Рубрика: «21:Ужгород»

09 листопада

Людмила Губаль: "Люблю розшифровувати традиційні вишивки. Це код, який несе інформацію про народ"

foto

Голова Закарпатського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України Людмила Губаль зустрічала на порозі у вишиванці.

І приміщення багате речами «з народу»: для них знайшлися найвигідніші місця. Попиваючи пахучий чай, завели мову …про той самий народ.

Українці мали понад двісті швів вишивки!

– Шануєте, Людмило Мар’янівно, народний стиль?

– Люблю «розшифровувати» традиційні вишивки. Вони несуть у собі затаєні смисли, їх слід вважати кодом, який несе інформацію про народ. Не лише серед регіонів, а навіть серед невеликої місцевості чи групи сіл є розбіжності в орнаментах. Із них можна робити чіткі й правильні висновки про спосіб життя людей тощо.

– Можете проілюструвати цю думку прикладами?

– Ось хоча б такий: давня вишивка була двосторонньою, не як зараз. По різні сторони полотна нитки лягали настільки однаково, що складно було відрізнити «лицеве» від «виворотного».

– Про що це говорить?

– Перш за все – про зовнішній і внутрішній світ людини, про сакральне наповнення, тобто те, що використовувалося в обрядах протягом життя. Нині демонструють тільки гарне, інший бік «медалі» приховують. Дуже високе завдання ставили перед собою майстри минулих часів!

– Що залишилося нам від тих часів?

– В українській вишивці відомо понад двісті швів. Нині ж вишивальниці здебільшого використовують два – хрестик і гладь. Зрідка обходяться п’ятьма, максимум десятьма. Якщо назовсім відкинемо колишнє розмаїття швів, який пласт культури можемо втратити!

На одному з фестивалів у Польщі я демонструвала вишиті твори. Виворотні шви були настільки акуратні й одностайні, що місцеві панянки не вірили. «Китайською машинкою зроблено», – казали. Через технічні новації ручній роботі ярлики здатні «пришивати».

Традиція вища за закон…

– Тепер нас оточують тисячі речей, не завжди потрібних…

– Виробник намагається нав’язати споживачеві думку про потрібність тієї чи іншої речі. Раніше рекламних текстів не було, однак існували традиції. «Так робили мамка й нянько, то й я буду так робити», – казали люди. Традиції ж перевірені віками, в них втілені прагматизм, сталість життя. Закон можна змінити, а традицію – ні. Вона вища за нього. Давні майстри відштовхувалися від традицій, тому їхні вироби були досконалими.

– Що перешкоджає збереженню традицій?

– Це глобалізація, міграція населення, вплив міської культури, іноземні запозичення, стремління до уніфікації, нівелювання національних особливостей.

– Чи є шанс зберегти напрацювання майстрів тих часів?

– У нашому глобалізованому світі, коли людина не бачить повноцінного кінцевого результату своєї праці, бо продукує лише заготовки, елементи, деталі, або, навпаки, складає кінцевий продукт, цих шансів небагато. У давні часи предки самі проходили процес від висадження зернини до ткання й вишивання сорочки. Звичайно, повернення до такої романтики в нас не відбудеться. Але звертання кожного майстра до народних джерел є потребою його самовираження, утвердження в мистецтві, зрештою, творення Гармонії, Краси, Добра. Це слід цінувати й усіляко підтримувати.

– Кому завдячуєте, що прийшли в мистецтво?

– Насамперед – Всевишньому, який веде життєвим шляхом. Мамі, яка підтримує мене й сьогодні. Бабусі – заповітом якої було «щоб діти вчилися». Надзвичайно батькові, який, помітивши мої перші потуги в образотворчому мистецтві, віддав мене в художню школу. Там усе було по-справжньому: глину місили, кераміку випалювали, компонували композиції, малювали… Кількох років занять мені вистачило, щоб остаточно вирішити: це – моє. Потім було Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва, робота в Художньо-виробничому комбінаті в Ужгороді.

Мотанки – не просто ляльки

– В училищі ви спеціалізувалися на різьбі по дереву, але спектр творчих робіт набагато ширший. Як і коли стався цей перехід?

– Я продовжувала шукати себе, вивчати свої можливості. Тому від різьби перейшла до більш гармонійно-жіночного – вишивки та кераміки. Це складові до роботи з лялькою. Полюбляю писанкарство... Квінтесенція знань і умінь знайшлася в моїх художній ляльці та ляльці-мотанці: тут потрібно мати досвід кераміста, бути вправною вишивальницею, мати розуміння, що для дітей лялька – це естетичний, інтелектуальний розвиток, для дорослих – вивчення кращих художніх традицій народу, збереження свого етнобачення...

– На початку 90-х Художфонд припинив існування. І куди Ви подалися?

– Щоб знайти собі застосування в нових умовах, довелося здобувати ще одну професію. Закінчила Міжрегіональну академію управління персоналом, працювала в державних установах, захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі управління людськими ресурсами.

– Якою була тема дослідження?

– «Управління персоналом у системі менеджменту вищих навчальних закладів України». Викладацька робота вимагає професійного вдосконалення. Опрацювала тему «Геокультурна стратегія України: глобальний, трансрегіональний та локальний механізми державного регулювання культурою на прикладі Закарпаття», здобувши науковий ступінь доктора наук у галузі державного управління.

– Голова громадської організації, до того ж творчої, вимагає часу і сил. Як даєте собі раду?

– Коли відійшли в майбуття фундатори осередку Спілки й мені довірили очолити його, сприйняла це як велику довіру колег. Відколи очолюю обласну організацію НСМНМУ, з 2007 року її ряди поповнилися багатьма молодими талановитими майстрами. Сьогодні в ній 25 кращих представників народного малярства, декоративно-прикладного мистецтва.

– Можна кокретніше про них?

– Наші спілчани представляють мистецтво кераміки, гончарства, вишивки, лялькарства, писанкарства, бісероплетіння, витинанки. Семеро членів осередку Спілки нагороджені званням «Заслужений майстер народної творчості України», в тому числі Василь Сідак – лауреат державної Шевченківської премії. Маємо чотирьох отримувачів «стипендії Президента України для молодих майстрів народного мистецтва». Роботи наших членів опубліковані у всеукраїнських виданнях.

– Чи складно вступити до Спілки?

– Національна спілка майстрів народного мистецтва України опікується професійними митцями та майстрами, які створюють автентичні речі, мають значний творчий доробок.

– Через кілька днів, 11 листопада, Ви відзначаєте 50-річний ювілей. Задоволені досягнутим?

– Сказати, що цілком так, – це поставити крапку в своєму розвит-ку. Тому відповім по-іншому: задоволена з того, що мене оточують чудові люди, молодь, яка прагне вчитися, і що я вчуся від неї. Маю надію, що мої зусилля стануть мармуровою цеглинкою у фундаменті, на якому базуються молоді творчі особистості, нова їхня генерація. Пам’ятаю чудове гасло: «Роби те, що можеш, там,  де перебуваєш, із тим, що маєш».

Розмовляв Василь БЕДЗІР

"Закарпатська правда"


09 листопада 2014, 7:51
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України



Схожі новини


Де виховують службових собак? (ВІДЕО)

На Ужі з’являться регулюючої споруди та мобільні дамби задля попередження паводків (ВІДЕО)

Візитівка Закарпаття - «Верховино, мати моя!» (ВІДЕО)

В Ужгороді триває «Тиждень милосердя» (ВІДЕО)

На часі. «Купи зустріч - подаруй дитині свято» (ВІДЕО)

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину