Вибори без особливого вибору

Цього разу вибори вкотре були, вибачте за тавтологію, без вибору. Це – моя особиста думка, з нею може хтось не погоджуватися. Але якщо глобально та всебічно поглянути на ситуацію, я вважаю саме так: вибору не було, нам усім грамотно, доволі мудро й сплановано запропонували єдиний можливий у цій ситуації варіант.

Логічно, так склалися обставини, не виключено, що хтось трішки міг і підіграти саме такій комбінації подій, але в підсумку «маємо те, що маємо», як казав перший Президент незалежної України – легітимну владу. 

Так, були ті, хто попри все слідував власній логіці розвитку подій. Приміром, мені імпонує Гриценко, то ставлю галочку біля його прізвища; я вдячна лікарям, то підтримую Богомолець; мені до душі, що всіх олігархів на вила, то чесно віддаю свій голос за Ляшка. Але основна маса таки вибрала нав’язаний стереотип – вибори в один тур, меншою кров’ю й матеріальними затратами, тож голосую саме так... У цьому випадку треба віддати належне стратегії поведінки піар-команди майбутнього  глави держави: вона продумала все ідеально й подала громаді на тарілочці те, що їй було потрібно. Не більше й не менше.

Очевидно, що новому Президентові буде нелегко. Навіть більше того – мегаскладно. Руйнувати легше, ніж будувати, а Петрові Олексійовичу доведеться склеювати розколоту чашу колись міцної країни. І не тільки з’єднувати, а ще й доводити як рідній нації, так і всьому світові, що в своєму різнобарв’ї ми всі – таки єдина держава, що поділ на схід та захід нав’язувався штучно, й віднині не може бути переваги тим чи іншим тільки через політичні уподобання.

Йому буде важко, бо відтепер кожен українець із особливою прискіпливістю приглядатиметься до кожнісінького кроку нового глави держави. Когось запропонував на певну посаду (в рамках тих куцих повноважень, що лишилися Президентові) – ану, не родич бува чи кум? Хоче продати бізнес, аби займатися справами держави? Чи не дружині та синові? Лихословив у приватній бесіді – не має права! Бо він не пересічна людина, а взірець для всієї нації. Мусить думати й зважувати свої дії навіть удома. І так далі й тому подібне.  При цьому найважливіше, що над усіма вчинками Президента дамок¬ловим мечем висітиме Майдан – безжальний і спраглий, ладний зірватися за першим порухом мізинця. І найприкріше те,  що він зриватиметься, що його підігріватимуть і підгодовуватимуть (певна річ, неофіційно) всі, кому не лінь. 

Однак попри це, вкотре кредит довіри є. Не безмежний, але вагомий. Головне при цьому – не втратити його, наростити. І хтозна, може, невдовзі Україна ще всьому світові покаже свою об’єднану міць?

Наталія ПЕТЕРВАРІ, "Закарпатська правда"

Вибори відбулися. На черзі – нові?