Закарпатець Юрій Федака упродовж 14 днів помирав 68 разів (ФОТО, ВІДЕО)

”Моє серце зупинилося на чотири хвилини. Я перенісся на якусь галявину, де все було зеленим та білим, а вгорі — блакитне небо. Квіти, схожі на нарциси, голуби. Відчував дивне полегшення. Але глянув угору — і все зникло. Відкрив очі й побачив над собою лікарів”.

Так згадує свою першу смерть 54-річний Юрій Федака із села Кальник Мукачівського району на Закарпатті. 1996-го упродовж 14 днів Юрій — тоді водій першого заступника начальника обласної міліції Володимира Свереняка — помирав 68 разів.

Зараз працює охоронцем у Мукачівському машинобудівному ліцеї N8. У кімнаті чергового на тумбочці стоїть попільничка з кількома недопалками. На розмову йдемо до учительської.

— Я ніколи не мав серйозних проблем зі здоров’ям, — розповідає Юрій Федака. — Але 22 березня 1996 року в мене стався інфаркт. Уперше я помер 2 квітня в Ужгородській міській лікарні. Коли відкачали, дізнався, що в мене народилася онука. Донька Світлана дуже перенервувала, коли я зліг, і пологи почалися на два тижні раніше. Тепер 2 квітня святкую не тільки день народження Яночки, а й свій, другий.

Два наступні тижні пан Юрій помирав щодня. Найчастіше ці напади з ним бували зранку. Він навчився розпізнавати симптоми смерті й устигав викликати реаніматологів.

Уперше я помер 2 квітня

— Серце могло зупинитися двічі-тричі на день. З потилиці гарячий струмінь повільно піднімався вгору. Коли доходив до маківки — я чув оплеск і відключався, — згадує. — Наді мною чергували медики. Хвилина — і я знову на цьому світі. Найбільше помирав напередодні Великодня. Але тої галявини, що спочатку, вже не бачив.

Те, що ним відбувалося, Юрій Федака пов’язує з нервовою роботою.

— Я був міліцейським водієм, — каже. — Дві доби провів у Виноградові. Там військовий убив свою коханку і майора міліції. Його ніяк не могли впіймати. Ще й досі не по собі, як чую цокіт автомобільних ”поворотників”. Перед очима відразу постають медичні монітори, які стукають майже так само.

Через три роки пан Юрій вийшов на пенсію, і з дружиною Надією переїхали з Ужгорода в батьківське село. Чотири роки тому пережив мікроінфаркт, але без серйозних наслідків. Лікарі заборонили йому виконувати заважку роботу.

— Маємо півгектара землі, — розповідає. — Але обробляти її не можу. Як треба косити, зяті Володя та Віктор беруться. Дружині помагають доньки Наталка та Свєта. Тримаємо корівку, двох поросят, курей. Свєта з чоловіком з нами живуть — є поміч Наді.

Юрій Федака щодня приймає серцеві таблетки. Менше курить, ніж раніше. Каже, що на місяць витрачає на ліки 50–60 грн. Після перенесених смертей у нього погіршилася пам’ять. Зате  поліпшився зір.

— Іноді бачу знайомі обличчя, але не можу згадати імен, — каже. — А от читаю без окулярів. А як радію онукам! Їх у мене троє — 10-річна Янка, 5-річний Віктор і 2-річний Сашко.

Доньки та зяті забороняють батькові піднімати навіть відерце з водою.

1952, 2 жовтня — народився у селі Кальник Мукачівського району на Закарпатті
1974 — одружився з Надією, швачкою Ужгородської взуттєвої фабрики
1976 — народилася донька Наталка
1980 — з’явилася на світ донька Світлана; працює водієм в Закарпатському управлінні внутрішніх справ
1996, 2 квітня — уперше помер
1996, 16 квітня — помер 68-й раз
1999 — отримав звання ”Ветеран міліції”
2006 — охоронець у Мукачівському машинобудівному ліцеї N8

Сніжана РУСИН, Газета.UA