, воду пили дощову – з іржавої бочки. 2 хлопці спробували втекти, так їх спіймали й страшенно побили», – розповідає пані Інна. На запитання журналістів, як же так, що рідні відразу не забили тривогу, чому з дітьми нема телефонного зв’язку, вона відповіла: самі батьки теж по заробітках – за кордоном. Утім, через далеку родичку, яка проживала на Півдні України й до якої зрештою зумів утекти один із «полонених», закарпатських підлітків таки звільнили. А їхній «роботодавець» отримав усього 2 роки ув’язнення, хоча торгівля людьми вважається тяжким злочином і тягне на 15 літ за ґратами.

Інна Сабадош каже, що деколи пильність потенційних заробітчан приколисує позитивний трудовий досвід, свій або знайомих, у цьому ж районі, області чи країні. Але люди потрапляють до іншого роботодавця – і починається жахіття. Приміром, двоє закарпатських дівчат роками працювали барменами за рубежем, а в 2013-му контракт закінчився тим, що їх у коробках із-під телевізорів переправили до Іспанії й закрили в підпільному борделі. Інколи умови роботи відповідають тим, про які домовлялися, але зарплату не видають (лише трохи на харчі), пояснюючи це тимчасовими фінансовими труднощами: мовляв, потерпіть, потім усе виплатимо. А в підсумку заробітчани, відпрацювавши місяцями по 12 годин щодня десь на лісоповалі, отримують гроші виключно на дорогу – із рекомендацією «їдьте, поки живі-здорові».

Торік лише 6 закарпатців отримали статус потерпілих від торгівлі людьми

За статистикою, якою оперувала Інна Сабадош, за роки незалежності понад 120 тисяч українців постраждали від різних форм торгівлі людьми. Держкомстат стверджує, що 1,2 мільйона осіб віком від 15 до 70-ти впродовж останніх 2,5 років працювали чи шукали роботу за кордоном, а значить, наражалися на ризик бути поневоленими. І Закарпаття як транзитна й традиційно орієнтована на заробітчанство область у першу чергу має інформувати своїх громадян, як не потрапити в неприємні ситуації на чужині. «Торік у нашому краї 6 чоловік офіційно отримали статус постраждалих від торгівлі людьми, хоча документи в департамент соцзахисту населення ОДА подавали 12. Але слід мати на увазі, що з усіх, хто потрапив у таку скруту, лише 10% самі звертаються по допомогу. Хтось заляканий і радий уже тому, що вирвався з рабства, хтось соромиться чи боїться осуду. А багато хто не знає, що статус постраждалого дає право на разову матеріальну допомогу в розмірі 1 прожиткового мінімуму, плюс психологічна й медична допомога, за необхідності – тимчасове житло, одяг, їжа тощо», – каже пані Інна. Вона наголошує, що в такі халепи люди можуть втрапити будь-де й частіше, ніж ми думаємо. Цьогоріч уже теж порушено кілька кримінальних  справ такого характеру. Серед найбільш ризикованих у плані торгівлі людьми країн очільниця «Вести» називає Росію, Туреччину, Польщу – загалом у списку понад 60 держав. Тому перш ніж їхати на заробітки, варто поцікавитися в місцевому Центрі зайнятості, чи має фірма-посередник ліцензію на працевлаштування за кордоном узагалі (а на Закарпатті таких, за даними Інни Сабадош, усього 4) й у певній країні зокрема. Бо якщо дозвіл є, скажімо, на Чехію й Польщу, а пропонують Іспанію – варто подумати, перш ніж погодитися.

Проти торгівлі людьми – відеороликами та телепрограмами

Проект «Не продавай себе!» реалізується в партнерстві з Ужгородським прес-клубом, тож на заходах, які планується здійснити, детально зупинилася його керівник Ірина Бреза. Зокрема це створення двох соціальних відеороликів, які в доступній формі подаватимуть загрози, що несе торгівля людьми, та методи її попередження. Презентуватимуть відеоролики по всій Західній Україні, у соцмережах. Планують також створення тематичних програм на місцевому телебаченні, публікації в районних ЗМІ, поширення по містечках та селах області флаєрів, флеш-моби на найпопулярніших загальноміських акціях тощо. «Для кожної вікової групи – свій інформаційний продукт. Ми хочемо показати цю складну тему доступніше: як візуально, так і вербально. Адже з чим насамперед асоціюється термін «торгівля людьми»? З рабством, буквальним продажем людей, сексуальною експлуатацією. А насправді – це і трудова експлуатація (що актуально для західних областей), і продаж дітей для жебракування, причому не тільки ромських, і ще багато неприємних речей, які є буквально на кожному кроці», – каже Ірина Бреза.

Ще одне завдання проекту, за її словами, – вплинути на тих громадян, які з осудом та зверхністю ставляться до жертв торгівлі людьми, й змінити їхнє сприйняття цього негативного суспільного явища. Будемо сподіватися, що все задумане вдасться і ризики для закарпатських заробітчан таки зменшаться.

Мирослава Галас, "Закарпатська правда"