Управління відходами: які зміни потрібні Україні для євроінтеграції? | UACRISIS.ORG

У 2016 році в Україні було перероблено лише 5,8% утворених відходів, 2,7% спалено, 3,09% спрямовано на сміттєпереробні комплекси і дуже маленький відсоток компостовано. Решта, а це близько 94%, попадали на сміттєзвалища, яких в країні тільки офіційно налічувалося 5470. Несанкціонованих ще близько 30 тисяч сміттєзвалищ. Зрозуміло, що з такою валізою Європейський Союз не зберитиметься приймати до себе Україну, і тому реформу управління відходами урядовці розробили далеко не вчора. Про те, наскільки вона просунулась і що заважає втіленню змін, йшлося на колективному інтерв'ю "Україна: Європейський код. Відходи". На запитання регіональних журналістів погодились відповісти експертка МБО "Екологія.Право.Людина" Марта Панькевич, голова Ukraine Support Team (UST), співзасновниця ГО "ReThink" Олена Колтик та виконавчий директор Національного екологічного центру України Євген Бовсуновський.

Законів більш ніж достатньо.

Модераторка зустрічі та керівниця прес-центру УКМЦ Тетяна Колосова підкреслила, що війна є ключовим чинником, який накладається на існуючі системні проблеми. Вона зазначила, що це стосується різних видів забруднення: від забруднення землі до знищення промислових об'єктів, токсичного впливу, забруднення ґрунтів, а також води, лісових пожеж і руйнування цілих екосистем, як, наприклад, у випадку з Каховською ГЕС. Ці питання мають велике значення для будь-якої країни і безпосередньо впливають на життя кожної людини, громади та держави в цілому. Проте, незважаючи на всі екологічні виклики, українська нація залишається відданою обраному курсу, що лише підвищує відповідальність за реалізацію реформ.

"Європейський Союз вимагає від нас не лише імплементації законодавства та виконання окремих вимог, а цілковитого переосмислення наших внутрішніх політик. Це охоплює не тільки економічні та інфраструктурні аспекти, але й, ймовірно, зміну світогляду кожного громадянина. Отже, з одного боку, ми стикаємося з найсуворішими вимогами з боку ЄС, а з іншого – екологічні питання залишаються для нас надзвичайно важливими. Тому варто усвідомити, яке місце займає Україна на шляху до Європейського Союзу?" – з таким питанням вона звернулася до присутніх на зустрічі.

Відколи була підписана угода про асоціацію з ЄС, Україна зобов'язалася адаптувати до європейських норм законодавство, яке регулює процеси управління відходами.

У 2022 році в Україні був ухвалений новий закон, що регулює управління відходами, який вступив в силу в липні 2023 року. Це законодавство встановлює основні принципи та засади, які формують основи майбутньої системи управління відходами. Сфера управління відходами є досить обширною і охоплює не лише побутові відходи, але й промислові, небезпечні, медичні та інші види відходів. Відповідно до цього закону, було ухвалено 15 постанов Кабінету Міністрів, 6 наказів Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, а також наказ Міністерства економіки довкілля та сільського господарства і 5 наказів Міністерства розвитку громад. Ці цифри свідчать про те, наскільки масштабною є ця реформа, – зазначила Марта Панькевич.

Проте, час не стоїть на місці. За 10 років були прийняті нові директиви регламенту Європейського Союзу, до яких ми теж повинні адаптувати наше національне законодавство. Саме з цим було пов'язане прийняття 1 квітня поточного року Національної програми адаптації, якою, зокрема, передбачено ухвалення до кінця грудня 2027 року ще як мінімум 8 законів. Однак, навіть це призведе до швидкого переходу від теперішньої моделі до європейської.

"Необхідно усвідомлювати, що цей процес може тривати кілька років навіть у найоптимістичнішому сценарії. А те, що ми спостерігаємо сьогодні, дасть нам відчутні позитивні зміни лише через десятиріччя," - зазначила Марта Панькевич.

Що гальмує?

Якщо затримок у розробці законодавчої основи реформи не існує, чому ж на практиці зміни залишаються практично непомітними? Фахівці вказують на кілька основних труднощів, які перешкоджають євроінтеграційним процесам у сфері управління відходами в Україні.

Першим кроком стало закриття Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів. У липні 2025 року його інтегрували з міністерствами економіки та аграрної політики, що призвело до зменшення уваги до екологічних питань.

Наступною проблемою є зворотний хід у реалізації реформи в тих сферах, де вона вже отримала своє впровадження. Часто уряд ініціює експериментальні проекти, які насправді підривають усі зусилля щодо євроінтеграції. "Цими експериментами ми фактично нівелюємо наші євроінтеграційні прагнення і намагаємося обійти нововведення, які вже були запроваджені," – зазначила експертка МБО "Екологія.Право.Людина".

Існують серйозні труднощі в управлінні небезпечними відходами, а також з затримками в законодавчих процесах до завершення воєнного стану. Державний екологічний контроль фактично відсутній, і це, зокрема, пов'язано з військовими умовами. Реакція Державної інспекції на звернення, скарги та запити про перевірки залишає бажати кращого. У результаті, екологічна сфера, включаючи управління відходами, опинилася в ситуації, коли її діяльність залишається без належного контролю.

"Я хотів би звернути увагу на недоліки державної політики в загальному. Завдяки підтримці Європейського Союзу, ми почали ухвалювати закони європейського зразка. Проте, на жаль, підзаконні акти, які могли б регулювати ситуацію на регіональному рівні, досі не розроблені", - зазначив Євген Бовсуновський.

Причину він бачить у розмитті відповідальності. Вона ніде не закріплена. Треба поставити запитання, хто взагалі відповідає за впровадження реформи, за результат, який ми маємо отримати? Хто постраждає від того, що ми щось там не впровадимо, не досягнемо якихось наших показників? Немає відповідальності - нема з кого спитати, чому не виконано.

Регіони відстають

Протягом року після затвердження нашого національного плану управління відходами кожен регіон зобов'язаний був розробити та затвердити свій власний план. Однак, на кінець березня 2026 року, лише дев'ять областей успішно створили нові регіональні стратегії управління відходами. Це стосується Запорізької, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Кіровоградської, Херсонської, Черкаської, Чернігівської та Полтавської областей. Рівненська, Одеська та Волинська області продовжують діяти за застарілим національним планом. Інші регіони поки що не мають власних планів управління відходами, що ускладнює також розробку місцевих стратегій у цій сфері.

Це стосується бюрократичних аспектів. Проте, якщо розглянути питання з огляду на інновації та впровадження ефективних практик у сфері управління відходами, ситуація в різних регіонах має свої особливості.

"На практиці найкраще, що організаційно я бачила, це Хмельницький", - відмітила Олена Колтик.

Про механіко-біологічний завод, який зводять у Львові, розповіла Марта Панькевич: "На даний момент він знаходиться на стадії будівництва, а його вартість становить 48 мільйонів євро. Це значна сума, адже інвестування в управління відходами вимагатиме чималих фінансових ресурсів. Проте, якщо це виявиться вигідним для бізнесу, ми можемо очікувати, що інвестори почнуть приходити в Україну та сприятимуть розвитку технологій у сфері управління відходами в різних сферах".

А що робити з відходами, що виникають через знищення будівель ворогом? Це питання надійшло з Снігурівки, що на Миколаївщині, де місто деякий час перебувало під контролем російських військ.

Олена Колик пояснила, що юридично орган місцевого самоврядування відповідальний за цей демонтаж, але ж всі розуміють, що він не має фінансів на цю роботу.

"Важливо, щоб роботи з утилізації відходів, що виникають внаслідок руйнувань, були включені до регіонального плану, разом з фінансовим забезпеченням для їх реалізації. Громадам не слід покладатися лише на свої зусилля у пошуку фінансування для демонтажу – обласна адміністрація також повинна взяти на себе частину цієї відповідальності і допомогти знайти кошти. Це можуть бути ресурси з місцевого бюджету, фінансування з обласного бюджету або державні субвенції, коли вони стануть доступними. Слід зазначити, що багато ваших проблем залишаються непоміченими на вищому рівні. Ваші потреби потрібно активно підносити через різні канали, адже не все доходить до відповідних органів, навіть на близькій відстані," – зазначила голова команди підтримки України.

Не тільки кошти

Управління відходами в Україні наразі є вкрай витратним процесом, і основною перешкодою залишається нестача фінансування. Ані місцеві громади, ані державні органи на загальнонаціональному рівні не забезпечують належної підтримки для системи утилізації сміття. Проте, обговорюючи сміття та екологічні виклики, ми не можемо ігнорувати, що це стосується не лише економічних аспектів — це також питання безпеки та здоров'я населення.

В Європейському Союзі вже тривалий час діє принцип "забруднювач платить", згідно з яким фінансування системи забезпечують виробники та споживачі через встановлені тарифи. Для України це означає, що важливим кроком є впровадження відповідальності виробників за упаковку, оскільки значна частина побутових відходів складається саме з упаковкових матеріалів. Це стане основою для реформування системи та її фінансового забезпечення, вважає Олена Колик.

На її думку, планування є ключовим етапом. В даний час регіональні плани щодо управління відходами часто сприймаються як формальні документи, які не пропонують реальної стратегії. Без ефективних планів залучення інвесторів і створення нових заводів стає неможливим. Тому важливо, щоб громадськість та журналісти активно залучалися до обговорення цих питань, висловлювали свої думки та вимагали реальних рішень.

Окремою проблемою є відходи від будівництва та знесення. У Європі це найбільший потік відходів, і там діє вимога переробляти щонайменше 70% таких матеріалів. Чехія вже досягла показника у 93%, використовуючи відходи для заповнення кар'єрів чи виробництва нових будівельних матеріалів. Україні потрібно брати приклад, запускати пілотні проєкти та впроваджувати європейські практики.

Не менш важливе питання -- небезпечні відходи, такі як батарейки та акумулятори. Їх утилізація можлива лише через ліцензовані компанії. Раніше батарейки збирали у супермаркетах і відправляли на переробку до Румунії, але проблема полягає в тому, що невеликі обсяги нецікаві ліцензіатам. Рішенням може стати створення місцевих центрів управління відходами, які накопичують партії та співпрацюють із ліцензованими підприємствами. Прикладом є Хмельницький, де вже організовано такий центр. Київ також має це зробити відповідно до свого плану.

Таким чином, Україні необхідно впровадити комплексну реформу в сфері управління відходами: фінансування на основі принципу "забруднювач платить", розробка якісних регіональних стратегій, адаптація європейських практик у сфері утилізації будівельних відходів, а також створення спеціалізованих центрів для обробки небезпечних відходів. Тільки завдяки цим заходам ми зможемо створити дієву систему, яка забезпечить захист здоров'я людей і навколишнього середовища. Саме так нас тепло приймуть у Європейському Союзі.