Домовини — під ялинки на площу Поштову!

Ситуацію з новим цвинтарем в Ужгороді потрібно вирішити негайно.

Червень цього року комунальники називали часом «Х» для міського цвинтаря в Барвінку – фактично, на цей час ресурс кладовища майже вичерпався. Якщо дуже примудритися, то ще літо «протягнемо», але загалом із 16,25 гектара загальної площі вільних лишилося відсотків п’ять. І хоча під нове кладовище вже виготовили документи й відвели землю, в останню мить вирішення вкрай нагальної проблеми гроші на облаштування віддали… живим. Тобто на армію. Але що робити вже завтра з померлими родичами – ужгородці не знають. Попри постійні розмови на цю тему в ЗМІ, схоже, міська влада так і не думає вирішувати це питання. Ігнорування, як кажуть, повне…

За інформацією Анатолія Сухолова, директора міського комунального підприємства, яке опікується цвинтарями, питання про облаштування нового міського кладовища піднімали вже неодноразово. КП має на балансі 10 цвинтарів (саме стільки їх в Ужгороді), але практично всі вони законсервовані. Найстарішими є Кальварія, де відбуваються тільки дозахоронення, та кладовище на Капушанській, де поховання давно заборонили. Міський цвинтар, що в с.Барвінок, існує з середини 80-х років минулого століття. Наразі, за приблизними підрахунками, вічний спокій тут знайшли близько 28 тисяч ужгородців. Кілька років тому, аби якось відтягнути час «Х» щодо необхідності будівництва нового міського кладовища, ужгородські депутати попередньої каденції прийняли рішення про можливість спорудження родинних склепів. Їх розмір мав становити три на три метри й там передбачалося ховати до дев’яти осіб. 25-річну оренду склепу планували встановити на рівні 5 тисяч гривень. Проект так і залишився відкритим…

Також у попередні роки йшла мова про можливість ховати ужгородців на колишньому військовому полігоні в с. Оріховиця чи Ярок, але далі розмов справа не пішла.

У 2013-му депутати міськради прийняли рішення приєднати до цвинтаря в Барвінку ще один сектор – із тих земель, котрі впритул підступають до міського сміттєзвалища. Приєднали. Але таке рішення, вибачте, було наче мертвому припарка – тільки трішки відтягнуло час, та кардинально проблеми не вирішило. 

За попереднього міського голови м. Ужгорода Віктора Погорелова в обласному центрі розробили Програму організації та обслуговування міського кладовища на 2013–2016 роки. Тоді ж питання вирішили й на 95% підготували проект під’їзної дороги до цвинтаря, який, фактично, тільки залишилося передати на експертизу, тим більше, що був готовий попередній геологічний висновок.

Ця раніше запланована ділянка знаходиться в районі Міжнародного автомобільного пункту пропуску «Ужгород», між об’їзною дорогою та вантажним терміналом. Із земель запасу міста виділили ділянку площею 1,75 га та зібрали пакет документів для вилучення від ДП «Ужгородське лісове господарство» території площею 16,5 гектара. Реалізація програми була запланована в дві черги: перша –  будівництво кладовища на міській землі, а друга – на тій, що мала бути вилучена від лісівників.

Після отримання позитивного висновку Кабінету Міністрів України щодо вилучення цих 16,5 га ділянки мали розпочати будівництво цвинтаря. Детальним планом території передбачили її терасування та влаштування секторів для поховань. Передбачалося, що новий цвинтар діятиме 20 – 25 років і буде розрахований на 15 тисяч поховань.

Утім, не судилося… Нова влада Ужгорода, за чутками, перерахувала передбачені на облаштування нового цвинтаря кошти на потреби української армії. Справа корисна. Але, враховуючи, що в обласному центрі в середньому помирає 7-8 ужгородців на добу, становище треба рятувати негайно. Ситуація не те, що катастрофічна, а патова: якщо вже сьогодні не приймуть відповідне рішення (виділивши кошти на облаштування, треба врахувати, що ще й час потрібен на різні роботи, відведення ґрунтових вод чи щось подібне. – Авт.), людей у прямому розумінні цього слова почнуть ховати на площі Поштовій. Тим більше, що прецеденти в області вже були – якось очільнику Перечина містяни принесли труну до кабінету, оскільки ховати померлих уже не мали де…

До речі, нинішня міська влада переконує, що веде перемовини про можливість облаштування місця для останнього притулку ужгородців у с.Тарнівці Ужгородського району. Але наскільки відомо редакції, громада села проти такого рішення. Навряд чи зрадіють йому й самі ужгородці, бо ж добиратися до Тарнівців на могили рідних – справа не з легких, особливо для людей похилого віку. Та шокує навіть не це – навіщо вигадувати велосипед, якщо він уже є? Для чого потрібно по-новому розробляти проект, займатися питаннями відведення земель, готувати документацію, що займе не один чи два місяці, а й рік, якщо вже все готове? І що робити упродовж цього часу жителям міста? Чи, може, в когось при владному кориті виникла чергова ідея нагріти руки на грошах громади – приміром, продавши вигідно власну земельку обласному центру під кладовище?

Людмила Руда, "Закарпатська правда"