Рубрика: Суспільство

06 січня

Як з’явилися перші ялинки в Ужгороді

foto

Різдвяні ялинки поширилися по світові з легкої руки Мартина Лютера.

Він був не тільки богословом і полум’яним проповідником, а й гостинним батьком сімейства. За його столом постійно збиралася чимала родина, учні і послідовники. Ґазда завжди мав що сказати і за словом до кишені не ліз.

Нещодавно до 500-річчя Реформації в Україні вперше видали 5-томник праць Мартіна Лютера, останній том містить якраз оці застільні бесіди, зафіксовані учнями віровчителя.

Перед Різдвом на стіл ставили невелику прикрашену ялиночку. Невдовзі цей звичай перейшов від протестантів і до католиків, а трохи згодом – і до православних. Він став загальним християнським. Нагорі ялинки кріпили свічку, яка символізувала Віфлеємську зорю.

Саме та доба, XVI і XVII століття, були для Ужгорода максимально напруженою порою. Як зрештою і для всього Угорського королівства, в якому постійно билися три війська – турецьке (мусульманське), австрійське (католицьке) і трансильванське (протестантське). Особливо вони лютували у південних землях, тож чимало люду втікало звідти на північ, в тому числі і до Ужгорода. Тут переселенці ставали підданими (кріпаками) графів Другетів, але це все одно краще, ніж жити буквально на полі бою. Хоча цілковитого миру не було навіть тут. На Ужгород теж час від часу нападали, тож від цього усього хотілося втекти куди-небудь ще далі, у казку – хоча би на одну ніч.

Різдво якраз давало таку можливість. Ужгородці самі творили собі таку казку, дорослі на якийсь час перетворювалися на дітей і бралися майструвати. А перед тим ще ялинку треба було вибрати під час заготівлі у лісі дров чи хмизу, непомітно принести її додому, аби не привертати передчасну увагу дітей і сусідів, і головне – вигадливо прикрасити. Потім сусіди ревниво заглядали одне до одного: у кого ялинка пухнастіша, в кого вища, у кого рясніше прикрашена, в кого химерніша зірка. Це ставало приводом бодай до коротких різдвяних візитів.

ґазди найбільше полюбляли саме зірку-свічку нагорі. Адже прихід Різдва і час сідати за різдвяну вечерю, момент, коли закінчується піст з його вже обридлими обмеженнями, усе це визначалося саме з появою на небо- схилі першої вечірньої зорі. Проте тумани чи просто захмарена мряка у зимовому Ужгороді були явищем не таким вже й рідкісним. Тому ужгородці навчилися не чекати милості від природи, а самі запалювали собі зірку прямо на власній ялинці.

Родини самі нагадували собі Святе сімейство, тільки те поїхало до Віфлеєму тимчасово, відповідно до цісарського наказу, за яким кожний мав пройти перепис населення саме у своєму рідному місті. Натомість новоспечені ужгородці перебиралися сюди без особливої надії колись повернутися назад.

Домівки їхні теж були не набагато комфортнішими за євангельсь-кі ясла. Тож лишалося тільки тішитися споконвічною приказкою «Христос терпів – і нам велів». А ще розважати себе вигадками про щасливе життя – так народилися різдвяні історії, що стали особливим жанром фольклору, а відтак і літератури. Майстром цього жанру заслужено вважається Чарльз Діккенс, а проте йому передувала потужна народна традиція, якій віддали належне і наші містяни.

Та одними казками ситим не будеш. Тому ялинку старалися прикрасити чимось їстівним, що би милувало очі упродовж всієї вечері, а потім могло би служити десертом. Улітку це було би простіше – яблука, сливи, виноград, ягоди. Але взимку про це доводилося тільки згадувати або ж втішатися сухофруктами. Проте на ялинці вони виглядали не надто виграшно. Зате був один плід, що просто просився туди – горіх! Хто мав таку можливість, розмальовував горіхи золотою і срібною фарбою – і вони сяяли, як зорі, перетворюючи деревце на Чумацький шлях.

Різдвяні традиції багато в чому перегукувалися з великодніми. Тому ялинки стали прикрашати також традиційним пасхальним атрибутом – яйцями, з яких через невеликий отвір випускали їхній вміст, а відтак порожню і розфарбовану шкаралупу теж вішали на ялинку. Подібним чином прикрашали ялинки по цілій Європі. Згодом на основі цієї традиції з’явилися скляні кульки, які донині лишаються найбільш популярною ялинковою прикрасою.

Ще однією прикрасою стали дзвіночки з домашньої худоби – вони знову-таки нагадували про євангельські ясла, а водночас створювали свято не тільки для очей, а й для вух.

Після Різдва господарі робили із нижньої частини стовбура, де від нього відходять чотири нижні гілки, кухонну товкачку для роздавлювання звареної картоплі на пюре, яка служила господиням цілий наступний рік, нагадуючи усій родині про щасливе Різдво.

Сергій ФЕДАКА zakarpatpost.net


06 січня 2018, 11:23
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України



Схожі новини


Шановні закарпатці, перед походом у гори обов’язково реєструйтеся в рятувальному підрозділі!

Прокурори зайнялись поліцейськими, які побили закарпатців

На Рахівщині у горах заблукала група туристів, один із яких травмувався

Мукачівцям відключать водопостачання

На Закарпатті посилили заходи безпеки у сфері пасажирських та вантажних перевезень

їїїїїїїї...

Прокоментуй новину