Ми всі так мало знаємо про цю велику річку Карпатських гір!

Тиса, Прут і Дунай творять химерне коло, яке оперізує центр Старого Світу, місцину, де з давніх-давен кипіло життя і творилась історія людства...

Якщо уважно вдивитися в фізичну мапу Європи, то на ній можна виділити дуже цікавий об’єкт, а саме - химерне коло, що утворене трьома великими річками: Прутом, Тисою та Дунаєм. Воно оперізує центр Старого Світу, місцину, де з давніх-давен кипіло життя і творилась історія людства. Простуючи далі, у пошуках умовностей та асоціацій можна легко помітити спорідненість Тиси та Прута: обидві впадають до Дунаю, обидві мають однакову довжину (966 та 967 км відповідно), обидві на тривалих ділянках є річками прикордонними, обидві схожі зовні - збігаючи українською Чорногорою, вони створюють унікальні, надприродної краси ландшафти, аж потім поступово зливаються з рівнинами, втім, не втрачаючи нескореного гірського духу і самобутності.Нарешті, ніякі більше річки в Україні не мають такого особливого комплексу флори і фауни, характерних для басейну Дунаю. Звісно, все це годі й сподіватись втиснути в скромні рамки блогосферної публікації, тому коротко зупинимось на особливостях річки Чиста, як її називали древні даки, або ріки Тиса, як називаємо її ми. А до її брата-Прута ще обов’язково повернемося.

З підручника географії

Отже, як ми вже згадували вище, довжина ріки Тиса - 966 км (від витоків Чорної Тиси), відповідно Україні (виключно Закарпатській області) належить тільки 201 км, причому значну її частину ми користуємо спільно з румунами. Втім, Тиса має найбільший гідрологічний вплив на регіон, в якому протікає. Від примхливого настрою ріки залежить не тільки життя і добробут мешканців краю, а й клімат і рельєф величезної території. Загальна площа басейну Тиси - більше 150 тис. км.2, в Закарпатті вона ж є басейноутворюючою для всіх водних об’єктів, за винятком кількох високогірних струмків в Великоберезнянському районі, що належать до басейну польського Сану. Досить правдивою видається точка зору, що сім великих смуг на гербі Закарпаття символізують Тису з найбільшими притоками (Боржава, Ріка, Теребля, Тересва) і Латорицею з Ужем, що через систему словацьких річок Лаборець та Бодрог також вливають свої води до Тиси.

Ріка впадає у Тису

Початок

Існує декілька версій, щодо “єдино правильного” витоку Тиси. Всі вони не мають  особливого підґрунтя, оскільки власне Тиса утворена злиттям Білої та Чорної Тиси, як то часто буває у гірських річок. У тих, в свою чергу, кілька власних витоків. Тож, узагальнюючи інформацію про витоки Тиси, можна зазначити, що їх є не менше чотирьох, розташованих в поясі 1400-1500 м над рівнем моря. Один з них (а саме початок Чорної Тиси) є культурно облаштованим ще з кінця 19 століття, і став досить популярним туристичним об’єктом. Щодо джерела, з якого бере початок Біла Тиса - його було позначено меморіальною дошкою зовсім нещодавно - в кінці 2000-го року.

Верхів'я Тиси

З витоками більш-менш ясно, “спливемо трохи” нижче за течією. Приблизно за 5 км вище міста Рахів, що є своєрідним форпостом на межі гуцульської та верховинської етнічних культур, Чорна та Біла Тиси зливаються в одну річку, що і є початком власне Тиси. Навколо ще височіють гори, долина ріки вузька, V-подібна, але все ж водойма вже набуває рис основної артерії Закарпаття. Трохи нижче Рахова, одразу за мальовничим залізничним мостом, на правому березі зустрічаємо цікавий об’єкт, який “скромно” називається “Географічний центр Європи”. Щоправда, єдності думок щодо його автентичності у вчених досі немає, і в різні роки було зафіксовано аж три подібні “центри Європи”, але місце, безумовно, пам’ятне, і заслуговує на увагу. До того ж, поруч до задоволення потреб туриста пропонується різноманітна інфраструктура.

У верхів’ях Тиси ще багато вартих уваги цікавинок, наприклад, і Струківська церква в Ясінях (на фото), і водоспад Турфанець (на фото нижче), і Скеля кохання, що у селі Костилівка.

Але важко детально зупинятись на них у рамках цієї публікації, тому продовжимо нашу уявну подорож. Далі Тиса починає приймати досить потужні притоки, які несуть все більше і більше води з схилів українських та румунських Карпат. З нашого, правого боку це Косівська, Шопурка та Апшиця, з боку сусідів - сумнозвісний Вішеул (про нього нижче) та Іза (не плутати з одноіменним селом - центром лозоплетіння в Хустському районі). Річка поступово залишає вузьку, ущелисту долину, і тече просторою заплавою між відрогами марамороських хребтів.

Тиса-Tisza

Наступним цікавим місцем на берегах Тиси є селище міського типу Солотвино. Тут Тиса вже є природнім кордоном між Україною та Румунією, тому вплив сусідньої держави відчутний, як ніде. В навколишніх поселеннях досить численна румунська діаспора, часто можна почути мову сусідів, багато малого бізнесу має своє коріння в Румунії. Щоправда, часи розквіту човникових міграцій та романтичного контрабандизму середини 90-х вже забуті. Саме ж Солотвино знамените древніми соляними копальнями і лікарнею для хворих на астму, що створена в одній з покинутих штолень. Солені озера, що утворились на місці старих розробок, стали відомим курортом, і хоча по мальовничості значно поступаються Мертвому морю, але за характеристиками води є дуже близькими. Тому їдуть сюди туристи з багатьох, і не тільки сусідніх країн.

Соляні копальні, навпаки, переживають занепад, як і багато чого промислового в нашій державі. Втім, у випадку з все ще екологічно чистим Закарпаттям, гадаю, це більше на благо краю. Пам’яткою загиблого індустріального розквіту височіють заіржавілі ферми підйомних механізмів, дві кінцеві залізничні станції на гілці Львів - Чоп - Солотвино та ще не згаслі згадки про локальні успіхи місцевої футбольної команди “Солекоп”.

Невеликої, але все ж таки згадки заслуговує маленьке село Діброва, що неподалік Солотвина, якщо їхати у бік Тячева. Воно привертає увагу всіх без виключення мандрівників, яких заносить у цей куточок Мараморощини, неприродно розкішними і величними маєтками обабіч головної вулиці. Може скластися враження, що тут звили собі гніздечко представники нашої укоханої владної еліти, але все набагато прозаїчніше: це будинки простих селян. Щоправда, походження вони (селяни, не будинки) здебільшого румунського, і своїм статкам завдячують все тим же буремним 90-м і розквітові контрабанди в регіоні. Чого тільки варті славнозвісні підробки горілки “Smirnof” (в оригіналі, звісно, з двома f), і цигарок LM (тому що знак амперсанда було важко малювати на самокрутці). Ех, були часи...

Значними населеними пунктами на цьому відрізку є також українські селища Великий Бичків та Тересва, біля останнього Тиса приймає свою найводнішу однойменну притоку, а також румунське місто Сігету-Мармаціей, що за часів Австро-Угорщини було головним в Марамороші. Цей край, який ще називають Срібною Землею, може пишатись давньою і буремною історією. Перші поселення людей тут були ще за часів раннього неоліту, а вже за  Римської імперії ці землі були повноцінним її суб’єктом (Дакія). В різні часи ними володіли болгари, білі хорвати, угорці, румуни, чехи, українці (Карпатська Україна), потім були роки окупації (спочатку профашистської ґортистської Угорщини, потім СРСР), і, нарешті, незалежна Україна. Такі численні соціально-політичні пертурбації не могли не мати впливу на корінне населення Закарпаття, яке на нинішній день є, без сумніву, найбільш демократичним і найменш політизованим в усій нашій державі. В наші роки саме Закарпаття є єдиним в Україні регіоном, де зберігається позитивна демографія, і, що найважливіше, спостерігається тенденція до її подальшого зростання.

Серце Мараморошу

Центром одного з густонаселених гірських районів Закарпаття є давнє угорське містечко Тячів. Розкинулось воно на правому березі Тиси, і є на перший погляд невеликим, але насправді значним культурним центром Закарпаття. Саме тут народився український закарпатський письменник Олександр Іванович Маркуш, працював відомий угорський митець Шімон Голлоші. За Тячевом закінчується спільна з румунами ділянка Тиси і на тривалий час вона стає рікою українською. Також в цих місцинах, в околицях селища Буштино вона приймає велику праву притоку - Тереблю, і стає дійсно величним водним потоком, що вражає своєю потужністю і красою.

Часто русло розбивається на численні меандри і утворює масштабні безлюдні острови, густо зарослі верболозом та осокорами. Течія річки ще нагадує нам про її гірський характер, але спокійні плеса та глибокі ями трапляються все частіше. Попереду - одне з найцікавіших природних утворень в Україні - так звана Хустська котловина. І саме тут закінчуються верхів’я Тиси.

Сучасний Хуст, безперечно, є найзначнішим містом Мараморощини. Це давнє місто є своєрідною квінтесенцією всього Закарпатського краю, увібравши в себе майже всі притаманні йому риси. Тут проживає майже сорок тисяч людей більше півтора десятків національностей, культивується вісім релігійних напрямків (без урахування численних православних конфесій), і на диво - в місті панує мир і злагода. Але життя при цьому вирує, особливо, якщо порівнювати з провінційними містечками центральної України. Втім, це звична для Закарпаття картина. Знамените місто і своїми туристичними пам’ятками, і “розкрученими”, як Хустський замок, Єлизаветинський костьол чи Долина нарцисів, і менш відомими, як Ніреські чи Городилівські водоспади, Опришківська гурка, та ще багато чого.

Тиса з Хустського замку

В районі Хуста Тиса приймає багато малих притоків - Малу Тису, Боркут, Ярок (ліві) та Млиновицю Буштинську, Помийницю, Байлову, Бороняву, Хустець, Великий Ніреш-потік та Сільський (праві). Дві великі притоки - вже згадана Теребля та Ріка, що впадає в Тису в межах Хуста і є другою за водністю після Тересви стали свого часу причиною утворення вже згаданої котловини - мальовничої рівнинної оази з унікальним кліматом серед відрогів Тупого та Вулканічного хребтів українських Карпат. Ця благословенна земля народила Долину нарцисів, та джерела цілющих мінеральних вод, що в народі називаються Буркут (“Шаянська”) та Менчул (“Драгівська”), і в усі часи цінувалась людьми, як благодатне місце для життя.

Субтропічне Закарпаття

На заході Хустська котловина закінчується так званими “воротами” (кількакілометровим проходом між вершинами Саргеть та Іросла). Ріка тече тут у вузькій долині, серед густо порослих буковими лісами гір, з лівого берегу височіють мальовничі уривчасті скелі. Певно, це найпрекрасніше місце на Тисі. Але тут вона остаточно прощається з Карпатами.

За селом Веряця, що на Виноградівщині, ріка розтікається по Середньоєвропейській низовині, і дедалі більше починає нагадувати велику рівнинну водойму.... В районі міста Виноградів з правого боку височіє Чорна Гора - остання значна вершина на березі Тиси, з півкілометра заввишки. Цікавою особливістю цього місця є ділянки субтропічного клімату на південних схилах гори, більше ніде в Україні, за винятком Чорноморського узбережжя Криму ви не зустрінете такого.

Втім, м’якість клімату не завжди є благом. Численні повені стали сумнозвісною візитною карткою всього Карпатського регіону. Про їх причини можна сперечатись довго, але наразі чітко зрозуміло, що без втручання людини тут не обійшлося. Антропогенний вплив на локальний клімат, масова вирубка лісів, кар’єри з видобутку ріння в руслі Тиси, браконьєрство, погано облаштовані береги - це тільки основні причини, без згадки десятків другорядних. Висока повенева небезпека робить Тису не лише перлиною краю, а й проблемною рікою для чотирьох країн (Румунії, України, Угорщини та Сербії), втім хіба не це повинно стимулювати їх до пильності та збереження її краси та первозданності? На жаль, останні 10 років запам’ятались нам ще й масовими викидами важких металів у вже згаданий Вішеул - ліву румунську притоку Тиси, і тільки з вступом Румунії до ЄС ситуація з регулярними забрудненнями річок в цій країні суттєво покращилась. Щастя, що самоочисний потенціал Тиси просто шалений, тому значної шкоди природі завдано не було.

В Україні ж не змінилось на краще майже нічого - жителі продовжують щедро засмічувати русло та береги Тиси пластиком та поліетиленом, добивати браконьєрськими знаряддями лову останню рибу в річці, і найголовніше - не робити майже нічого для того, щоб щось змінити. Хоча, останні два роки гурт ентузіастів з Закарпатоблдержрибінспекції намагається тримати порядок не тільки в охороні річкової фауни, але й на берегах, за що їм низький уклін. Але одних зусиль невеликої групи людей мало - потрібні і кошти і час, і підтримка з боку влади, яка звично, навпаки всіляко перешкоджає. Що ж, надія на краще, незважаючи на всі вищезгадані проблеми, все одно жевріє.

Мешканці Ріки

До речі, про фауну Тиси. Як я вже згадував вище, вона є унікальною для України, типовий комплекс, характерний для басейну Дунаю - явище у нас дійсно рідкісне. В заплаві річки живе багато різноманітних тварин, особливо поширені дикі кози, зайці-русаки та кабани. Що цікаво, останні роки кліматичні зміни на рівнинній частині Закарпаття призвели до поодиноких випадків появи видів, що раніше не реєструвались в цих місцях - наприклад, степової гадюки чи шакалу звичайного. Втім, ці факти потребують додаткового вивчення, щоби напевно заявляти про якусь систематику.

З плазунів в руслі Тиси часто можна зустріти водяного вужа, якого багато хто сприймає як отруйну гадюку. Втім, ця тварина є цілком безпечною для людини, хоча часом, завдячуючи значним розмірам та агресивному характеру здатна добряче налякати навіть дорослого, не кажучи про дітей.

З великих риб, що живуть у Тисі постійно, варто відмітити дунайського тайменя, марену звичайну, судака звичайного, білизну, головня, сома європейського.

Марена - червонокнижна риба

Стан популяції кожного з згаданих видів, як вже згадувалось - на межі катастрофічного. В басейні річки також стабільно відмічаються інтродуковані види риб - сонячний окунь, канадський сомик та форель райдужна. Втім, майже всі вони, на щастя, не завдають шкідливого впливу на популяції нативних видів, принаймні, цей вплив - ніщо в порівнянні з антропогенним фактором.

Tisza-Тиса

Навпроти Чорної Гори, на правому березі Тиси, розкинулось велике селище Королево, давній центр виноробства та історичних пам’яток. Принаймні, одна з них - Королівський замок, заслуговує на увагу з боку допитливого туриста та краєзнавця. Далі Тиса тече давніми угорськими землями, де в кожному українському селі переважає іноземна діаспора. Втім, чутки про сепаратизм та взаємонеприйняття культур не мають під собою особливих підстав. Безперечно, у цієї місцевості є свій колорит, але не більше.

Річкова долина тут широка, розлога, і майже зливається з рівниною. Притоки менш численні, якщо порівнювати з верхів’ями, але досить потужні. Зліва - це майже угорські каналізовані річки Батар і Туру. З правих можна зазначити самотню, але потужну Боржаву.

В околицях селища Вілок Тиса вдруге починає розділяти дві країни - тепер Україну та Угорщину, і за 20 кілометрів покидає наші межі остаточно. Втім, не назавжди - вона повернеться в околицях села Яворове, і добрі 15 кілометрів буде знову розмежовувати згадані дві держави. Саме тут на Тисі побудовано знаменитий міст прикордонного переходу Чоп-Захонь, і розташовано один з найзначніших транспортних вузлів Європи. І саме тут закінчується українська Тиса, і починається Тиса угорська, одна з найзначніших водних артерій Старого Світу.

Андрій Скворчинський, Zaholovok.com.ua, фото автора.