Навали змій на Закарпатті немає!

Великою залишається хіба чисельність зовсім безпечних водяних вужів.

До редакції «Закарпатки» цього тижня телефонували читачі з різних районів краю: мовляв, в області навала змій, нібито навіть поблизу санаторію «Малятко» в Оноківцях їх багато, а в самому Ужгороді бачили отруйних гадюк – у Підлипниках та біля «шахтинського» лісу. Це справді так чи в страху очі великі – ми дізнавалися в фахівців.

Стосовно Ужгорода й району, то, як запевняє доцент кафедри зоології УжНУ Федір Куртяк, гадюки тут практично не зустрічаються, як і на інших рівнинних територіях. Їхнім природним ареалом є гірські райони, починаючи з Перечинщини та Велико¬березнянщини й закінчуючи Рахівщиною та Тячівщиною.  «Зазвичай люди плутають із гадюкою водяного вужа, котрий, на відміну від звичайного,  не має характерних жовтих «вушок» на голові й ромбоподібним візерунком на спині нагадує характерний зигзаг отруйного плазуна. І якраз кількість водяних вужів залишилася на високому торішньому рівні, тоді як інших видів змій поменшало. Розумієте, це все залежить від кормової бази. Якщо в 2013-му розвелося дуже багато гризунів, то й кількість змій відповідно зашкалювала. Зараз мишей-пацюків поменшало – і  плазунів також. А на водяних вужах, котрі годуються переважно рибою, обмеження «раціону» не позначилося», – пояснює  Федір Федорович. Він додає, що станом на сьогодні на Закарпатті, слава Богу, ще не було повідомлень про покусаних гадюками, хоча торік на цей період їх уже зафіксували  десь 12.

Загалом фахівець радить не панікувати, побачивши плазуна, – з усіх видів, поширених на Закарпатті, отруйною є лише гадюка, а звичайні й водяні вужі, полози, мідянки абсолютно безпечні. Та навіть отруйна представниця  рептилій (а вона може бути сірою, коричневою чи чорною, розміром до 60 – 70 см, але обов’язково – веретеноподібна, з чітко виокремленими кутастою головою й хвостом, із темною зигзагоподібною смугою на спині) намагається непомітно відповзти, відчувши вібрацію ґрунту від кроків людини. Правда, якщо гадюка не встигає сховатися, а ви, не реагуючи на голосне попереджувальне шипіння, таки наближаєтеся впритул, а то й наступили на неї –  може вкусити, захищаючись. За словами Федора Куртяка, отрута гадюки сама по собі не смертельна, але чим ближче рана до голови – тим небезпечніше: загрозу становлять сильні набряки. Утім, тільки в 1% випадків укус закінчується летально – зрештою, через алергічну реакцію можна померти й від жала бджоли. Ні відсмоктувати отруту, ні припікати рану в таких випадках не варто, досить відразу вичавити з неї трохи крові. Можна дати якийсь протиалергічний препарат, прикласти щось холодне, а ще потерпілому слід пити багато води й постаратися якомога швидше дістатися до лікаря. Зрозуміло, що зазвичай укуси трапляються десь у лісі й на дорогу може піти до двох годин, але це не страшно – головне не бігти й не реагувати надто емоційно, щоб не пришвидшити розповсюдження отрути.

До речі, молоді гадюки, навіть щойно народжені, небезпечніші за дорослих, бо не вміють «заощаджувати» отруту, на вироблення якої йде багато енергії. Тож дітей слід привчати не брати в руки ніяких «черв’ячків». А взагалі, щоб убезпечитися від неприємностей, у ліс, на природу Федір Куртяк радить ходити в щільних штанах і гумовому чи шкіряному високому взутті – його змія не прокусить. І варто уважно дивитися під ноги, а в високій траві чи заростях виставляти поперед себе довгу палицю. Пам’ятайте про це й збираючи лісові суниці, малину, чорниці чи ожину – саме в таких ситуаціях найчастіше трапляються укуси в руки-ноги. А от убивати рептилій не треба – вони ж винищують гризунів, котрі розносять смертельно небезпечний лепто¬спіроз та з’їдають значну частину вирощеного нами врожаю.

Мирослава Галас, "Закарпатська правда"