Ужгород в деталях: місто, яке ми бачимо, але не знаємо (фоторепортаж)

Деталі та дрібнички - те, що оточує наше життя, робить його наповненим та цікавішим.

Усе складається з деталей, і місто - не виключення. Хіба було б воно таким неповторним, якби не різні, на перший погляд непримітні, орнаменти на будинках чи якісь дрібнички по закутках? Здається, що саме цей дух міста і створюють маленькі та непримітні детальки. Як часто ви гуляєте містом? Щодня? А як часто помічаєте різні дрібниці навколо себе: написи на будинках, цікаві камені під ногами...? Інколи речі, до яких ми звикли, можуть видатися неймовірно цікавими.

Ми з істориком та екскурсоводом Павлом Худішем продовжили нашу прогулянку Ужгородом. Ми знову заглядали у його закутки і шукали різні таблички, орнаменти на будинках, плитку… Що ж - показуємо, що знайшли.

Зустрілися ми з Павлом неподалік Кафедрального собору і попрямували до нещодавно відреставрованих замкових сходів. Вирішили, що сьогодні гулятимемо не самим центром, а районом за площею Корятовича. Стоячи на замкових сходах нам відкрився незвичний вид на теперішню будівлю хімічного факультету УжНУ, а раніше - будівлю Ужгородської гімназії.
 

Павло каже, що нову будівлю Ужгородської гімназії урочисто відкрили в 1895 році. Тут навчалися художник А. Коцка, лікар О. Фединець, єпископ О. Стойка, два губернатори Підкарпатської Русі А. Бескид і К. Грабар та багато інших відомих краян.
 

Підходимо до будівлі ближче і помічаємо різні написи олівцем на цеглинах. Видно, що це намагалися стерти й зачухати, однак деякі з них ще можна прочитати. За словами Павла, на цих цеглинах можна знайти імена гімназистів. Хоча, звісно, на будівлі вже є й сучасні написи. Цікаво, що з іншого боку будівлі, який можна побачити, якщо зайти у двір Гімназії, написів збереглося більше.
 

Гуляємо далі. Прямуємо до вулиці Другетів, там знаходимо дві чехословацькі кулеметні точки. Одна з них – лежача, що контролювала дорогу з півночі, інша - стояча (у підвалі будинку), яка здійснювала контроль над південним напрямком. Кулеметні точки належать до оборонних споруд колишньої Чехословацької республіки, вони датуються кінцем 30-х років.
 

 

Переходимо дорогу і опиняємося біля Народного дому товариства «Просвіта», який урочисто відкрили у 1928 році. 17 жовтня 1937 року в Ужгороді пройшов масовий Всепросвітянський з’їзд, приїхало близько 15 тисяч осіб із населених пунктів від річки Попрад до струмка Зимир. За словами очевидців, всю Замкову гору було вкрито синьо-жовтими прапорами. На жаль, всередину будівлі ми не потрапили, адже гуляли у суботу.
 

Далі по вулиці натрапляємо на цікавий напівзакинутий житловий будинок. На його фасаді - цікаві барельєфи у вигляді чоловічих та жіночих облич та маскарони, але перебуває він у знівеченому стані. Деякі деталі просто обвалилися... Скільки ще триватиме його ужгородське життя?
 

Продовжуємо прогулянку. Натрапляємо на цікаву будівлю церкви, гідранти та старі недоглянуті будинки.... Якось красиво та навіть романтично...
 

 

Далі заходимо у будинок Меморіального Музею художника Федора Манайла. Тут натрапляємо на цікаву плитку на підлозі і просто не можемо її не сфотографувати.:)
 

Оглядаємося навколо і бачимо дивовижний вид на ужгородський замок зі сторони північного Підграддя. Цю місцину називали островом Марґарети, з одного боку він омивався Малим Ужем, а з іншого – потічком Кадубець. Про існування тут острова зараз нагадує, хіба що, назва вулиці – Острівна. Крім того на цьому місці, згідно з історичними джерелами XVII ст. знаходилася Руська церква.
 

Вже повертаючись до центру, натрапляємо на пам’ятний знак на місці страти підпільників-партизанів. У липні 1942, в Ужгороді засідав військовий трибунал угорської королівської армії проти місцевих учасників комуністичного руху. Засуджено 137 підпільників: шість осіб до страти, 20 – до довічного ув’язнення, а інші до різних строків каторжних робіт.
 

На цьому прогулянку завершуємо і повертаємося в центр, адже за 2 години добряче змерзли. Однак те, що ми знайшли - нам сподобалося. Місто - воно в деталях, пам`ятайте про це.