Закарпатський СК «Берегвідейк» успішно культивує мотоциклетний спорт

#Спорт

За два роки «Берегвідейк» став кращим клубом України в цьому виді. У 2012 й 2013 роках «Берегвідейк», маючи достойних суперників із Києва, Донецька, Львова, Тернопільщини та Хуста, здобув блискучу перемогу...

Спортивний клуб «Берегвідейк» створено наприкінці 2006 року. Клуб має чудову сучасну базу, яка розміщена у м.Берегово. Спочатку «Берегвідейк» прославився як кращий аматорський футбольний клуб Закарпаття, який у період 2007-2012 років тричі вигравав чемпіонат та кубок області, вигравав бронзові і срібні медалі. У 2010 році «Берегвідейк» здобув перемогу у кубку аматорів України, а в 2011 році, здобувши перемоги над командами другої та першої ліги чемпіонату України в 1/16 фіналу кубка України, зустрівся з грандом українського футболу – харківським «Металістом». «Металіст» здобув перемогу, але «Берегвідейк» приємно здивував навіть досвідченого Мирона Маркевича, який дав високу оцінку грі берегівчан.
У 2011 році створено новий спортивний клуб «Берегвідейк», який почав культивувати ще один вид спорту – мотоциклетний. За два роки «Берегвідейк» став кращим клубом України в цьому виді. У 2012 й 2013 роках «Берегвідейк», маючи достойних суперників із Києва, Донецька, Львова, Тернопільщини та Хуста, здобув блискучу перемогу.
Про клуб «Берегвідейк», про футбол та мотоциклетний спорт говоримо з почесним президентом СК «Берегвідейк», першим заступником голови Закарпатської облдержадміністрації, депутатом обласної ради Ігорем Свищом.
– Ігоре Йосиповичу. Ще донедавна шанувальники спорту знали про успіхи «Берегвідейка» як футбольної команди, яка прославилася на всю Україну, вигравши чемпіонат області, кубок аматорів України й дійшла до 1/16 фіналу кубка України. З чим Ви пов’язуєте такий успіх?
– На Берегівщині, так само як і в Закарпатті в цілому, дуже люблять футбол. У нас дуже давні славні традиції. Старожили пам’ятають Гейзу Колочаї, який був гравцем збірної Угорщини, успіхи берегівського «Колгоспника» на Всеукраїнській та всесоюзній аренах. Це наша історія, і ми нею гордимося. Коли стало питання про створення футбольної команди, я не вагався жодної хвилини і приєднався до клубу, який був створений за ініціативи Іштвана Гайдоша. Ми поставили перед командою високі завдання: продовжити традиції берегівського футболу і в усіх турнірах, в яких братимемо участь, боротися за перемогу. У нас була чудова команда, і ми багатого досягли. «Берегвідейк» був володарем кубка області, призером чемпіонату області, чемпіоном, володарем кубка України серед аматорів. Успішним я вважаю і виступ команди в кубку України. Професійні команди Херсона й Охтирки зазнали поразок у поєдинках із «Берегвідейком». Майже на рівних ми грали з учасником єврокубків, призером чемпіонату України харківським «Металістом». Наш стадіон «Дружба» збирав на трибунах по 2-3 тисячі глядачів. На грі з «Металістом» було майже вісім тисяч. Хіба це не показник успіху?

– Із футболом усе зрозуміло. Це справді великий успіх. А як з’явився мотоциклетний клуб?
– Це була моя дитяча мрія. Я безмежно любив футбол і мотоциклетний спорт, і хоч не став ні класним футболістом, ні мотогонщиком, але любов до цих видів спорту не згасла до сьогоднішнього дня. Коли у 2010 році виникли відповідні підстави для культивування мотоциклетного спорту, я не вагався ні хвилини. У 2011 році було створено мотоциклетний клуб «Берегвідейк». Мені вдалося втілити свою дитячу мрію в реальність.
– І успіхи не забарились?
– Не все так просто. Перш за все, потрібно було спорудити трасу відповідного рівня, закупити мотоцикли, на яких можна досягати успіхів, набрати команду однодумців.
–   Сьогодні траса «Берег-рінг» – одна з кращих на Україні. На змагання сюди із задоволенням приїжджають спортсмени не тільки з України, але й з інших країн Європи. Які ще траси на Закарпатті відповідають вимогам цього виду спорту?
– Траса для змагань з цього виду спорту повинна об’єднувати багато елементів складності. Її протяжність – 1600-1800 м, і вона будується у формі кільця. Уболівальники повинні бачити перебіг подій принаймні на 80-90% траси. Трампліни, віражі чергуються з швидкісними ділянками. На Закарпатті хороші траси «Термачув» поблизу В.Березного, Голубине на Савлявщині, біля Хуста. Доволі непогані в Іршаві, Мукачеві та «Загор» в Ужгороді.
– Ігоре Йосиповичу, основні чинники футболу – техніка, тактика, фізична готовність, морально-вольові якості. А які вони в мотоциклетному спорті?
– Все, як у футболі, один до одного. Можливо, тут слід додати сміливість і рішучість, хоча і й футболі без них успіху досягати важко.
–   У футболі фізична готовність часто є основною. А коли їдеш на мотоциклі, то фізична підготовка, мабуть, не є головною?
– Помиляєтеся. Витримати навантаження під час перегонів може далеко не кожний. Інколи на фініші доводиться «відривати руки» від керма. Навантаження дуже велике. Після перегонів спортсмени дуже виснажені. Так що фізична готовність – один із основних факторів мотоциклетного спорту.
– Чи існує страх у мотогонщиків?
– Страх притаманний майже всім людям, і мотогонщики – не виняток. Інша справа, що майстерність, сміливість, фізична готовність найчастіше допомагають здобувати перемоги. Якщо в мотогонщика з’являється страх, це велика вірогідність травматизму. Найчастіше травмуються спортсмени, які нерегулярно проводять тренування. Достатньо пропустити тиждень-два, і з’являється велика вірогідність травматизму. Це, в першу чергу, пов’язано з проявами страху. Таким уже є цей вид спорту.
– Де найчастіше на мотогонщиків чатує небезпека?
– На трамплінах мотогонщики злітають над землею на висоту 5 метрів і пролітають у довжину до 40 метрів. Такого рівня досягають спортсмени високого класу. Небезпечними є швидкісні ділянки. Але добре треновані спортсмени травмуються дуже рідко.
– Ігоре Йосиповичу, спортсмени силових єдиноборств дають клятву ніколи не застосовувати силу поза рингом чи татамі. А чого не порушують спортсмени цього виду спорту?
– Правил дорожнього руху. Вони добре знають ціну швидкості й безпечності. Із ними в працівників ДАІ ніколи не виникають проблеми. Ми не говоримо про рокерів та байкерів. Це зовсім різні речі.
– Що цікавого знайдуть діти, які прийдуть у цей вид спорту?
– Тут існує жорстка дисципліна. Є свої правила поведінки. Мотоциклетний спорт виховує мужність, сміливість, загартовує, виховує в молоді патріотичні почуття. Він навчає перемагати, вчить доброті й порядності. Такі ж постулати є в більшості видів спорту.
– Ігоре Йосиповичу. Є досягнення, є успіхи. А хто прийде завтра на зміну визначним майстрам?
– У нас є ціла група молодих талановитих мотогонщиків. Із ними багато працюють, тож є вже хороші досягнення. Молодь постійно бере участь у змаганнях у категоріях 50, 65, 85 куб. см. Прізвища Едварда Ерделі, Олександра Стегури, Василя Переша, Дмитра Києнка, Назара Парніцького, Миколи Тимуша, Максима Куліна вже добре відомі за межами області. Ще ряд перспективних спортсменів незабаром голосно заявлять про себе.
– Ви не назвали Кирила Свища.
– Так, мій син Кирило успішно виступає на багатьох змаганнях. Є перемоги. Кілька разів ставав призером. Йому подобається цей вид спорту. Він займається тим, чим не зміг займатися я. Крім майстерності та класу, мотоциклетний спорт допоможе виховати з нього порядну людину. Тут такі правила. Я хвилююся за нього, як і кожен батько.
– Якщо ми заговорили про успіхи, то хто доклав зусиль до перемоги у фіналі кубка України та інших престижних змаганнях?
– У нас є спортсмени високого класу, з яких бере приклад молодь. Це Олександр Матей, Жолт Кіраль, Валентин Андрієць, Андрій Маханьков, Андрій Полюжін, Атілла Ерделі, Ласло Переш, Дмитро Грималюк, Артем Мартиненко, Владислав Шматко та інші.
– А хто допомагає Вам у клубі кувати перемоги «Берегвідейка»?
– У першу чергу – це Георгій Кайтар, Густав Кіраль, Іван Садварі та президент клубу Анатолій Матей. Вони взяли на себе основну організаційну роботу. Я бачу, що не помилився щодо них.
– Ігоре Йосиповичу, а хто, на Вашу думку, сьогодні відповідає всім вимогам мотоциклетного спорту? Чи є на Закарпатті майстер високого класу?
– Є. Взірцем для всіх може служити Андрій Крічфолуші. Це висококласний мотогонщик. На жаль, він не є членом СК «Берегвідейк», але я його дуже поважаю.
– Як оціните роботу Закарпатської федерації мотоциклетного спорту?
– Є значні успіхи. У той же час, на мою думку, є ряд проблем. Роль федерації в житті цього виду спорту могла б бути значно більшою.
– Чим займаються у вільний від змагань і тренувань час члени мотоциклетного клубу «Берегвідейк»?
– Усі, без винятку, висококласні фахівці техніки. Більшість із них працюють у сервісних центрах. Такі фахівці – на вагу золота.
– Коли у членів клубу є вільний час, чому вони віддають перевагу?
– Як звичайні люди – у кожного своє хобі. Та, найголовніше, що СК «Берегвідейк» зумів об’єднати їх у хороший колектив. Багато з вище перерахованих дружать сім’ями, разом проводять свята. Це радує. Клуб став тією об’єднуючою силою, яка притягує. У спортсменів є спільні інтереси, вони багато часу проводять разом, і це найголовніше. А ще вони – патріоти клубу, нашого краю. Без цього перемагати дуже важко.
– Ігоре Йосиповичу. У розмові Ви запропонували на великих змаганнях виступати єдиною збірною командою області. Яка перевага у створенні такої збірної?
–   У нас на Закарпатті є кілька сильних клубів. Це «Берегвідейк», СК «Технічний коледж м.Хуст», «Загор» (Ужгород). Ми добре пам’ятаємо «Сольво-Ямаха Тім» (Свалява). Є невеличкі колективи у В.Березному, Іршаві, Мукачеві, Ужгороді. Якщо об’єднаємо зусилля, а кращі спортсмени складуть кістяк збірної, то нам не буде рівних на Україні. З нами будуть рахуватися в Європі. Останній приклад – це Кубок країн центральної Європи, де перемогла збірна Закарпаття, випередивши збірну України. Великі перемоги створюють відповідний імідж нашому краю. Саме тут відводиться велика роль федерації мотоциклетного спорту Закарпаття.
– Мотоциклетний спорт не є дешевим. Сучасні мотоцикли коштують дорого. А як справи з технікою в СК «Берегвідейк»?
– За два роки, відколи мотоциклетний спорт культивує наш клуб, закуплено більше двадцяти сучасних мотоциклів. В останні роки в цьому виді спорту відбулися значні зміни. Значно зросли швидкості. У Європі вже забули про мотоцикли з повітряним охолодженням. Вони збереглися в країнах колишнього СРСР при ДТСААФ. Ми це розуміємо і робимо ставку на сучасні мотоцикли. На даний час наші кращі спортсмени мають сучасну техніку. По мірі потреби парк будемо збільшувати. Усі, хто хоче займатися цим спортом, повинні, в першу чергу, любити техніку і вміти за нею доглядати.
– Ігоре Йосиповичу, «Берегвідейк» – це вже бренд. Клуб у будь-якому спорті визнає тільки перемоги. З чим це пов’язуєте Ви?
–   Ми робимо все на совість, а не для галочки. Чи то у футболі, чи мотоциклетному спорті перемоги приносять радість як самим спортсменам, так і вболівальникам. Ці два види спорту збирають великі глядацькі аудиторії, а перемоги згуртовують і створюють хороший імідж нашому краю.
– У 2013 році з футбольної карти області зник «Берегвідейк». Що сталося?
– «Берегвідейк» не зник. І я, й Іштван Гайдош змінили роботу. Це був складний період адаптації на новій роботі. Катастрофічно не вистачало часу. На жаль, у Берегові не знайшлося людей, хто б зайнявся командою в цей період. Сьогодні ситуація змінюється. «Берегвідейк» знову буде учасником обласного чемпіонату. Рік відсутності у великому футболі краю – це великий мінус, але ми докладемо зусиль, щоб змінити ситуацію.
– Ігоре Йосиповичу, ми вдячні за те, що Ви вболіваєте за спорт Берегівщини, за спорт Закарпаття. Вам вдячні тисячі вболівальників за радість перемог. Здоров’я Вам і наснаги для майбутніх звершень. Хай і надалі «Берегвідейк» асоціюється з перемогами. Спасибі, що Ви знайшли час для розмови.
–   Дякую Вам за порозуміння, за те, що робите для популяризації спорту в нашому краї. Ми пишемо історію спорту Закарпаття разом.