Пенсіонер-правоохоронець із Закарпаття у житті завжди керується настановами батька

Цим же настановам ветеран навчає власних дітей та міліцейську молодь.

Василь Васильович Шелепець завжди слідує в житті настановам батька, котрий учив сина: «Працюй завжди так, аби мені не було соромно за тебе і тобі перед тими людьми, з якими в майбутньому тобі доведеться зустрічатися. І основною зброєю для тебе має бути тільки слово. Якщо не можеш зробити людині добре, не роби їй погано. Що людина зробила, за це вона повинна відповідати. А ти, займаючи посаду, повинен відноситись до людини по-людськи, незалежно від її національності, статусу та віку. З усіма людьми будь тільки на «ви». Цьому ж ветеран навчає власних дітей та міліцейську молодь.

- Василю Васильовичу, розкажіть, для початку, трохи про себе. Звідки ви родом, яким був ваш шлях у міліцію?

- Народився я 12 червня 1954 року в смт.Великий Березний і проживав там до 1986 року. Батько мій працював на різних посадах в органах Державної влади, меблевому комбінаті, райспоживспілці. Мати – секретарем директора меблевого комбінату, а згодом лісокомбінату у В.Березному.

Свою трудову діяльність я почав після закінчення школи в 1971 році. Через рік був призваний в ряди Радянської армії. Служив у військах протиповітряної оборони.  Після демобілізації поступив у 1975 р. у Львівський торгово-економічний інститут, по закінченні якого працював інженером із праці та заробітної плати у Березнянському лісокомбінаті.

Як я потрапив в органи внутрішніх справ? Міліція розслідувала тоді кримінальну справу по Великоберезнянському району, село Люта. Там були значні розкрадання лісу, сотні кубів краденої деревини було вилучено, й мене залучили як ревізора по лісовій галузі до проведення ревізії.

Начальником обласного ОБХСС тоді був полковник Віктор Сержанов, заступником в нього був Віталій Пугач. По цій кримінальній справі працювали Іван Мотиль, Йосип Кібельбек, Михайло Петрішко та Василь Шипович. Під час проведення ревізії Віктор Філіпович Сержанов запропонував мені йти працювати до них в міліцію. Спершу я не погодився, бо з нашої родини ніхто ніколи в правоохоронних органах не працював. Порадився я з батьком, а той порадив самому робити вибір. Каже: якщо ти вважаєш, що зможеш там працювати, то йди працюй. Я подумав і з 1 жовтня 1980 року перейшов працювати в органи внутрішніх справ, у службу ОБХСС області. Нас в обласному апараті працювало тоді до п’ятнадцяти осіб.

- Хто був вашими вчителями в міліції?

- Найбільшу роль в моєму становленні зіграли Іван Мотиль, Йосип Тацинець, Іван Сабов, Михайло Петрішко. З молодих нас було двоє: Василь Шипович і я. За час служби в ОБХСС я пережив три скорочення кадрів, і коли постало питання, що залишать лише фахових юристів, я пішов вчитися заочно в Академію внутрішніх справ ім.Я.Мудрого в м.Київ, де й здобув свою другу вищу освіту.

- Які цікаві кримінальні справи ви розслідували в ОБХСС?

- Найбільша була у 80-х роках по розкраданнях в особливо великих розмірах на  Перечинському соко-винному заводі. По ній проходило з півтора десятка осіб, багато з яких були засуджені до позбавлення волі. До розслідування цієї справи було залучено багато працівників міліції з усього Радянського союзу. Від нас групу очолювали Іван Сабов та Іван Стегура. Ми з Шиповичем та іншими оперативниками займались цією справою з самого початку і до кінця розстеження.

Пригадується мені інша цікава справа – по затриманню хабарника-начальника цеху одного із заводів у Міжгірському районі. Працювали ми там удвох із начальником відділення ОБХСС Міжгірського райвідділу міліції Степаном Печканом. Справу цю було доведено до суду, хабарника засудили. У 90-х я був від ДСБЕЗ куратором Свалявського району, де ми розслідували цікаву справу по розкраданню коштів у колгоспі села Неліпино, там теж були засуджені зловмисники. По Ужгородському району була цікава справа по розкраданню коштів у плодововочевому комбінаті села Часлівці, Ужгородському м’ясокомбінаті, Перечинському МДС ПМК та інші. Далі я був куратором Хустського району, там теж було порушено багато кримінальних справ по розкраданнях, хабарниках тощо.

- Що позитивного у міліції радянських часів вам запам′яталося?

- Передовсім тоді дієвим був інститут наставництва. За кожним молодим працівником був закріплений досвідчений наставник. Ніколи у серйозні відрядження недосвідчену молодь не посилали.

Дуже багато в службі ОБХСС я почерпнув безпосередньо від її керівника – Віктора Філіповича Сержанова. Він умів направити людину, роз′яснити суть справи і прийняти правильне рішення. Це дуже справедлива, порядна, відверта та пряма людина. Через деякий час прийшов працювати заступником, а згодом нечальником Іван Васильович Сабов, теж порядний керівник був. Коли вже я був начальником відділення, інші відділення очолювали згадуваний Василь Шипович, Михайло Андрійчук, Михайло Петрішко, Іван Тирпак та Степан Шуба. 

Довелось мені працювати в ОБХСС і з нинішнім начальником УМВС полковником Сергієм Шараничем, який перейшов до нас з Ужгородського міськвідділу. Сергій Олексійович завжди був і залишається порядною, скромною, відвертою людиною, яка приймає рішення і відповідає за це рішення. Ця людина ніколи не підставить, скаже прямо й не буде кривити душею. Це я його не хвалю, лише даю характеристику, якої він заслуговує.

Загалом же в перші роки служби мені доводилося нелегко. Жив я у В.Березному і щодня упродовж 5 років добирався на роботу в Ужгород. Втавав о 6 ранку і електричкою діставався на службу. Додому повертався біля 8-11 годин вечора. Інколи добирався на службу попутнім автотранспортом, але тоді в суспільстві була повага до міліції, не треба було показувати посвідчення, міліціонера і так всі знали. Але для того, щоб заслужити повагу, треба самому з повагою відноситись до людей. Чого, як на мене, бракує окремим нинішнім міліціонерам.

- Яким був ваш подальший шлях в ОВС?

- В ОБХСС, який врешті-решт став Державною службою боротьби з економічними злочинами, я за 15 років пройшов шлях від рядового інспектора до начальника відділення, яким став у 1995 році. На цій посаді пропрацював п′ять років, а в 2000-му мене призначили начальником так званого першого відділу УМВС. Очолював цю службу п′ять років, аж до свого виходу в 2005 році на пенсію. 20 січня 2005 р. я звільнився з ОВС у званні полковника міліції, маючи 29 років вислуги.

- Як вам працювалося у відділі режимно-секретної роботи, як офіційно йменується «перший» відділ УМВС? Там трохи інша специфіка, ніж в «економічній» службі.

- Я звик до роботи з документами ще з армії, потім коли працював у меблевому, лісокомбінаті, тож важко мені не було. Яким чином я очолив цю службу? То був 2000 рік, а в «першому» відділі була вакантна посада керівника. Тож Михайло Форкош, який знав мене по ОБХСС і який тоді був заступником начальника УМВС, запропонував очолити відділ режимно-секретної роботи. Далі відбулась співбесіда з начальником Управління генералом міліції Максимовим В.В., щодо мого переходу в І-ший відділ. Так я й опинився у тій службі, невдовзі одержав звання полковника міліції.

Треба було піднімати авторитет цієї служби і я зробив це, наскільки міг. Перш за все необхідно було створити належні умови для роботи колективу, а потім вимагати результативності. У «першому» відділі я працював з кількома начальниками УМВС: В.Максимовим, С.Крижановським, П.Пилипчаком, В.Варцабою, І.Прошковським, про яких залишились найкращі враження.

- Розкажіть про свою родину.

- Своїй кар′єрі в міліції я завдячую батькам, дружині Наталі, котра завжди з розумінням відносилась до моєї служби, всіляко мене підтримувала. Коли я приходив додому з роботи, іноді діти вже спали, а коли йшов – ще спали. Діти були повністю на вихованні дружини. Я радий, що двоє з моїх дітей пішли моїми стопами: донька Наталя, син Олександр та зять Володимир – усі троє майори міліції, працюють в оперативних службах УМВС. Я вчу своїх дітей ставитись до людей по-людськи, як учив мене батько, ставтесь до людей так, як Ви хочете, що б люди ставились до Вас.

- Ви вже десять років на пенсії. Чим займаетесь, яке хобі маєте?

- Бізнесу не маю, не працюю, але намагаюсь допомагати своїм родичам та друзям. Моє хобі – полювання та риболовля, це в мене з дитинства, привите батьком.

- З ким із колишніх колег підтримуєте стосунки?

- З багатьма. Юрій Кувик, Іван Тирпак, Михайло Форкош, Іван Гульпа, Степан Олаг, Іван Стегура, Володимир Товтин, Євген Мілюченко, Іван Рябець, Іван Попадич, Михайло Булина, Йосип Бірос, а також ті, про кого я говорив вище. Мій друг Василь Шипович 9 червня відзначив 60 років, зараз він тимчасово знаходиться за межами України, але я його щиро вітаю з ювілеєм!

- Чи не жалкуєте ви за своїм життєвим вибором, і що дала вам міліція?

- Ні, ніколи не жалкував, що став правоохоронцем, і тепер не жалкую про це. Що дала мені міліція? Навчила мене з повагою ставитись до людей. Дала мені мудрість, життєвий досвід, уміння приймати правильні рішення. Як на мене, найбільш непрайнятні люди, які не мають власної думки й не здатні приймати рішення з того чи іншого питання.

- Дякуємо за розмову й вітаємо вас із славним 60-річчям. Щастя вам, здоров′я й довгих років життя!

- Дякую.

Володимир ПАВЛЮХ, СЗГ УМВС України в Закарпатській області