Сторінками міської історії: звідки походить назва ужгородської «Рафанди»?

Чи не всі ужгородці, як і переважна більшість гостей міста, чули про одну з найвідоміших будівель чехословацького кварталу – «рафанду».

В Ужгороді маємо їх навіть дві: «малу» та «велику». Ці будинки, як і весь квартал, були побудовані для сімей чехословацьких чиновників у другій половині 20-х років ХХ століття. Але мова піде не про це. Спробуємо розібратися в локальній топоніміці, а саме, звідки ж походить слово «рафанда» та чому ним стали називати будинки в Ужгороді?

Існує кілька версій щодо походження назви найбільшої житлової споруди Ужгорода міжвоєнної доби. Одна з них базується на етимології цього слова, мовляв «рафанда» - це трансформоване слово «ротонда», тобто будівля круглої форми (від французького слова «rondeau» – круг). Ця версія основана на віддаленій схожості споруди на овал з внутрішнім двором. Здогадка видається досить логічною, навіть не зважаючи на те, що будинок зовсім не круглої форми і немає суцільно замкнутого подвір’я. Проте, як виявилось, не в тому напрямку слід шукати походження назви.

За іншим припущенням, слово «рафанда» походить від звуку, який видають собаки. В чеській мові він може звучати як «Haf», або «Raf». Згідно цієї версії жителі будинку, а точніше дружини чеських службовців, дуже часто сварилися між собою, перекрикуючись у внутрішньому дворі. Шум стояв такий, ніби собаки гавкають, тобто «рафкають». Слід зазначити, що ця версія вже ближча до істини, ніж попередня. Все ж і вона не зовсім вірна.
 

Згідно з найновішими дослідженнями чеської топоніміки, науки, що вивчає походження і значення географічних назв, лексична одиниця «rafanda» зустрічається в 135 топонімах. Всі об’єкти, що містять цю назву мають схожу характеристику. Мова завжди йде про райони міст і, в переважній більшості, це відносно нові квартали, що виникають безпосередньо після Першої світової війни. Майже у всіх випадках дослідники пов’язують цю назву із суперечками чи сварками жителів таких районів. Часто слово «рафанда» постає у жартівливому та саркастичному контекстах, але практично завжди воно є загальновідомим та загальновживаним серед населення цих кварталів.

В Ужгороді після Першої світової, з приєднанням Закарпаття до Чехословацької республіки, також виник великий модерний житлово-адміністративний квартал. Станом на 1936 рік в районі Малий Галагов було побудовано 7 нових житлових будинків із загальною чисельністю 108 квартир. На це витратили колосальні кошти – близько 5 млн чехословацьких корун.
 

Проте, повернімося до самого початку 1920-тих років. Виникла молода Чехословацька республіка, а Прага перетворилася на справжній мегаполіс – столицю держави. У цьому колишньому провінційному місті бракувало адміністративних будівель. Почалося гарячкове будівництво, на роботу масово приймалися нові мулярі, теслі, покрівельники та люди інших будівельних професій. До Праги приїздила численна кількість робітників, що шукали заробітку. Всім їм потрібно десь жити, а зі зростанням попиту різко росли ціни на оренду житла. Де ж вони поселялися? Неподалік від новобудов, на тодішній околиці Праги, була численна кількість полів. Міська влада «за копійки» (100-200 корун в рік) віддавала землю в оренду найперше так званим «легіонерам» (ветеранам війни), а згодом і будівельникам. Таким чином, в 1924 році з’явився перший будиночок так званої «тимчасової колонії» під назвою «На Слатінах».
 

На 1929 рік «На Слатінах» було вже близько 400 будиночків, а станом на кінець 30-тих років у Празі налічувалося більш ніж 60 таких «тимчасових колоній», де проживало до 25 тисяч осіб.
 

Появу однієї з таких колоній «Під Богдалцем» описує в своєму фейлетоні видатний чеський письменник Карел Чапек. Короткий твір мав назву «На Рафанді» і опублікований був у 1925 році в газеті «Народні новини» («Lidové noviny»). Чапек яскраво описує квартал «Рафанду»:

«Рафанда – це робота самих людей. Кожен сам будує собі будиночок з матеріалу, який йому вдасться дістати: з ящиків, з рейок, зі старого щебню чи з паперу. І оскільки весь цей район зараз в стадії конструкції, у зв’язку з тим, що там дуже багато мулярів, теслярів, покрівельників, бондарів, каменярів та садівників на кожному будиночку, можете споглядати способи праці, досконалість виконання, технічні новації та любов до речей» .
 

Зважаючи на те, що колонія була «тимчасовою», то й будиночки важко було назвати повноцінним житлом. Це скоріше були халупи чи сараї. Ось як Чапек пише про них:

«Найперше, обраний шматок землі потрібно оточити іржавим дротом або старими обручами; потім починають будувати прямо на землі, або на невеличкому фундаменті зі щебню. Забивається в землю кілька балок, товщиною з руку (але це не має буди дуже сильна рука), обіб’ється навколо дошками і готово. Щасливий власник, сидячи на стрісі встелить її дощечками, господиня повісить на віконце фіранку і пара людей протягом кількох днів уже живе у власному гніздечку. Є на Рафанді житла ще простіші: купується старий цирковий віз, знімаються з нього колеса чи просто закопуються до глини – будинок готовий».

 

Звісно, щось подібне мало було бути і в Ужгороді. Столиця Підкарпатської Русі активно розбудовувалася. З 1920 до 1935 року населення зростає на 50 відсотків, а площа – майже вдвічі. Не виключено, що такий район бідняків-робітників, або «тимчасова колонія» була і у нас. Можливо, на місці, де зараз побудовано житлові споруди Малого Галагова. Назва «Рафанда» могла позначати саме такий «квартал халуп». Згодом його знищили, а на цьому місці збудували модерне житло для урядовців. Проте, слово «Рафанда» закріпилося в народній пам’яті як назва кількох найбільших житлових будинків на набережній річки Уж.
 

І якщо празька Рафанда ще існує, то ужгородську ми можемо собі тільки уявляти. Проте, як романтично підсумував свій фейлетон Карел Чапек: «… Рафанда не зверне з дороги, заснувала себе сама і ростиме далі…».