»Мого сина викрав військкомат»

20-річному львів'янину Андрієві Демиденку 30 червня зателефонували на мобільний із військкомату на вул. Батуринській, 2. Сказали прибути з паспортом. Мовляв, його дані потрібні для архіву.

— Зранку, перед роботою, син пішов туди. Мені нічого не сказав, — розповідає мати Андрія 45-річна Стефанія Демиденко. — Він повістки не отримував. У нього зір 0,3–0,4 відсотка, має міому вищого ступеня. Того дня я ледь з розуму не зійшла. Дзвоню до нього весь день — він трубки не бере. Я на пивоварню, де він працює — там кажуть, роботу прогуляв. Аж увечері дізналася, що сина викрав ­військкомат.

О 19.00 Андрій подзвонив, що за 2 год. його потягом відправлять до Києва. А далі — в нав­чальний центр "Десна" на Чернігівщині. Взяла якісь футболки, труси й поїхала на вокзал. Не знала, що син не взяв із собою окулярів. Одягнув лінзи, а їх на ніч треба ставити в спеціальну речовину. Тепер майже нічого не бачить.

На вокзалі вдалося поговорити із сином 3 хв.

— Він казав офтальмологу, що має поганий зір. А вона навіть не дивилася на нього, написала, що придатний до служби, — розказує Стефанія Миколаївна.

У середу зранку йдемо з нею до районного військкомата. Офтальмолог, яка написала висновок про придатність, — у відпустці. Голова медкомісії Микола Бойчишин каже, треба було представити виписку лікаря про діагноз.

— Як син мав це зробити, коли його не попередили, що беруть в армію? — додає мати.

Заступник військового комісара з комплектування підполковник Олександр Балюра показує акт, підписаний двірничкою і майстром жеку, що Демиденки не відчиняли дверей при врученні повістки.

Андрій — напівсирота, батько помер 10 років тому. Має 13-річну сестру Вікторію.