Закарпаття 100 років тому: «око фронту» і чоботи для поляків

Українські та польські легіонери на Закарпатті в роки Першої світової.

На цьогорічне 28 липня припала «кругла дата» – сторіччя від початку Першої світової війни. Досі в шкільних підручниках вказується 1 серпня 1914 року як дата її початку. того дня німеччина оголосила війну росії. та справжня точка відліку – 28 липня 1914 - го, коли австро -Угорщина пішла на Сербію…
Непослабний інтерес до знакової події всесвітньої історії спостерігається не тільки в світовому, європейському чи всеукраїнському контекстах, а й у регіональному. Закарпатський фрагмент Першої світової знайшов відображення в наукових студіях, републікаціях праць краєзнавців, що торкалися теми десятиліттями раніше. Нині не тільки вивчаються архівні та музейні фонди, а й проводяться розвідувально-пошукові роботи на міс ц я х боїв. Так і виринают ь ма л о відомі сторінки Першої світової. Одна з них – добровольчі національні формування (українські, польські), що воювали в складі австро-угорської армії на Закарпатті.

«Око фронту»

Легіон (полк) Українських січових стрільців діяв на Ужоцькому та Ве-
рецькому перевалах. Восени 1914-го – взимку 1915-го його штаб (полкова канцелярія) перебував у селі Горонда нині Мукачівського району. Дві тисячі бійців легіону на чолі з поручником (старшим лейтенантом) Михайлом Галущинським прибули до Горонди із сусіднього Страбичова 5 вересня 1914 року для завершення курсу бойової підготовки. Легіон складався з двох із половиною куренів (батальйонів), де на ліч у ва ло с я 10 с о т е нь (р от) . Ко -манд у ва ли к уренями ч е т ар і (лей те -нанти) адвокат Михайло Волошин, учитель Григорій Коссак, адвокат Степан Шухевич.
Легіон Українських січових стрільців діяв у складі 55-ї піхотної дивізії полковника Ігнаца фон Фляйшма-на, що потім ввійшла до Південної армії генерала від інфантерії (піхоти) Александера фон Лінзінгена. Півроку, починаючи від 11 січня 1915 р., штаб цієї німецької армії знаходився в Мукачеві, а 5 червня перемістився в Стрий.
5 жовтня 1914 року українські легіонери стали на захист карпатських перевалів. Сотня Василя Ді-душка поблизу сіл Верхні Ворота і Гусне вступила в бій із підрозділами російської 2-ї Кубанської дивізії. Дивізія Фляйшмана 6 і 7 жовтня відбила Верецький та Бескидський
перевали. Зі Страбичова на фронт також відбула сотня Осипа Семеню-ка. За т ри дні вона біля Сянок у бою проти кубанських козаків втратила п’ятьох стрільців.
Наступного дня на Ужоцькому перевалі та неподалік Верхніх Воріт загинули 10 стрільців. Дві чоти (взводи) сотні Дідушка 26 вересня із села Нижні Ворота здійснили глибокий рейд у місцевість Сянки – Бориня, де розгромили російський артобоз і після форсованого маршу повернулися до Верхніх Воріт. Тут стримували ворога дві інші чоти цієї сотні. У Верхніх Воротах поховано 17 українських стрільців, ще двох – у Воловці, одного – у Гукливому.
14–20 жовтня 1914 року український легіон взяв участь у звільненні міст Сколе, Дрогобич, Стрий. Проте 22 жовтня Стрий повторно взяли росіяни, а 17 листопада – й Ужоцький перевал. Дивізія Фляй-шмана відійшла за Верецький перевал, тепер вона протистояла російській 78-й піхотній дивізії генерал-майора Володимира Аль-фтана. У грудні 1914 року січові стрільці стали «оком фронту» – гірськими розвідниками, відстежува-ли переміщення противника. Під час наступу в січні 1915 року вони зайняли села Лавочне і Славське.

Протягом 22 березня – 3 травня

1915 року українці ра з ом із іншими австро-угорськими вояками утримували укріплення на горі Маківка (958 м) поблизу сіл Тухля і Слав-ське. Цей ключовий пункт оборони німецької Південної армії впливав на весь хід боїв на Стрийському напрямку, завадив росіянам знову вийти на перевали. На Маківці загин ули 42 с т рільці, 76 отримали поранення, а 35 потрапили в полон.

Чоботи для Пілсудського

Друга бригада Легіонів польських підполковника Юзефа Галлера перебувала на Закарпатті у першій половині жовтня 1914 року, взяла участь у контрнаступі проти росіян поблизу міста Мараморош Сігет. Польські легіонери квартирували в Хусті й Липчі. В угорських газетах про них тоді писали негативно, мовляв, розводили антисанітарію, відзначалися дрібними крадіжками. Їх картали за те, що забруднили віллу жупана Ласло Негре в Хусті, поцупили там дещо з посуду.
Ще 1942 року з’явився друком уривок із щоденника пенсіонера Гаврила Бая, старости Мукачева у Першу світову. Мова йшла про події 28-29 вересня 1914 року, коли російські війська прорвалися на Закарпаття. Евакуаційний ажіотаж у М у к ачеві під си лив по спішний від -хід угорців. Магістрат приготував до зустрічі з росіянами білий переговорний прапор. Мукачівські залізничники чекали наказу покинути місто. Із Будапешта по телефону прем’єр Тісо півгодини цікавився ситуацією в Мукачеві та околицях.
Добрих вісток не ждали. Із Неліпино на двох возах привезли поранених. Зателефонували військові та повідомили, що о дев’ятій годині вечора прибуде фронтове підкріплення – польські легіонери. Мукачівський староста наказав у чотирьох котлах варити гуляш і привести з Паланка хліб. До гуляшу приготували вино по півлітра на солдата. У готелі «Зірка» замовили вечерю для 13 осіб: десятьох польських офіцерів, старости, його секретаря, поліцмейстера.
Поїзд прибув у призначений час. Легіонерами командував полковник Юзеф Пілсудський. У «Зірці» спочатку спілкувалися німецькою мовою. Але виявилося, що один із польських офіцерів володіє угорською. Оскільки Ю. Пілсудський застудився, після вечері його відправили в Чинадієво каретою. Інші офіцери туди добралися на конях.
Розпрощавшись із поляками, староста Бай зателефонував прем’єру Тісо та розповів про все детально. Пізно вночі старості принесли лист від Пілсудського. Він просив тисячу пар нормальних солдатських чобіт замість розмоклих «віденських» – із паперовою підошвою задля економії шкіри. Терміново в двох казармах їх зібрали й на світанку 29 вересня на чотирьох возах відвезли в Чинадієво. Поляки вдячно отримали якісні чоботи.
…Оприлюднене є лише частиною маловідомих епізодів Першої світової війни на Закарпатті, що завдала величезних людських втрат і матеріальних збитків.

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор

"Закарпатська правда"