Реформа №1

Влада поспішає змінити Конституцію

Звісно, за логікою, для того, щоб запровадити у країні системні реформи, варто розпочати з головного – Конституції. Однак у нинішній ситуації бажання чимшвидше змінити Основний закон та затягування з перетвореннями в галузі освіти, медицини, податкової сфери тощо трохи насторожує, навіть лякає.

Таємниця за сімома печатками?

Як відомо, новий виток конституційної реформи в Україні стартував на початку поточного року й у кінці 2015-го мав би добігти свого логічного завершення. Хоча вже найближчими тижнями парламент повинен розглянути зміни до Основного закону, підготовлені конституційної комісією. Незважаючи на те, що опоненти глави держави кажуть: головним органом, який «приклався» до тексту, є Адміністрація Президента. Однак проблема в тому, що повний офіційний текст змін до Конституції до останнього тримався в секреті й лише в четвер увечері став доступним на сайті парламенту. Враховуючи той факт, що вже за кілька тижнів депутатам, можливо, доведеться його приймати у першому читанні, часу для вивчення документа залишається малувато.
У принципі, такий підхід до прийняття важливих законів для України не новий, однак нам уже більше року говорять про нову якість політики за європейським взірцем, натомість реалії вказують на те, що «кулуарність» і надалі панує й хтозна, за що саме голосуватимуть депутати? Як відомо, головне завжди криється в деталях, і дізнатися про них із промов Президента чи членів конституційної комісії практично неможливо, а тому є побоювання, що утаємничений конституційний процес знову стане причиною для критики влади. Це як мінімум. І, мабуть, мало хто здивується, якщо по низці тих самих деталей відбуватиметься бурхлива дискусія, не обов’язково публічна.

«Золоті гори» авансом

В Україні, фактично, розпочався процес децентралізації, що й повинно бути максимально формалізованим у конституційній реформі. Вже понад півтора десятка обласних рад країни навіть прийняли перспективні плани формування територій, які передбачають створення громад шляхом укрупнення нинішніх сільрад, відмову від районів та отримання більшості повноважень, що мають РДА та ОДА.
У той же час, досі ніхто так і не зміг, а може, не схотів пояснити в самих громадах чи хоча б на рівні обласних і районних рад, чим саме завершиться реформа, які повноваження будуть у місцевої влади, якими коштами вона покриватиме витрати. Не до кінця зрозуміла й функція префекта (представника Президента), як будуть діяти і кому підпорядковуватимуться правоохоронні органи на місцях, суди, різноманітні інспекції тощо.
У парламенті вже підрахували, що для того, аби зміни до Конституції таки стали дієвими, необхідно переглянути майже півтисячі законів. Отже, роботи ще багато, і коли саме це виконають – під питанням. А тому нині об’єднання громад відбувається, фактично, під контролем столиці й на основі майбутніх змін, які визначать реальні повноваження та можливості громад. Тож не дивно, що в багатьох регіонах, як, приміром, на Закарпатті, цей процес дещо загальмувався, адже довіра до влади вкрай низька, й робити важливі кроки на підставі гіпотетичних повноважень далеко не всі погоджуються, що є логічним.

Торги тривають

Уже нині зрозуміло, що процес прийняття відповідних рішень у парламенті супроводжуватиметься низкою домовленостей та нетривких союзів. Зібрати конституційну більшість Президенту вкрай складно, незважаючи на те, що після виборів коаліція формально налічувала понад 300 депутатів.
Головний чинник, що вплине на реалізацію реформи, все ж політичний. Громади – це мільйони виборців. Про це не забувають і народні обранці. Відтак якість проведення реформи суттєво впливатиме на підтримку політичних партій на місцях. Річ у тім, що майбутні місцеві вибори великою мірою можуть бути визначальними для реалізації змін. А тому нинішня влада прагне створити умови, щоб саме її представництво на місцях було домінуючим у більшості регіонів, адже за логікою після реформи таке поняття, як «адмінресурс», істотно втратить свій вплив, а громади стануть значно вимогливішими до своїх обранців. Але це в ідеалі. Як воно буде насправді, поки складно прогнозувати, і саме навколо повноважень центральних органів влади та їхніх представників на місцях нині точиться чимало суперечок. Контроль над виборцем ніхто втрачати не хоче.
Цілком можливо, що й останні кадрові рішення на рівні міністрів (сюди можна віднести й відставку голови СБУ) та на місцях також пов’язані з пошуком компромісу й формуванням конституційної більшості (звісно, ситуативної) у Верховній Раді. Адже не секрет, що навіть серед членів ББП чи НФ є такі, котрі жорстко критикують зміни до Основного закону. Все це дає підстави прогнозувати досить складний процес голосування, можливі зміни до остаточного тексту конституційної реформи й продовження перестановок як у Кабміні, так і в місцевих адміністраціях.
Ясна річ, що нинішня система державного управління та централізація влади вже не витримують критики й потребують реформування. Однак процес цей складний і триватиме не один рік, як комусь може здаватися. Але як не парадоксально, цьогоріч це може бути чи не єдина реформа, яку запровадять (принаймні її  перший етап) в Україні. Проте сама по собі вона не вирішить нагальних питань, у першу чергу, економічних та соціальних.
Спроба показати світу, що Україна здатна проводити складні реформи, звісно – позитивний момент, однак якщо ця реформа не вирішує головних проблем громадян, то й ставлення до неї буде відповідне.
Віктор ЛАЗОРИК