Добровільний політ у вічність чи вбивство на замовлення?

16 листопада минулого року після 19-ї години на пр. Свободи в Ужгороді біля 16-поверхівки було виявлено тіло молодого хлопця без ознак життя. Особу загиблого відразу встановили, оскільки в його в кишені знайшли паспорт. Це був 23-річний Олексій Різак, син колишнього голови Закарпатської облдержадміністрації Івана Різака (обіймав цю посаду з вересня 2002-го по січень 2005 року), офіцер обласного управління Державної податкової служби.

Перша версія смерті молодого чоловіка, яку оприлюднили практично всі провідні інформаційні агенції країни, — самогубство: Олексій вкоротив собі віку, стрибнувши з 16-поверхівки.

Похорон загиблого відбувся наступного ж дня, а ще через кілька днів в Інтернеті з'явилися заяви Івана Різака до Адміністрації президента, Генпрокуратури, МВС та обласних силових структур про те, що смерть сина — це вбивство на замовлення, організоване потужною політико-бізнесовою групою. Батько загиблого зажадав від правоохоронних органів перекваліфікувати відкрите кримінальне провадження із "доведення до самогубства" на "вбивство", ретельно перевірити всі обставини злочину, а також встановити можливу причетність до нього кількох відомих в області осіб.  Смерть О.Різака — одна з найрезонансніших подій на Закарпатті минулого року, про обставини якої досі надходять дуже суперечливі відомості. DT.UA вирішило провести власне журналістське розслідування, опитавши по можливості якомога більшу кількість фігурантів цієї справи і звівши до мінімуму текст "від редакції".

Висновки хай зроблять читачі. "Того дня син мав піднесений настрій, уранці навіть наспівував…" Першим про Олексія та його останній період життя розповів батько. — Мій син був відповідальною людиною, що дуже серйозно ставилася до всього  — навчання, роботи, спорту, — розповідає Іван Різак. — З самого дитинства він проводив по 2—3 професійні тренування з футболу, свого часу його включали до збірної України, був на контракті у ФК "Закарпаття". Закінчив школу-ліцей із золотою медаллю, економічний факультет Харківського університету ім. Каразіна з відзнакою, став магістром фінансів та юриспруденції, отримав військове звання офіцера запасу. Всюди вирізнявся лідерськими рисами. З професійним футболом синові довелося покінчити, коли в мене 2005 року почалися проблеми. Але він і далі активно займався ним як аматор — став багаторазовим чемпіоном університету, володарем кубка ректора. Я завжди дивувався його силі волі. Віджиматися по 500 разів щоранку, виконувати по дві тисячі стрибків на скакалці, інші вправи, а потім іти в університет… Олексій не пропустив жодного заняття, активно цікавився економічними процесами в Україні. Ми часто дискутували з цього приводу… Після переїзду на Закарпаття в червні 2012-го син не міг знайти роботу (до того працював економістом у "Харківобленерго"). Надсилав анкети в різні установи, та відгукнулися тільки в обласній Державній податковій адміністрації. Після перевірки, яку проходить кожен кандидат на держслужбу, почав там працювати. Займався аналітикою, а не виконував контролюючі функції… Роботою син був дуже задоволений. Його відразу включили в збірну ДПА з футболу, я завважив у нього новий настрій, новий погляд на життя, нові плани. Олексій дуже хотів повернутися на Закарпаття, як і всі ми. Перед переїздом за два дні спакував речі й відправив службою доставки в Ужгород, навів блиск у квартирі, яку ми знімали.

Уже тут зустрів десятки старих друзів, із якими відновив ще шкільну футбольну команду. Перед ним відкривалися всі перспективи, які нелюди в одну з чорних п'ятниць просто перекреслили.

— Якою була поведінка Олексія останнім часом — як і зазвичай?

— Однозначно. Я багато разів прокручував у голові — на що можна було звернути увагу. Ні на що. Син постійно спілкувався зі мною й дружиною. Був життєрадісним. Після переїзду до Ужгорода запровадив нову сімейну звичку — щоденне чаювання з обговоренням поточних справ. Він був у доброму гуморі (це генетично).

А того дня взагалі мав піднесений настрій, уранці навіть наспівував. Впродовж дня я кілька разів передавав через сина вітання його дівчині Ані, хоча особисто ми не знайомі. Казав, якщо прогулюватимуться десь біля нас, щоб обов'язково зайшли на чай. О 17.30 вони планували піти в кіно… Той день був радісний для сина ще й тим, що ми з дружиною подарували йому новий мобільний телефон — iPhone (старий прослужив вісім років і почав відмовляти). Олексій хотів перереєструвати свій контрактний номер і взяти іншу сим-карту, тому мав із собою паспорт… Увечері я дивися футбол "Мілан" — "Фіорентина". І коли бразильський форвард Пато не зумів забити пенальті, написав синові СМС, яка досі зберігається в телефоні: "Пато вдарив пенальті 3 метри вище воріт. Ані привіт". Олексій тут-таки передзвонив (це було о 17.42), був у хорошому н астрої. Ми обговорили футбол, і я повідомив, що дружину викликають у Київ на затвердження теми дисертації. І що чомусь прийшли повідомлення, що викликають і на 19-те, і на 26-те число. Син відповів: "Вітаю, що тему затверджують. Я теж поїду й тиждень побуду з вами". Це були останні слова, які я почув. Ми закінчили розмову о 18-й, а о 19.21, за нашими даними, на пр. Свободи до 16-поверхівки викликали "швидку", де сина знайшли мертвим. І що сталося за ці півтори години, нам невідомо.

— Олексій міг приховувати щось від рідних?

— Я переконаний, що такого не могло бути. Син був для мене ще й другом, ми могли поговорити про все, що нас турбувало. Потім, треба ж додуматися (і це — одна зі складових брехливої версії про самогубство), що о 18-й годині людина, сміючись, розмовляє зі мною, а потім за короткий проміжок часу емоційно вибухає, біжить на 15-й поверх і стрибає. Це хлопець, котрому майже 24 роки, — високоосвічений, капітан податкової служби, повністю сформована людина.

— Ви спілкувалися з дівчиною Олексія? Що каже вона?

— Не спілкувалися. Я не знайомий із нею, хоча знав її батька — колишнього головного хірурга області, котрий помер 2005 року. Його рідний брат працює в кардіодиспансері.

— Ви не намагалися поговорити з нею про Олексія? Це дуже важливо, адже вони були разом після телефонної розмови з вами?

— Ні. Адже я не проводжу власного слідства, не висловлюю ні до кого претензій, нікого не звинувачую. Тільки звертаю увагу на ті невідповідності, про які заявив Центр громадських зв'язків УМВС через кілька годин у нічному ефірі ТСН. І які нав'язував мені тут колишній заступник начальника УСБУ Володимир Лизанець. Завдяки начальникові обласного УМВС Віктору Русину мені вдалося оглянути тіло сина. Нас із дружиною забрали в кардіодиспансер, але ми знайшли в собі сили подивитися на Олексія. Звернути увагу на штучність крові на обличчі, на його одяг, який був "із голочки". І жодної травми на обличчі — це бачили всі, хто був на похороні. Тому я відразу заперечив версію, яку буквально за кілька годин оприлюднили близько 300 інтернет-сайтів. Це ж який мав бути замовник, щоб так потужно розмістити цю інформацію!..

Мій старший брат був біля 16-поверхівки першим із родичів (спочатку про все повідомили йому, мене пожаліли). І чув, як двоє співробітників міліції доповідали заступникові начальника УМВС Сергію Вучкану, що заперечують падіння. Вони обійшли всі поверхи будинку й не знайшли жодних слідів. Я також заперечую версію самогубства, бо знаю настрій сина, його дух, силу волі. Як і заперечую, що він падав із 15-го поверху. Мені казали досвідчені фахівці-криміналісти, що людину, котра падає навіть не з такої висоти, доводиться збирати по шматках.  "Я поклявся синові над труною — вони за тебе мусять відповісти…"

— Що з приводу травм Олексія кажуть лікарі й судмедексперти?

— Питання щодо лікарів узагалі не з'ясоване. Коли брат прийшов до 16-поверхівки, там були представники міліції і з невідомих причин — згадуваний В.Лизанець, а також начальник управління охорони здоров'я ОДА Роман Шніцер. Тіла Олексія вже не було, як і слідів його перебування там. Братові пояснили, що Олексія відвезли в морг, а місце, де він лежав, змили. Там-таки начальник управління охорони здоров'я сказав моєму братові, що він переконаний — Олексій не стрибав. Наступного дня він формулював уже якось інакше. А коли брат запитав, чи не міняється в нього думка, відповів: "У мене нічого не міняється. Я на 50 відсотків і зараз переконаний, що Олексія вбили". За нашою інформацією, виклик на "103" було зафіксовано о 19.21. Але коли лікарі прибули, їх не допустили до тіла якісь міліціонери, хоча виклик у міліцію був тільки о 20.30. Що це за невстановлена міліція, яка не давала лікарям підійти до тіла, невідомо. У нас немає часу смерті, документів, хто її зафіксував. Є лише висновок судмедекспертизи, де йдеться, що всередині всі органи порвані і зламаний шийний хребець. Зовнішніх переломів немає. Експерт каже також про травми голови, яких ніхто не бачив, хоча дружина перебрала кожну волосину на голові Олексія. Як мені пояснили, для розтину викликали одного з наймолодших судмедекспертів, який одноособово зробив цей висновок. Фактично ми не маємо медичних документів про констатацію смерті, і виходить так, ніби смерть настала внаслідок розтину. Я ставив усі ці запитання Р.Шніцеру, і він пообіцяв, що з'ясує їх. Але на зв'язок чомусь більше не виходив.

— Як ви дізналися про смерть Олексія?

— Десь о 9.30 вечора до нас додому прийшов мій старший брат, а разом із ним заступник начальника УМВС Вучкан і колишній заступник начальника УСБУ Лизанець. Приїхала також "швидка". Звістка про смерть Олексія стала для нас шоком (дружині відразу знадобилися лікарі), але я зміг опанувати себе. І тут-таки став свідком дивних речей. Після того, як Вучкан повідомив, що син загинув, Лизанець додав, що це самогубство. Він перший озвучив цю версію. Я не дуже звернув на це увагу, а спитав Вучкана: "Скажіть, будь ласка, а що каже дівчина, з якою був Олексій?". Він відповів: "Я нічого не можу сказати, ми її ще не опитували". Після цього Лизанець із дуже дивних для мене причин зірвався, перейшов на істерично-погрожувальний тон і закричав: "Я сказав тобі, що це самогубство, то запам'ятай — це самогубство! Він залишив квіти, подарунки дівчині!..". Звідки він міг знати про все це, якщо навіть міліція ще не встигла опитати дівчину? Ви питали, чи спілкувався я з самою Анею. Через кілька днів до мене в реанімацію зайшов її дядько, професор-медик, і сказав, що до них приїжджала міліція, і саме від міліції вони почули, що біля їхнього будинку знайшли квіти, передсмертні листи, записки, гроші і т.ін.". Міліціонерів питали, де саме це все знайшли, але вони не відповіли. Тобто в міліціонерів (принаймні частини їх) уже була сформована ця версія. Тому й справу порушили за доведення до самогубства. Вони відпрацьовували тільки цю версію. Якщо заступник начальника УМВС Вучкан першого дня сказав, що йому нічого не ясно, то через три дні, коли я подзвонив і по-людськи спитав, чи з'ясувалося щось таке, що можна повідомити мені, він відповів: "Нічого особливого, версія залишається тією ж". Я спитав, чи встановили хоча би поверх, і почув у відповідь, що, скоріше за все, 13-й. "Це вже оформлено протокольно?" Після паузи він саркастичним тоном відповів батькові, який пережив горе: "Ну, якщо не з 13-го, то, може, з 11-го. А взагалі, я не пам'ятаю, з якого". І поклав трубку… У мене були представники прокуратури, котрим я заявив, що не піду на співпрацю зі слідством доти, доки воно не трактуватиме цей злочин правильно. Саме тому я дав відвід слідчому й відмовився від статусу потерпілої особи. 

— Володимир Лизанець, котрий прийшов повідомити про смерть сина до вас додому, ваш давній знайомий?

— Колись служив у Рівному із чоловіком моєї сестри. А в період, коли я був головою ОДА, працював заступником начальника обласного УСБУ. Ми періодично зустрічалися. В день смерті Олексія В.Лизанець приблизно о 13-й годині зателефонував і запросив мене із сім'єю наступного дня в гості. Я в нього вдома ніколи не був, і друзями ми з різних причин також не були… Від самого початку Лизанець активно наполягав, що Олексій наклав на себе руки. Моїй сестрі він заявив буквально таке: "Який хрєн тобі, Машо, й різниця, з якого поверху і звідки він упав? Немає його і все — забудь!". На такому ж рівні він спілкувався і з моїм братом. До речі, дружина Лизанця в кардіодиспансері заперечувала ймовірність самогубства, але він нікого не слухав. Це нав'язування тільки однієї версії було як мінімум дивним. Особисто я заявляю, що це було вбивство на замовлення, яке організувала і здійснила потужна політико-бізнесова група. Один прочерк цієї спецоперації в тому, що мій син не падав із 16-поверхівки — ні живий, ні мертвий. Щоб зняти ці спекуляції, я подав заяву до Генпрокуратури про ексгумацію та повторну експертизу тіла. 

— Чому Олексія поховали наступного дня після смерті?

— Це було моє рішення. Лизанець наполягав, що Олексія треба ховати через день, у неділю, щоб прийшло якомога більше людей. Але, як пояснили мені серйозні люди, якщо на Закарпатті точно немає судмедекспертів, які можуть професійно підготувати тіло під будь-яку версію смерті, то за дві доби сюди можуть прийти фахівці, котрі виконають це на високому рівні. Я прислухався до порад і вирішив ховати сина наступного дня. Допускаючи при цьому можливість подальшої ексгумації. — На ваші звернення до адміністрації президента, Генпрокуратури та МВС була реакція? — Так. Приїжджали представники ГПУ, слідчого департаменту МВС. Я мав особисту бесіду з міністром В.Захарченком, начальником слідчого департаменту В.Фаринником (до речі, він вручав диплом про юридичну освіту моєму синові), генпрокурором В.Пшонкою, прем'єр-міністром М.Азаровим. Мені здається, що сценаристи цього злочину не дуже розраховували, що я матиму підтримку керівництва держави. Думаю, що зараз усе зрушить з місця. — Кому могло бути вигідним убивство вашого сина, який у цьому сенс? Що за політико-бізнесову групу ви маєте на увазі? — Я можу сказати одне — що ніколи в житті не займався бізнесом, ніяких стосунків (ні економічних, ні особистих) із кримінальним світом, незважаючи на всі міфи, не мав. Тому, коли говорю про політико-бізнесову групу, у мене немає конкретних прізвищ. Роблю висновки з того, що здійснити таку спецоперацію, забезпечити її потужною інформаційною підтримкою і примусити не останніх людей на Закарпатті виконувати невластиві їм функції можуть тільки серйозні люди зі значними фінансами. По-друге, це люди, з одного боку, невдахи, які не можуть знайти себе й реалізуються через дестабілізацію ситуації й залякування. І третє, головне, — я переконаний, що якогось колективного рішення про вбивство мого сина не було (в ньому немає логіки). Це рішення могла ухвалити людина в стані, який мають кваліфікувати психіатри. Чи могло це бути помс тою мені за минуле або наміри перешкодити чомусь у майбутньому? Не знаю. Я поки що безробітний і шукаю не адміністративну, а господарську роботу. То в чому мені перешкоджати? Щодо помсти за минуле, то багато хто казав, що мені мстяться ще з 2005 року. А потім усі особи, яких називав, вийшли на зв'язок і сказали: "Про яку помсту може йтися? У нас до тебе претензій ніколи не було, могла не подобатися лише публічна політика". Якщо говорити про помсту, то як мінімум треба сказати, що я конкретно зробив — забрав у когось бізнес, перейшов дорогу? Тобто за що? Тим більше, позбавляти життя молоду людину… Вбивство сина — це удар по мені, по моїй сім'ї, щоб ми із цим болем жили або й не вижили. Хочу сказати, що в цьому сенсі мети почасти досягнуто. Але вони нас не вбили. І я синові над труною поклявся — хоч вони сильні і впливові, але вони за тебе мусять відповісти… "Він замовив у нас сто червоних троянд і надписав конверт…" 13 грудня на Доманинському кладовищі в Ужгороді було проведено ексгумацію тіла Олексія, подробиці якої висвітлювали ЗМІ. Незадовго до початку слідчої дії І.Різак звернувся до міліції про можливе замінування могили з метою пошкодження синового тіла. Перевірка вибухівки не виявила. Після закінчення ексгумації та повторної експертизи І.Різак написав заяву генпрокурору, в якій стверджує, що працівники комунальної служби ногами проламали кришку труни, після чого намагалися понівечити тіло, тупцюючи по кришці вже зламаної труни. Крім того, прокурор та слідчий не допустили родичів у морг на дослідження тіла, а під час перепоховання не показали, що в труні лежить саме Олексій. І.Різак зажадав відсторонення слідчого, процесуального прокурора та начальника управління охорони здоров'я ОДА з посад. Прокуратура у свою чергу запевняє, що ексгумацію та повторну експертизу було проведено у повній відповідності чинному законодавству. Кримінальне провадження у справі про смерть О.Різака (яке на вимогу батька було перекваліфіковано з "доведення до самогубства" на "вбивство") здійснює УМВС у Закарпатській області. Яке дати будь-які коментарі DT.UA відмовилося. Очевидно, міліція не хоче давати рідним загиблого приводу для нових зви нувачень. З іншого боку, "гра в мовчанку" може бути розцінена і як намагання приховати необ'єктивність слідства. Від коментарів відмовився і колишній заступник начальника обласного управління СБУ Володимир Лизанець. У телефонній розмові з журналістом DT.UA він повідомив, що, можливо, в майбутньому розповість, як усе було, а зараз воліє утриматися від будь-яких коментарів (через кілька тижнів після смерті О.Різака померла мама В.Лизанця, і він опікувався її похороном).  Утім, газеті вдалося розшукати людей, які бачили Олексія 16 листопада або мають інший стосунок до справи про його смерть. Зокрема — працівників квіткового магазину "Астра", де хлопець купував квіти менше ніж за годину до того, як його знайшли біля 16-поверхівки. 

Наталя, працівниця магазину, на фото Олексія Різака, показане журналістом DT.UA, відразу впізнала хлопця, який заходив до магазину 16-го листопада ввечері.

— Він був у нас хвилин 20, — каже дівчина.

— Взяв сто червоних троянд, які треба було почистити. Розмовляв із дівчиною по телефону. Казав: "Побачиш — зрозумієш". Я так сприйняла, що він хоче зробити дівчині сюрприз. Поводився адекватно. Голос понижений, спокійний. Єдине, що ходив увесь час. А ще надписав тут конверт — звичайний, білий. Коли він замовив сто троянд, я запропонувала: "Може, сто одну?". А він: "Ні, все-таки сто"…

16-поверхівка на пр. Свободи — найвища житлова будівля Ужгорода, яка неодноразово ставала місцем для самогубств. Буквально напередодні загибелі О.Різака з неї вистрибнув 16-річний студент коледжу. Вхідні двері в будинок відчинені, вільний доступ є до кожного зі спільних балконів на 16-ти поверхах (очевидно, з міркувань протипожежної безпеки), усі вони відкриті, з невисокими перилами. Забігаючи наперед, зазначимо, що встановити точно, з якого поверху впала людина, експертним шляхом неможливо. На 1-му поверсі будівлі розташовані офіси, зокрема й служба кур'єрської доставки "Нова пошта", працівники та відвідувачі якої першими виявили тіло Олексія.

— Уже темно було, приблизно 19.30, але при вході завжди горить світло, — розповів DT.UA працівник "Нової пошти" Олександр.

— У нас було багато відвідувачів, і коли почувся звук удару — дуже гучно гупнуло — вибігли майже всі. На сходах лежав молодий хлопець без ознак життя. Я викликав "швидку" й міліцію… Начальник управління охорони здоров'я ОДА Роман Шніцер (котрий очолював це управління і з вересня 2002-го по січень 2005 р., коли І.Різак був головою ОДА) також погодився зустрітися з журналістом і відповісти на кілька запитань.

— Скажіть, будь ласка, як ви опинилися того вечора біля 16-поверхівки?

— Мені зателефонував колега Юрій Переста (декан стоматологічного факультету УжНУ. — Авт. ), щоб дізнатися телефон брата Івана Різака — Василя. А його про це попросив заступник начальника УМВС С.Вучкан. Саме Ю.Переста повідомив мені трагічну звістку про Олексія. Оскільки в мене в телефоні кілька Різаків, я зателефонував Володимиру Лизанцю, котрий періодично згадував І.Різака в наших розмовах і міг мати телефон його брата. Сказав йому, що сталося. В.Лизанець передзвонив через дві хвилини й дав номер Василя Різака, який я передав Ю.Пересті. А він уже передав його заступникові начальника УМВС. Я був тоді в квартирі сина, і коли В.Лизанець сказав, що йде до 16-поверхівки, щоб, за необхідності, в чомусь допомогти, з людських спонукань теж пішов туди. Коли підійшов, тіло хлопця все ще лежало перед будинком.

— Ви аналізували роботу "швидкої", що виїжджала до 16-поверхівки? В її роботі були якісь невідповідності, порушення?

— Ніяких порушень, усе за посадовими інструкціями й нормативними документами.

— І.Різак стверджує, що біля 16-поверхівки ви казали його братові, що однозначно впевнені — ніякого падіння з висоти не було. А через кілька днів сказали, що досі впевнені на 50 відсотків — хлопця вбили…

— Ні, не було такого. Я взагалі не давав кваліфікації самого факту. Просто сказав — імовірно, падіння з висоти. Я не можу стверджувати, чи це самогубство, чи вбивство, чи нещасний випадок — це не моя компетенція. Єдине — після того, як дружина І.Різака Галина Вікторівна почала розповідати в кардіодиспансері, що син уранці встав, одягся, а коли голився — співав, я зауважив: "Дивно, у нього ж не було депресивної поведінки зранку". Оце й усе… Взагалі, хочу сказати, що моя совість чиста перед Богом насамперед тому, що всі ми християни. І перед законом. Абсолютно. І, чесно кажучи, цей психологічний тиск зі звинуваченнями — я їх не заслужив…

Як розповів DT.UA головний лікар Станції швидкої медичної допомоги Ужгорода Степан Чулак, повідомлення про хлопця біля 16-поверхівки надійшло о 19.26. Через дві хвили ни туди виїхала бригада, яка прибула на місце о 19.35. Виїжджав на пр. Свободи лікар швидкої допомоги Василь Сембер, котрий розповів DT.UA про свої дії:

— Коли ми приїхали, міліції ще не було. Я відразу підійшов до тіла, яке лежало на 3-й сходинці біля входу без ознак життя. Це був хлопець років 24—25, акуратно одягнений (я вже потім дізнався, хто він). При вході в будинок стояло 7—8 людей, переважно жінки. А з офісу служби доставки вийшов хлопець і сказав: "Я вже дивися — труп". Питаю, що сталося. Він і жінки пояснили, що вибігли на сильний шум. Такий був удар, ніби обвалився балкон. Я перевірив — пульсу немає, на сонній артерії — теж немає. Мені була доступна для огляду права половина обличчя і око, тому я не перевертав тіло, а подивися так. Зіниця широка й уже ні на що не реагувала. Крові на хлопцеві не було, тільки дві криваві смужки біля голови. Які могли витекти при ударі з носа чи рота. Жодних ознак життя — зупинка дихання, серця, відсутність пульсу. Тому я офіційно констатував смерть. Водій розвернув "швидку", щоб забрати тіло, але я зупинив його. Оскільки смерть настала неприродним шляхом, за інструкцією ми повинні викликати слідчо-оперативну групу міліції. Я подзвонив на "102" — один раз зірвало, другий. Тоді зв'язався з нашим диспетчером і попросив викликати міліцію його. Через хвилини три підійшли два міліціонери, котрим я пояснив, що тут труп, і теж попросив викликати слідчу бригаду. Один із них почав набирати номер, а інший піднявся в будинок оглянути поверхи. А хвилин через 10, можливо 15, під'їхала слідчо-оперативна група. Після цього ми поїхали, а тіло забрала 6-та бригада.

— Хтось перешкоджав вам підійти й оглянути тіло хлопця?

— Ні, ми приїхали перші, я оглянув тіло й констатував смерть. Жодних перешкод ніхто не чинив. "Тілесні ушкодження — характерні для падіння з висоти" Одне з найпринциповіших питань у справі про смерть О.Різака — які тілесні ушкодження виявлені експертами і наскільки вони характерні для падіння з великої висоти.

Ось що розповів DT.UA завідувач Ужгородського міжрайонного відділення судмедекспертизи Ярослав Товтин:

— Результатів повторної експертизи, яку після ексгумації проводили п'ятеро експертів, ще немає. Треба дослідити всі механізми переломів, зробити токсикологічне дослідження органів на наявність сильнодіючих речовин (у крові наркотичних речовин, а також алкоголю не виявлено). Це копітка робота. Але з тих результатів, що вже є… Тілесні ушкодження — характерні для падіння з висоти, у тому числі прижиттєві гематоми, що утворилися в момент падіння. Є переломи черепа, хребта, руки, ребер, таза.

— За словами І.Різака, його дружина обмацала кожну волосину на голові сина й не побачила жодних травм.

— Там є багатоуламкові фрагменти черепа, їх чітко видно. Це падіння на переважно пласку поверхню — такий механізм перелому черепа.

— Скажіть, рідні загиблого могли бути присутні на експертизі?

— Згідно з нашими нормативними документами, родичів на експертизу не допускають. За мою кар'єру (40 років стажу), хоч скільки було ексгумацій і судмедекспертиз, родичі жодного разу не були присутні. У Івана Різака були ще претензії, чому ми не проводимо дослідження на кладовищі. Але Інструкція про проведення судово-медичної експертизи трупів, затверджена наказом 6 Мінохорониздоров'я від 17.01.1995р., забороняє проводити експертизу в таких кліматичних умовах (було 6 градусів морозу)… Під час збирання інформації для газетного матеріалу журналіст DT.UA почув від лікарів Ужгородської міської дитячої клінічної лікарні цікавий факт. Який було наведено на умовах анонімності й без диктофонного запису, тому потребує перевірки на достовірність (чим зараз займається слідство), але, на думку редакції, має бути оприлюднений зважаючи на його важливість. За словами лікарів, у Олексія Різака раніше була спроба самогубства — 4 листопада 2005 р. вночі його привезли в реанімацію дитячої лікарні з порізаними венами, а над ранок відправил и літаком до київської клініки "Борис". У медичній документації причина доставки в дитячу лікарню значиться як "гострий гастрит". Головним лікарем Ужгородської дитлікарні тоді була кума І.Різака, хр ещена мати його сина Олексія.

DT.UA не могло не поставити відповідних запитань судмедексперту Ярославу Товтину.

— Скажіть, чи виявили на тілі Олексія застарілі рубці й шрами, зокрема такі, що могли утворитися внаслідок різання вен?

— Є один рубчик у ліктьовому згині правої руки — від гостро-ріжучого предмета. Точний час його утворення неможливо встановити. Як мінімум це рік, а може бути й більше.

— Цей рубець характерний для спроб самогубства?

— Самогубці ріжуть вени і там, ріжуть і на зап'ястях. На зап'ястях ніяких слідів не виявлено… На жаль, редакції не вдалося дізнатися думку І.Різака щодо наведеного вище факту, оскільки в четвер і п'ятницю він не брав мобільний телефон і не відповідав на СМС.

Однак DT.UA готове оприлюднити коментар батька Олексія в одному з наступних номерів.

Єдиний із правоохоронних органів, що згодився прокоментувати справу про смерть О.Різака, — це Прокуратура Закарпатської області. Утім, процесуальний прокурор у кримінальному провадженні Ілля Ільчук відмовився назвати чимало важливих деталей, пославшись на таємницю слідства.

— Скажіть, будь ласка, чи встановлено, що робив Олексій упродовж 16 листопада?

— Так, складено хронологію його денної поведінки. Встановлено всіх осіб, з котрими хлопець контактував, а також де перебував і що робив. Цих людей допитано, їхні слова в багатьох випадках підтверджують кадри відеокамер зовнішнього спостереження, але повідомляти всі деталі я не маю повноважень. 

— Що каже дівчина Олексія — з поведінки було видно, що він може накласти на себе руки?

— Вона сказала, що ніяких конфліктних ситуацій між ними не було. Ось і всі показання щодо цього. 

— Яка роль В.Лизанця в цій історії?

— Ми допитували В.Лизанця, але жодних даних про причетність його до смерті О.Різака не встановили… За заявою І.Різака ми зробили ексгумацію і провели повторну експертизу тіла. Рідні Олексія хотіли бути присутніми при дослідженні тіла, але цього не передбачено законодавством. Експерти запропонували такий вихід — після закінчення експертизи родичі можуть оглянути тіло, але вони відмовилися. Ми йдемо назустріч рідним загиблого — перекваліфікували справу з доведення до самогубства на вбивство, провели ексгумацію, повторну експертизу. Я не раз пропонував І.Різакові підписати постанову про визнання його потерпілим. Пояснював, що він отримає ширші процесуальні права, зможе подавати клопотання, які ми будемо розглядати. Але він і родичі відмовляються. Ми намагалися допитати І.Різака, казали: "Хочемо встановити, як усе було, то допоможіть нам, розкажіть, що знаєте". Він відмовився, пославшись на ст. 63 Конституції України. Хочу зазначити, що, знаючи про резонансність смерті О.Різака, ми взялися за розслідування з максимальною відповідальністю. І встановили дуже багато речей, про які я поки що не можу говорити. Зараз досліджуємо прижиттєву поведінку Олексія…

***

Коли матеріал уже готувався до друку, журналісту DT.UA вдалося поспілкуватися по телефону з Анею — дівчиною, з якою Олексій провів 16 листопада. Аня попередила, що перебуває не в тому стані, щоб давати коментарі пресі, проте погодилася відповісти на кілька запитань.

— Скажіть, будь ласка, того дня у вас з Олексієм не було якихось конфліктів чи непорозумінь?

— Нічого такого не було, день був, як і зазвичай.

— Ви обговорювали якісь плани на майбутнє — найближчі дні, тижні?

— Так, звичайно.

— Протягом дня була розмова про самогубця, що стрибнув напередодні з 16-поверхівки?

— Ми згадували цей випадок, оскільки про нього говорило все місто, а я знала, що Олексій слідкує за новинами. Говорили про це нейтрально, вже не пам'ятаю, хто перший завів мову.

— Як ви дізналися про смерть Олексія?

— Мені зателефонували приблизно о 20.30, сказали, що міліція, а о 20.40 міліціонери були вже у нас дома. Я ще здивувалася, що вони так швидко дізналися, де я живу.

— А як дізналися про квіти й інші речі біля вашого будинку — самі їх побачили?

— З наших ніхто цього не бачив. Коли прийшли міліціонери, то сказали й показали, що там квіти й інше.

— Наскільки мені відомо, біля квітів були листи від Олексія до вас і вашої сестри. Їх написано як прощання?

— Там такі слова… Я дуже добре знала цю людину, і я б не сказала, що він може таке написати. Я не знаю…

— У вас є своя думка, що сталося з Олексієм?

— Не знаю. Ми провели день, і в мене навіть близько не було думки, що щось може статися. Для мене це було таким шоком, що того дня я взагалі не могла ні з ким спілкуватися чи щось робити…  

P.S. DT.UA слідкуватиме за розвитком подій у справі про смерть О.Різака й повідомить про них читачам додатково.

Володимир Мартин, Дзеркало тижня

13 січня 2013, 17:00
KarpatNews.in.ua - новини Закарпаття

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!