»Не пригадую, щоб на Корзо можна було чути лише спів птахів…»

Щось змінилося... Я, корінний ужгородець, не пам’ятаю такої тиші вдень у центрі міста: два хлопці змусили місто над Ужем затнутися в хвилині мовчання, в пошані, подяці, в скорботі...

Минулої суботи в Ужгороді ховали двох військовослужбовців, які загинули на сході, – Олександра Попадинця та Сергія Мартина. Того ж дня на Перечинщині в останню путь відправляли Михайла Кулю, а за кілька днів до цього на рідній Берегівщині знайшов свій останній притулок 19-річний Роланд Попович.

Я дійсно не пригадую, щоб на Корзо можна було чути лише спів птахів. Щоправда, в цей день ще відлунював ледь не кожен крок тисяч ужгородців, які прийшли віддати останню шану двом хлопцям, що потрапили в засідку під Луганськом, ідучи колоною на виручку своїм побратимам. Смерть військових змусила багатьох по-іншому подивитися на події, що нині відбуваються в Україні. Склалося враження, що досі для більшості війна на сході була чимось далеким, нереальним. Зараз та бійня стала близькою й обливає кров’ю серця.

Четверо молодих хлопців поклали свої життя заради спасіння мільйонів своїх однолітків. Що прикріше, вони захищали нас... невідомо від кого, не від зовнішнього ворога. Вже з понеділка в області розпочалася масштабна компанія за участі матерів та родичів війсь¬кових, що перебувають у зоні АТО, громадських активістів. Усі вони закликали провести ротацію військ, зокрема гірсько-піхотного батальйону із Закарпаття. Бо вже більшість поміняли, крім наших. Просили звернути увагу на неприйнятні умови, в яких знаходяться вояки в зоні АТО, на бездіяльність військового керівництва, на те, що зібрані волонтерами харчі та медикаменти не доходять до простих солдат.

Що це таке?

Ми вже знаємо про відсторонення певних посадовців у Міністерстві оборони, Генеральному штабі, про купу порушень, пов’язаних з дислокацією та розміщенням військових у зоні АТО, неможливості вчасно забезпечити військово¬службовців нормальною зброєю та засобами захисту, без яких армія, по суті, неможлива…

Хтось має за це відповідати. Чи у нас вкотре все закінчиться посиланням на «скрутну ситуацію і зовнішню агресію»? Хтось за 23 роки звик усе списувати на «попередників» чи «зовнішні чинники» й, на жаль, і надалі продовжує це робити, незважаючи на людські життя...

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"