Про євроінтеграцію — із Закарпаття

Один із головних нинішніх страхів українців після Росії – це Європа. Якщо з північним сусідом уже все зрозуміло, то з західним – не дуже. Нині київська влада в один голос твердить, що наша держава буде рухатися в бік зближення з ЄС, і це викликає радість не у всіх.

Чому? Всі ми боїмося, що наші товари будуть неконкурентоспроможними, тому зникне сільське господарство. Всі ми боїмося, що наші дипломи не визнаватимуть, а кваліфікація виявиться занадто низькою для європейського ринку праці, тому в разі інтеграції  трудитимемося максимум прибиральниками офісів та продавцями фаст-фудів. Всі ми боїмося, що будучи кимось, станемо ніким.

Спростувати це легко. Наведу приклад. Не так давно зустрівся з хлопцем, із яким був знайомий ще з університету. Вчився він на медичному факультеті УжНУ, який у нас так полюбляють критикувати. Він усе життя мріяв влаштуватися за кордоном і таки домігся свого. В свої 28 працює нейрохірургом у Німеччині. Офіційно. Для тих, хто не до кінця розуміє, поясню: нейрохірург – це дуже складно. Це як керувати літаком-винищувачем у армії. Тобто це вищий пілотаж майстерності. Й це в Німеччині – країні, де громадянину Європейського Союзу отримати офіційну роботу неймовірно складно. А він зміг. Ще й у лікарні. Тобто німці йому довірили здоров’я своїх громадян. Це, до слова, заперечує тезу про те, що пихаті німці не вважають українців за європейців. А хлопець, між іншим, ніякий не геній. Він просто хотів свого досягти: вчив іноземну, читав додаткову літературу та вчився, вчився, вчився…

І це не єдиний приклад. То чому ми боїмося? Причина всього одна – ми не віримо у власні сили. Ми зациклені на численних розповідях про те, як нас не люблять у Європі, вважають, що ми годні лише на «рабську» працю за їхні єврокопійки, а відтак уже морально готуємося мити підлогу у Відні. Але чомусь ми навіть не пробуємо бути кращими. Читаємо повідомлення лише про те, як важко працюють наші заробітчани в Чехії, а не про успіхи наших студентів у  Словаччині. Ми воліємо слухати історію про те, як наша знайома тяжко працює в Італії, аніж про успіхи сусіда, котрий із тої ж Італії возить кавомашини та успішно реалізує їх (маючи всі ліцензії!) в себе в магазині.

Ми самі собі не віримо. Тому не дивно, що нам не вірять у Європі. Сама євроінтеграція, якщо вона буде, проходитиме нелегко. Не тільки український, а й наш закарпатський менталітет зламати важко. Але треба починати пробувати. Інакше наш страх перед новим та невідкритим до добра не доведе. Янукович ось також злякався Європи…  

Денис ФАЗЕКАШ, "Закарпатська правда"