Вибори відбулися. На черзі – нові?

Як уже повідомляв Karpatnews.in.ua, у Центральній виборчій комісії підрахували всі 100% протоколів і незабаром оголосять офіційні результати президентських виборів. Але це не заважає вже нині здійснити їхній попередній аналіз, адже всім і так зрозуміло, що в Україні нового Президента обрали в першому турі й ним став Петро Порошенко.

Вперше подібна ситуація була в далекому 1991 році, коли Леоніда Кравчука обрали першим главою незалежної Української держави. Згодом усі вибори проходили як мінімум у два тури.

У потрібний час у потрібному місці

За кілька днів до голосування, з огляду на події в парламенті та заяви представників великого бізнесу, робив припущення, що другий тур виборів таки може відбутися. Однак уже за кілька хвилин після закриття дільниць та оголошення даних трьох екзит-полів стало зрозуміло, що другого туру не буде, а українці обрали не стільки Петра Порошенка, скільки підтримали кандидата з найвищим рейтингом, що обіцяє навести лад у країні.

У принципі, на місці Порошенка міг опинитися хтось інший, однак після кількамісячних баталій на Майдані та активного включення в процес Юлії Тимошенко на політичному полі країни не залишилося реальних кандидатів на посаду, чим вправно скористався Петро Олексійович. Тут не варто шукати сарказму чи осуду, навпаки, ситуа-ція, в якій перебуває держава, вимагала рішучості громади. І нехай не всі в це вірили, вона таки довела своє право на самовизначення. Приблизно така ж ситуація була далекого 1991 року, коли після розпаду СРСР українці обрали Леоніда Кравчука. Той вибір так само виявився продиктованим більше прагненням стабільності в новоствореній державі, ніж високою довірою до вчорашнього керівника Компартії в Україні. Хоча всі прекрасно пам’ятають, що вже за два роки все змінилося, й не в останню чергу через те, що Президент не виправдав надій, які на нього покладали. До речі, нині чимало експертів висловлюють тезу про надскладне завдання Порошенка стати флагманом реформ в Україні. Він його або виконає, або піде в політичне небуття, як і його нещодавній попередник.

Аналізуючи попередні результати виборів у розрізі регіонів, очевидно, що електорат Порошенка має певне територіальне забарвлення. Якщо на Заході та в Центральній Україні його підтримка сягає 60–65%, то на Сході й Півдні падає до 35–45%. Якщо б більшість мешканців Донецької та Луганської областей мали можливість проголосувати, то йому б не вдалося перемогти в першому турі. А тому мусимо констатувати, що події на Донбасі таки вплинули на результат виборів. Хоча не факт, що в 2 турі щось би завадило Порошенку перемогти в перегонах.

«Домашка» для Президента

Що має нині робити новий глава держави? По-перше, придушити антиукраїнські виступи на Сході, що відбуваються за активної участі найманців, переважно з Росії, та навести лад у регіоні. По-друге, продовжити перезавантаження влади, тобто провести позачергові парламентські та місцеві вибори.

Щодо першого, то ще до інавгурації, фактично, з понеділка, АТО переросла в масштабнішу фазу, що може в перспективі докорінно змінити ситуацію на Донбасі. Однак, не маючи достатньої інформації та не будучи експертом у царині проведення військових дій, я не беруся щось прогнозувати.

А ось дострокові вибори до Верховної Ради є цілком реальним завданням, яке новий глава може здійснити найближчим часом. Чергова зміна Конституції та статусу ВР дає змогу її розпустити й за відсутності коаліції. Хоча багато хто з нинішніх парламентарів загострює увагу на тім, що спершу треба би внести зміни до виборчого законодавства шляхом створення системи так званих «відкритих списків» партій та повної відмови від мажоритарних округів. Суть відкритих списків зводиться до рейтингового голосування за кандидатів у списку партії. У результаті до парламенту потрапляють ті представники партії, які отримали найбільшу підтримку населення, а не заздалегідь визначена прохідна частина списку, що формується партією. Чи будуть внесені ці зміни, важко спрогнозувати, але це питання мали б вирішувати в найближчі тижні.

Зрозуміло, що більшість нинішніх нардепів не зацікавлені в швидких виборах. На це є низка причин, у тому числі й мінімальна кількість часу для переформатування партій чи створення нових брендів, що, безумовно, необхідно з огляду на зміну політичних уподобань громадян України та результати президентських перегонів.

Нині досить активно обговорюють можливість переформатування правлячої коаліції в Раді, яка буде орієнтуватися на новообраного Президента. У такому разі нові вибори можуть максимально бути відтерміновані. Однак цілком імовірно, що подібна коаліція може не набрати більшості понад 226 голосів, а тому найближчим часом оголосять про розпуск існуючої коаліції шляхом виходу з неї фракції УДАР (40 депутатів). Це дасть змогу Порошенку за місяць оголосити про розпуск парламенту й призначити дострокові вибори. Але тоді виникає питання, чи будуть здатні депутати внести зміни до виборчого законодавства?

Загалом у контексті великої ймовірності оголошення позачергових парламентських виборів треба пояснити й занадто спокійну поведінку Тимошенко під час президентських перегонів (вона особисто приходила заспокоювати штаби після виборів та однією з перших привітала Порошенка з перемогою). Вона цілком добре розуміє, що нині, коли в Україні парламентсько-президентська система, роль Президента зводиться, практично, до мінімуму; натомість парламент набуває ключової ролі в усіх державних процесах. Відповідно основна політична боротьба розгориться в Україні тільки під час парламентських виборів: котра політична сила більше здобуде крісел у Верховній Раді, та, фактично, й керуватиме країною. Однозначно й очевидно, що Тимошенко зробить усе, аби наблизитися до цієї мети. Відповідно зрозуміло, що зараз, під час президентських виборів, гаряче не було, справжнє політично-виборче пекло на українців  ще тільки чекає. Ймовірно, вже восени…

Провал крайніх ідей

Чи не найпоказовішим результатом виборів із огляду на події на Майдані та зростання патріотичних настроїв серед українців стала мінімальна підтримка представників крайніх політсил. Якщо 1,5% Симоненка можна було прогнозувати заздалегідь, то показники Тягнибока (1,16%) та Яроша (0,7%) стали несподіваними. Вірніше, пов-ним провалом (приміром, Тягнибок набрав лише 1,16 % на Львівщині). Ніхто не розглядав їхні кандидатури як основних претендентів на лідерство, та навіть за даними соціологів напередодні виборів обидва політики могли б розраховувати на показники удвічі, а то й утричі більші, ніж є наразі.

Це означає, що крайні праві ідеї в Україні не отримали підтримки. При тому, що за результатами виборів до Європарламенту, які пройшли минулими вихідними в усіх країнах–членах ЄС, крайні праві партії перемогли у Франції, Великобританії, отримали чималу підтримку (20% і вище) у Нідерландах, Данії, сусідній Угорщині, Греції.

До речі, результат Яроша й Тягнибока має ще один бік медалі: він  означає, що український патріотизм сьогодні не має нічого спільного із тиражованими з Росії «страшилками» про «бандерівців».

І ще одне: люди прекрасно розуміють, що одна річ – скотчем махати, інша річ – керувати державою. Саме тому радикалізм, що випромінювали ВО «Свобода» та «Правий сектор» ще до початку бойових дій у Криму та на Сході, наразі не має запиту в суспільстві. Якщо мова йде про люстрацію, приміром, то вона має стосуватися всіх, а не бути вибірковим актом за участі людей у камуфляжі. Здається, для цих політсил настав найскладніший час, і їхнє майбутнє нині виглядає доволі безперспективним...

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"