Закарпаття. Провал бізнесової оборудки з мінералкою «старий буркут»

#Суспільство

– Людей сюди приїздить чимало, – розповідає Василь Іванович. – На велосипедах, автівками, бо все-таки 3 кілометри від села. Набирають буркут у пляшки, корчаги й везуть додому. Нарікань ні від кого чути не доводилось, навпаки, дехто каже, що для нього це – справжній лік.

Тячівщина, як і Закарпаття загалом, володіє великим, та, на жаль, по сьогодні недооціненим багатством – джерелами мінеральних вод, що за своїми властивостями не поступаються часом й відомим чеським, кавказьким, польським та іншим.

Скарб, який проситься до рук

Їх кількість вражаюча – чи не кожен-третій населений пункт може похвалитися власною, а то й кількома джерельними криницями, що нуртують з підземних глибин часом дуже різною за своїм смаком, хімічним складом, а то й температурою, водою. Є серед них слабо-, середньо- та високомінералізовані, є навіть високотемпературні розсоли. Більшість володіє цінною лікувальною якістю, адже містять і вуглекислоту, й мікроелементи – залізо, цинк, марганець у терапевтичних дозах. Одні придатні для зовнішнього застосування, інші для внутрішнього, чимало наділені універсальними властивостями. Тереблянські геотермальні води володіють й неабияким промисловим потенціалом, котрий все ще чекає свого часу. Та чи дочекається? Адже весь цей природний ресурс Тячівщини задіяний нині процентів на 20, здебільшого, на любительському рівні. На жаль, поодинокі спроби повнішого використання запасів мінеральних джерел зведені нанівець горе-реформами, а занедбаність інших свідчить про людську байдужість, а то й варварський цинізм у ставленні до природи.

А між тим вона готова подарувати людині безцінний шанс: зцілити її фізично, зміцнити нервову систему й імунітет, позбавити ряду недуг – патологій органів травлення, серцево-судинної системи, зробити стійкішою до негативних чинників зовнішнього середовища. Наскільки ж ми уміємо скористатися цим Божим даром, видно на прикладі окремих населених пунктів.

Провал бізнесової оборудки. Кричівський варіант

…На території Кричівської сільради б’ють з-під землі два цілющі джерела, мовою офіційних документів – «гідрологічні пам’ятки природи місцевого значення №1 і №2». За першим з них закріпилася місцева назва «старий буркут». Запаси його, за словами Кричівського сільського голови В.І.Кричфалушія, невеликі. Про це свого часу зробила висновок відповідна комісія з участю представників Верхньотисянського відділу Держуправління охорони природи. В інститутській лабораторії м. Одеси навіть було визначено хімічний склад кричівської «мінералки». Так, загальна мінералізація води з першого джерела становить 0,28 г/л, основні мікроелементи – марганець, нікель, цинк. Такий склад робить цю воду придатною для лікування захворювань органів травлення.

Та все ж більшою популярністю користується вода з другого джерела. Можливо, тому, що майже немає специфічного «яєчного» запаху і вважається такою, що має кращі лікувальні якості. Згідно з лабораторними аналізами, вона й справді значно насиченіша мінералами (0,80 г/л). Хоча обидві належать до вуглекислих, гідрокарбонатно-натрієво-кальцієвих вод.

До речі, колись, ще за моєї пам’яті, тут було багатолюдніше, адже всі бажаючі могли приймати й лікувальні ванни у спеціально встановлених для цього діжках. Вони допомагали при захворюваннях шкіри, проблемах опорно-рухового апарату, суглобів тощо. Нині залишилися лишень сліди від тієї діжки та сліди людського недбальства довкіл – розкидані пляшки, сміття, останки огорожі, глиняне місиво з відбитками кінських копит…

Свого часу, разом з іншими сільськими активістами я пробував навести тут лад: розчистили п’ятачок від заростей, обнесли парканчиком від худоби, запаяли трубу й встановили краник. А вже через два тижні все виглядало, як після варварського нашестя, навіть краник «випарувався» – хтось, видно, й на нього накинув пожадливим оком. То ж чи можна зробити комусь добро, якщо він сам собі добра не хоче?

Приїздили й підприємці, які дочулися про нашу живодайну воду. Один навіть з Німеччини, що саме завітав погостювати в рідні Вільхівці. Усе йому сподобалось – і райська, зелена місцина – ідеальне місце для туристичного комплексу, і вода, що лікує - бадьорить.

З такої нагоди ми навіть закололи молоденького баранчика. Ще б пак! Гість малював райдужну перспективу: лижні спуски на схилах кричівських пагорбів, добротну дорогу до села, катання на конях, екскурсії в тутешню печеру Чертеж з її сталактитами, комфортабельний корпус для відпочивальників… Проте казкове марево мрій швидко розтануло. Бо ще ніде не було підписано жодного пункту ділової угоди, а вже було озвучено «ціну питання» – 100 тисяч «баксів»! Більше нога німецького підприємця на кричівську землю не ступала, тож криничній студениці, як і раніше, відведено скромне місце в примітивній металевій трубі, де запросто гасить спрагу й худоба, що випасається поряд.

Пливуть віки - джерела не міліють і на Малій та Великій Угольках

… З давніх-давен славляться цілющою криничною водою й углянські землі. Одне з джерел згадується навіть у «доповідній» послів російського царя Івана ІV Грозного, які побували в наших краях. Преподобний о. Іов Угольський (Іван Кундря) теж розповідав про криницю, яку йому вдалося відшукати в горах. Воду цю, за його словами, за кольором неможливо відрізнити від молока, а смак має чудесний і дуже незвичний. Нині сюди, до кришталевого джерела неподалік храму святого Димитрія, де покояться мощі о. Іова, ведуть стежки багатьох, хто шукає зцілення в природі. Олена Яринич, депутат Великоуглянської сільської ради, каже, що її земляк, 90-літній старожил Іван Корнута, саме цією водичкою підлікував хворі ноги. Інше джерело пробивається з-під землі неподалік заповідника.

– Проте найпотужніше, з промисловими запасами «мінералки», якої вистачило б на десятиліття, розташоване на території с. Угля-Мирава, – розповідає Углянський сільський голова Василь Миколайович Рошко. – Цікавилися ним й ділові, заповзятливі люди, адже хімічний склад води відповідає лікувальним стандартам. Проте далі добрих намірів справа не пішла – стільки бюрократичних перепон зринає нині на шляху в потенційних підприємців, що врешті-решт, у них зникає будь-яке бажання братися за нову справу. Тож і зараз це джерело перебуває у стані затяжної консервації. Благо, поряд пульсує інше, аналогічне за смаком, що дарує відраду й додає здоров’я всім, хто приходить.

Великоуглянцям також не треба мандрувати за живильною водою на чуже село: є така на власній території, на підході до Угольського відділення КБЗ. Черпають з нього наснагу близькі й далекі гості заповідника, косарі. А ще, ділиться вчителька місцевої ЗОШ І-ІІІ ст. Г.М.Андрусь, цю воду господині беруть для приготування…кукурудзяного токану. Вона додає йому особливого, неповторного смаку.

Замість колишньої слави – жахливі руїни тереблянської здравниці

… Родовище тереблянських мінеральних вод було виявлено випадково. У 60-і роки м. ст. вони «вибухнули» з свердловини замість нафти чи газу, що їх шукали берегівські геологорозвідувальники. За своїм складом, виявилось, вода була майже ідентична тій, що використовується на курортах Росії (Серноводськ, Гарячий Ключ), Угорщини (Гаркаш), Румунії (Геркулани), Чехії (Блудов) тощо. Це слабосульфідна, маломінералізована, хлоридна натрієва слаболужна вода з сильно вираженим терапевтичним ефектом. Таку воду застосовують у вигляді слабосульфідних ванн та інгаляцій при цілому спектрі захворювань – опорно-рухової, нервової та серцево-судинної систем, шкіри. Не менш ефективним є й використання такої води для пиття при професійних отруєннях тяжкими металами, вона сприяє виведенню з організму свинцю, ртуті, кадмію, кобальту, міді, олова. Допомагає зокрема, при ураженні ними печінки та інших органів.

Всі переваги несподіваної знахідки було належно оцінено, і колгосп «Більшовик» спочатку звів на базі родовища лазню для тваринників, а згодом взявся будувати санаторій-профілакторій, який став справжньою візитівкою села.

Колишній керівник колгоспу І.В.Чопик розповідає: «У «Тереблі» щороку поправляли здоров’я понад три тисячі чоловік з усього Союзу. Після аварії на ЧАЕС цілими автобусами сюди приїжджали уражені радіацією діти й дорослі. 132 тереблянців мали тут постійну роботу, обслуговуючи лікувальне відділення, три спальні корпуси, їдальню, котельню…

Та все це нині – в спогадах. Від красеня-профілакторію залишилось жахливе видовище – знищено все, що лишень можна було знищити. У 90-і роки, в період дикої «прихватизації», вправні дільці викупили об’єкт за символічною ціною і… залишили напризволяще. Вийшло, як у тій приказці: «І сам не гам, і другому не дам». Тож понині багатющий потенціал місцевих сірководневих вод практично не використовується, якщо не брати до уваги кількох ванн, що їх тут надають відвідувачам дрібні приватники.

Маємо те, що маємо

Багатьом допомогла позбутися хронічних недуг вільховецько-лазівська «ропа» – кринична «чорна вода», подібна до округлянської. Проте, вона теж «сподобалась» киянам, котрі викупили й перетворили гідрологічний об’єкт на порожнє місце. Більше поталанило широколужанцям – вони черпають наснагу з двох джерел буркуту, одне з яких розташоване таки далеченько від села, за кілька кілометрів від Пригода.

– На території Руськомокрянської сільської ради – аж п’ять мінеральних джерел: чотири в самій Р. Мокрій, одне – в Комсомольську, – розповідає сільський голова А.М.Барна. – Всі вони перебувають під охороною, оскільки теж мають цінні лікувальні властивості.

Вода в них – питна, продовжує Анатолій Михайлович, – з високим вмістом заліза. Про це можна судити вже з темного осаду на стінах посуду. Загальна мінералізація досягає до 1,7 г/л. В одному з джерел вода за хімічним складом і смаковими якостями аналогічна мінералці «Колочава», поставленій на виробничій потік. Проте, каже голова, при існуючому стані речей (дорогах, зокрема) ні в кого й думки не виникає про подібні починання, адже цілковите фіаско – забезпечене.

Тож поки що про раціональне використання мінеральних джерел на Тячівщині можна вести мову в поодиноких випадках – стосовно «Чорної води» в Округлій, тарасівського «Плаю» та ще усть-чорнянських родонових ванн. А між тим, природа пропонує нам набагато більше можливостей чудодійного зцілення й відновлення життєвих сил. Варто лишень розпорядитись її дарами мудро, по-господарськи.

Г.Макаренко, газета «Дружба»