Ужгород. Коли поезія та стоматологія взаємодоповнюють один одне…

Поетичну стоматологію Мирослава Гончарука-Хомина можна віднести до унікальних явищ в УжНУ. Річ у тім, що цього студента, вже невдовзі – інтерна, знають передусім завдяки успішним науковим здобуткам. За весь час наукової діяльності у Мирослава не було такого випадку, коли він не посідав би призового місця на конференції. Голова наукового товариства стоматологічного факультету, який займається судовою стоматологією, сьогодні має чималі досягнення і в протилежній до наукової сфері – мистецькій. Навчання і робота для нього невіддільні від поезії і музики, які теж виходять легко й віщують авторові добрі перспективи.

Мирослав не вважає себе письменником, тому дещо здивувався пропозиції інтерв’ю. Однак уже третю книгу цього успішного студента, як і його новий альбом «Vokзalu», неможливо залишити поза увагою, хоч сам автор досить скромно відгукується про поетичні й музичні успіхи, воліє просто дарувати свої книжки й диски близьким, друзям і знайомим.

Наскрізний образ третьої поетичної збірки «Інше місто» – жінка. Про неї йдеться майже в кожному вірші. Вона непередбачувана й несподівана, ніжна і жорстока, ранкова і вечірня, сильна і слабка. Саме різнобічність змальованої натури привертає увагу чималої кількості читачів, особливо жіночої статі. Бо кожна з них бачить себе в цій ліричній героїні. Тож про те, що спонукає успішного стоматолога до поетичних і музичних мотивів, – у розмові з Мирославом Гончаруком-Хоминим.

Минуле – це завжди точка відправлення,

А не призначення,

Навіть якщо ти рухаєшся

По колу.

(М. Г-Х)

З чого починалося твоє захоплення поезією?

– З одного з невдалих кохань (усміхається). Як завжди буває. З віком починаєш фільтрувати такі мотиви, бачити, що є інші соціальні теми чи й несоціальні, починаєш перейматися ними. По-моєму, це просто ниточка, за яку сам себе тягнеш, і твориш, твориш, твориш. А потім назбирується матеріал на збірку, ти рецензуєш його, і так виходять книжки. Не буду рахувати ті перші спроби у 12–15 років. Якщо вважати початком те, що мені подобається, то пишу другий-третій рік.

Чи не заважає віршам стоматологія?

– Мабуть, це прозвучить дивно, але стоматологія взаємодоповнює. Добре, коли ти вчиш щось теоретично, працюєш, і ще краще, коли знаєш, чому присвятити свій вільний час.

Як викладачі ставляться до твоєї творчості? Можливо, вдавалося щось вирішити в навчанні за допомогою віршів?

– Оцінок за мої книжки не було (усміхається). Чимало викладачів знають про моє захоплення, тож коли дарую збірки – їм приємно. Але все це відбувається на рівні взаємоповаги й колегіально-творчого взаєморозуміння.

Як виникла ідея ставити вірші на музику?

– Я вже досить давно займаюся музикою. Грав у джазовому ансамблі, панк-групі, колись співав у хорі. Пісні й вірші – це дещо різні речі. Але є такі моменти, коли пишеш мелодію і уже наперед знаєш, що десь там між твоїх нотаток до неї вже написана лірика. Отак і народжується пісня. Майже пісня.

Що важче писати – вірші чи музику?

– Музика – захоплення рівнозначне віршуванню. Однак сам процес написання віршів чи музики відбувається підсвідомо, чим мені й подобається найбільше.

На факультеті не просять автографів?

– Ні, такого немає, книги підписую з хорошими побажаннями, аби зробити приємне. Хоча була історія цієї зими… Поїхав додому на канікули, і ми з друзями відпочивали в кафе. Підійшов хлопчик з аркушем, вирваним із зошита: «Підпишіться, будь ласка, я скажу, що це ви, і моїй дівчинці буде дуже приємно». Зворушило...

Як удається все це поєднувати: громадську роботу, навчання, вірші, музику?..

– Мабуть, воно допомагає одне одному. Коли напишу хороший вірш чи музику, то з’являється настрій організовувати роботу наукового товариства, вчитися, писати наукову статтю чи тези до наукової роботи, які раніше не вдавалися. Музика і вірші – наче chill out до всього іншого.

Як ставишся до перемог, скільки їх уже є в тебе і які з них вважаєш найважливішими?

– Маю перемоги в науковій сфері, мистецтвом займаюся для себе, тому майже не беру участі в конкурсах. Але минулого літа тривав конкурс тернопільського видавництва «Лілія», під час якого на сайті публікували вірші, а потім за результатами голосування відбирали 100 кращих творів. Було подано 4979 текстів від 1063 авторів. І я теж ввійшов до тієї сотні. Щодо наукових перемог, просто радію, коли вони є. Цього року маю вісім перемог, із них 5 перших місць. Не кажу, що я не амбіційний – просто хочу робити якісні речі. Цьогорічна конференція в Києві була моєю 15-ю. За весь час наукової діяльності не було такого, аби я не посідав призового місця на конференції.

То все ж таки наукова діяльність попереду?

– Я думаю, що це буде симбіоз клінічної практики і науки. Коли займаюся наукою, бачу якісний результат. Відчуваю, що це моє. З іншого боку, 23 – це такий вік, коли не знаєш, що буде завтра. Будуєш певні плани, але при цьому з’являється чимало буденних проблем. Думаю, якщо захочу писати, то буду писати. Для цього плани не потрібні, воно саме з’являється. Написання віршів – процес необдуманий, що триває безпосередньо.

Що надихає?

– Про це складно сказати однозначно… Жінки (усміхається). Спонукають, напевно, не стільки жінки, скільки внутрішні переживання щодо них, а також усе добре і світле, яке є в цьому житті. Цього року в мене вперше з’явилася соціальна лірика, пов’язана з подіями в Україні. Спонукою до вірша може бути й випадково почута фраза чи мелодія. Важливо не змушувати себе писати поезію, а просто мати від цього якесь особисте задоволення.

Як гадаєш, якими якостями повинен бути наділений кожен письменник?

Мирослав Гончарук-Хомин– Самоіронією. Напевно, за мене вже відповів на це запитання Сергій Жадан: «Письменник – це той, хто може писати в будь-яку погоду про важливі речі й при цьому вдало». Думаю, у мене поки що так не виходить. Важко сказати, яким має бути письменник, коли ти не вважаєш себе таким.

Я ніколи не ставив поезію й музику за мету, не хотів на цьому заробляти гроші. До речі, за Оксфордським словником, альтернативна музика – це музика, яка не несе в собі жодного комерційного значення. У такому разі моя музика винятково альтернативна. Творчість – це речі, які виникають паралельно та підсвідомо.

Як ставишся до критики?

– Боюся її (усміхається). Хоча усвідомлюю, що будь-яка критика – це розвиток. А розвиток – це, так би мовити, майбутнє. Тому логічний ланцюжок зрозумілий: критикуйте!

Що буде далі у твоєму житті?

– Сьогодні є чимало проектів: хочу займатися електронною музикою, маю кілька синґлів, розміщених у соцмережах, є ідея видати інтернет-диск «електроніки». Думаю, до завершення цьогорічної осені реалізую цей проект. Є чергова ідея книжки, зовсім іншої, ніж попередні, гострішої й неформатної, але при цьому постає потреба фінансів, а також оцінки попереднього творіння, аби дізнатися, чи варто видавати нове. У повітрі ще витає ідея фотопоетичного проекту «ТекСтиль», але це вже зовсім інша історія.

Наталія Каралкіна, "Медіацентр УжНУ"