Чи є вихід із кредитного зашморгу?

На Закарпатті поки що обходиться без суїцидів та психлікарень через неможливість повернення позик. Та чи надовго?

Кредитно-фінансова безвихідь: час минає, а після різкого обвалу гривні – зростання долара на державному рівні досі не розроблені механізми пом’якшення впливу кризи на населення. Люди, котрі брали кредити на авто, помешкання, бізнес, опинилися в безвихідній ситуації, коли ні сплачувати позики, ні відмовитися від них, ні дочекатися допомоги від держави…

Криза підірвала бізнес

До редакції газети звернувся ужгородець Борис ВОРЮ, директор приватного підприємства «Шерхан». Чоловік розповів свою сумну історію: «У 1998 році я розпочав власну справу – створив фірму, отримав дві ліцензії. Одна з них – на охоронні послуги, друга – на гуртову та роздрібну торгівлю. Тоді ж узяв кредит у банку на придбання авто. Бізнес ішов непогано, тож позику ми погасили. Відтак вирішили розширятися: оформили додаткові кредити, купили інші автомобілі. Усе справно сплачували (відсотки та тіло кредиту) доти, поки не настала фінансова криза, тобто до вересня 2008 року, коли обвалилася гривня. Фактично, для підтримання на плаву своєї діяльності я час від часу оформляв нові кредити, погашав їх – так отримував обігові кошти, і фірма працювала. Влітку 2008-го саме готував документи на оформлення чергового кредиту, але мені не дозволили його взяти: в банкові пояснили, що не можуть ризикувати коштами. Так розірвалося коло, необхідне для ведення бізнесу. Ще місяць, другий – і мені забракло грошей для виплати заробітної плати, податкових зобов’язань, погашення кредитів. Тобто підприємство практично припинило роботу».
У підсумку на вулиці опинилися 40 людей! Усі – передпенсійного віку, тобто люди, котрим нині знай¬ти роботу доволі складно. Та кому до цього є діло?
Борис Ворю розповідає: після різкого падіння курсу гривні на ньому «повисло» кілька кредитів, у тому числі один – на бізнес (авто), інший – на квартиру, в якій живе зараз із родиною. Сплачувати за ними він би й хотів, але просто фізично не може: за невеликий час боргування (а наприкінці 2008-го чимало українців опинилося на роздоріжжі – платити за кредитами чи вмирати з голоду) його кредити перейшли в розряд проб¬лемних, а відтак опинилися в суді, тобто зараз на майно накладений арешт. Власне кажучи, у цьому й криється найболючіше питання: якби машини не стояли на штрафмайданчику банківської установи, а працювали, то підприємець міг би погашати позику. Проте не так судилося…
Борис додає: вирішив руки не опускати, звернувся до банку з проханням увійти в його ситуацію та допомогти реструктуризувати борг. У фінансовій установі відмовили. Більше того, у відповідь підприємець почув пропозицію погасити існуючий кредит терміново, ніяких домовленостей! Правда за якийсь час керівництво банку таки вирішило піти назустріч (коли побачили, що людина таки неспроможна самотужки розв’язати проблему) і запропонували свій варіант реструктуризації. Але знову такий, що легше удавку на шию накинути. Чоловік відмовився.

Підприємець розробив схему виходу з проблеми

За якийсь час Б. Ворю придумав схему, за умови реалізації якої з’явиться реальний шанс вийти з глухого кута. «Я добре розумію, що в подібній ситуації опинилося дуже багато українців. Був доволі тривалий час стабільності, люди мали роботу, щомісяця отримували зарплати, тому й думали про те, як би поліпшити житлові умови, як би щось для дітей залишити – і брали кредити. Але коли фінансово-економічна криза ударила на весь світ, Україна мала подбати про своїх громадян. Думаю, слід було розробити механізми полегшення кредитного тягаря для людей: чи заморозити кредити, чи на державному рівні досягнути певних домовленостей із банківськими установами та закріпити їх нормативними документами – скажімо, щоб людям дозволялося сплачувати за таким курсом долара, за яким вони оформляли договори. Але нічого подібного ніхто не зробив, і ми бачили, до чого це призвело: люди божеволіли, вдавалися до самогубства… Так не мало би бути!»
З огляду на свою ж ситуацію, Борис виклав на папері механізм виходу з проблеми і надіслав його до банківської установи, в якій оформив позику, та до керівницт¬ва держави – якщо пропозицію сприймуть як слушну, то зможуть доповнити і запропонувати багатьом українцям вихід із критичної ситуації. Якщо не вдаватися в деталі і коротко пояснити суть пропозиції, то все зводиться до кількасторонньої угоди – між тим же банком, позичальником і третьою стороною-гарантом (може, навіть державою), – за якою (у випадку Б. Ворю) можна б реструктуризувати існуючий борг, зняти арешт із майна, видати новий кредит для продовження діяльності. «У такому випадку я б отримав обігові кошти й запустив виробництво. Знову взяв би на роботу працівників. А це означає, що і бюджет наповнювався б податками, і люди б мали за що жити, і я би мав чим сплачувати кредити. Вигідно усім», – коментує підприємець.
Проте пропозиції Бориса нікого не зацікавили… Відповідь держави – звертайтеся до банку, це ваші та їхні проблеми. Відтак – відписки з різних установ та комітетів. Хтось обіцяє вивчити й розглянути (але всі ми знаємо долю таких відповідей), а банківську установу пропозиція взагалі не зачепила: там нічого не хочуть бачити, окрім власної вигоди…

Не можна дозволяти заганяти нас у глухий кут!

Суди у справі Бориса Ворю три¬вають. Вимога до чоловіка одна – сплати за кредитами. Як сплатити – підприємець просто не знає. Він каже: перебуває у відчаї, бо, незважаючи на бажання працювати навіть у такий тяжкий кризовий час, його ніхто не чує. Більше того, останнім часом напосіли колекторські фірми: вони прос¬то дихати не дають! Хоча згідно з українським законодавством їхня робота не узаконена, дозвіл на передачу своїх даних невідомим структурам підприємець не давав. У цій ситуації виникають питання до правоохоронних органів: куди вони дивляться? Адже в Україні протиправно діють фірми, які шантажують людей та нерідко доводять їх до самогубств!
За той час, поки стаття готува¬лася до друку, у підприємця Ворю відбулося чергове судове засідання. Виходу – жодного, суди однозначно на боці банківської установи. «На жаль, я прекрасно розумію і місцеві суди, і місцевих адвокатів чи юристів, які мене консультують: моя проблема – як і проблеми тисяч українців, котрі опинилися в борговій ямі, – не може бути вирішена на місцевому рівні. Це – рівень держави. Президент України, уряд, Верховна Рада повинні звернути увагу на нас, повинні продумати механізми захисту своїх громадян. Я взагалі думаю, що людям, які мають спільні проблеми, треба об’єднуватися і спільно волати про порозуміння, підтримку: поодинці нас не почують! Не можна чекати, поки банки разом із колекторськими установами та держвиконавцями заженуть нас у глухий кредитний кут!» – резюмує Б. Ворю.