Як святкують Меланку та Василя в Карпатах (ФОТО + ВІДЕО)

Кажуть, що саме на старий Новий рік, у ніч з 13 на 14 січня, "відкриваються небеса" і в Бога можна попросити все, що завгодно.

У дні святої Меланії (13 січня) та святого Василя (14-го), певно, як ні в які інші зимові свята, усталені християнські традиції міцно переплітаються з містичними давньо-язичницькими українськими звичаями та обрядами.

Вечір напередодні старого Нового року називається Маланчиним, основною ознакою якого є перебрані, розмальовані та в масках молодіжні гурти – аби біда не впізнала та не вчепилася. На Маланку зазвичай перевдягається хлопець, який натягає на себе латану спідницю, стару хустку, аби створити образ такої собі нечупарної, розхристаної господині. Для більшої комічності парубки підводили очі та брови сажею, обличчя вибілювали крейдою, а губи й щічки фарбували буряком та калиною. Але це було колись. В арсеналі теперішньої Маланки найсучасніша косметика, якою та, звісно, зловживає, але, як і сотню років тому зачіпається до перехожих з поцілунками і єдиною метою – випацькати усіх червоною помадою. Не відстає у пустощах, перебрана на Василя "вусата" дівчина, яка разом з "циганами", "козою" та іншими персонажами бавить усіх, хто трапляється на дорозі, здебільшого діточок. Нові часи додають до цього обряду нові віяння. Сьогодні у Маланчиній свиті, особливо у містах можна побачити "міліціонерів", "лікарів", ба навіть, упізнаваних "міністрів" та "народних депутатів".

Чим ближче до гір, тим більше згадане надвечір’я і сама ніч набирають чарівності та магічності. На гуцулії Маланка досі ходить по хатах, особливо, тих, де дівчата на відданні, господарі обухом сокири "лякають" неродючі дерева, не лягають спати на печі, "уступаючи" місце нареченим Маланці та Василю, а ще ворожать. Дівчата на парубків та майбутніх чоловіків, матері — на щасливу долю для дітей: пізньої ночі прикладають до голівок сплячих синів та доньок хлібину, скроплену свяченою водою.

Світ кардинально змінюється з першими півнями наступного дня (14 січня), коли настає час найважливішої традиціїстарого Нового року – засівання. Засівати починають вдосвіта і тільки хлопчики та чоловіки. Жінкам до обіду взагалі не варто ходити по сусідах. Насамперед віншується в рідній домівці, далі хлопчаки з повними кишенями чи рукавичками збіжжя (використовується пшениця, жито, ячмінь та овес і ні в якому разі горох, що вважається слізьми Діви Марії та гречка, аби не завелись воші в хаті) йдуть засівати до хресних батьків та усієї родини. (Як правило, посівальне збіжжя лежить на долівці до другого Святого вечора, так само, як не слід замітати в хаті, щоб не вимести добро, від Різдва до Василя).

Окремо цього дня вшановуються усі Василі, Василини та Васильовичі. Коли перші ще сплять, їхні товариші приходять до господи, щоб зв’язати іменинникам ноги і так само засіяти: "Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, на щастя, на здоров’я, на Новий рік, щоб уродило краще, ніж торік! Коноплі під стелю, льон – по коліна, щоб вас, хрещених, голова не боліла! Будьте здорові з Новим роком та Василем! Дай, Боже!". Господарі завжди раді таким гостям, бо вважається, що коли на Новий рік першим до хати увійде хлопець, та ще й засіє, то в домі увесь рік буде панувати добробут, щастя й радість.