Легендарний озерний замок «Товар» – одна з найбільших таємниць Закарпаття

Село Дийда (Дідово) Берегівського району відоме в області та за її межами насамперед своїм мальовничим озером, яке також часто називають «закарпатським морем».

Та мало хто знає, що на його околицях досі можна побачити залишки однієї з найтаємничіших фортець нашого краю, що, імовірно, пов’язана із виникненням самого села.

Не всі вірять у його існування

На піщаному пагорбі посеред величезного болота-озера був колись розташований міфічний замок «Товар», який ще називають озерним. Він настільки загадковий, що далеко не всі історики та науковці взагалі вірять у його існування.

Цю фортецю не знайдеш у багатьох довідниках, монографіях і дослідженнях, присвячених закарпатським замкам. Та це й не дивно, адже про загадковий озерний замок, на жаль, зовсім не збереглися письмові згадки, і навіть безмовні руїни були поховані невблаганними пісками часу.

Утім деякі науковці та краєзнавці минулого і сучасності все ж виявили інтерес до загадкового укріплення й зібрали чималий пласт матеріалу, присвяченого озерній фортеці. Про замок також розповідають захоплюючі місцеві легенди та перекази. А результати небагатьох археологічних досліджень, які тут проводилися, виявили докази жвавої життєдіяльності людей на цьому пагорбі в період середньовіччя й набагато раніше…

Немалий інтерес становлять також топоніми, пов’язані з таємничим замком. Назва «Tóvár» у перекладі з угорської означає «озерна фортеця» або «фортеця на озері». У народі збереглася ще одна цікава назва укріплення – «Várszég», що перекладається як «фортеця-цвях». Інший топонім – «Bereg-Déda» – відображений у сучасній назві села.

Озерний замок є на старих картах

Доказами існування міфічної фортеці рясніють і старі карти. Як сказав один із дослідників, переглядаючи їх на сайті zamki-kreposti.com.ua, озерний замок не потрібно було заново відкривати, адже цей об’єкт завжди був на виду. Ось він на австрійській мапі другої половини XVIII століття, серед боліт. На картах XIX століття навіть можна поглянути на схему зовнішніх ліній оборони. Це насправді дуже важливо, враховуючи той факт, що різні джерела наводять різні дані про кількість ліній ровів-валів і навіть по-різному показують планування. На карті ж видно, окрім пагорба, увінчаного якимось оборонним укріпленням, ще три лінії оборони, причому зовнішня не утворює повне коло, а зливається з передостанньою. Джерела також згадують кадастр 1865 року, в якому, крім схематичного зображення фортеці, була ще намальована вежа. До речі, оборонну вежу можна побачити й на гербі села Дідово, затвердженому 2002 року.

Контури укріплень видно із супутника

Контури валів і ровів, які утворюють концентричні кола навколо якогось об’єкта, що існував тут у далекому минулому, видно на зображеннях із супутника за допомогою програми «Google Earth». Сліди дугоподібних укріплень помітні ще досить добре. За твердженням тих, хто побував на місцевості, висота валів нині сягає 1–1,5 м, глибина ровів – до 1 м. Унаслідок природних процесів, а також меліоративних робіт болото, що оточувало укріплення, зникло. Тепер тут луг і пасовище. А на місці замку-городища залишився невеликий пагорб. Час від часу в цій місцевості можна побачити стадо корів.

Археологічні дослідження

Першим відвідав та обстежив загадковий пагорб відомий закарпатський учений Тиводар Легоцький (1830–1915) у 1881 році. Уже тоді, за свідченням дослідника, від фортеці «…залишилися тільки цегла та каміння, кілька ям, які колись лишили шукачі скарбів. Навколо замку болото висохло, на цьому місці стали пасти худобу. Частину угідь віддали під сінокіс». Учений писав: «Це (був) невеликий глиняний замок з внутрішнім діаметром усього 25 м, оточений трьома концентричними ровами і дамбою».

У 1930 році співробітники Мукачівського музею ім. Т.Легоцького провели розкопки на пагорбі «Товар». На той час, за їхнім твердженням, у пересохлому болоті, що оточувало його, ще збереглися кілька дерев’яних паль, які стирчали з води. У ході розкопок на городищі було виявлено, що під двометровим культурним шаром періоду середньовіччя збереглися сліди поселення епохи палеоліту. На пагорбі знайшли залишки трьох стародавніх жител, трохи заглиблених у землю хатин прямокутної форми. Стіни цих будівель були виконані із прутів, обмазаних глиною. Тоді ж виявили й зразки середньовічної кераміки XIV–XVI століть.

У 1974 році в ході розкопок у центральній частині городища було зафіксовано кам’яну споруду, яка, на думку археологів, могла виконувати функції оборонної вежі. Розкопки в цьому місці проводили також співробітники ужгородського університету в 1982, 1998 та 2005 роках.

Городище віком 5000 років

За даними археологічних досліджень, загадковий озерний пагорб люди облюбували ще 5000 років тому. У IV–III тисячоліттях до н. е. тут процвітало поселення культури Полгар. У розрізах валу знайшли характерний для неї керамічний матеріал (посуд, прикрашений вушками-виступами у вигляді дзьобів). Деякі дослідники стверджують, що укріплений пункт на острові слугував захистом від кочовиків, які в ті часи не давали спокою місцевим жителям. Також вважається, що городище в цей період не використовувалося для постійного проживання, а могло виконувати функції тимчасового притулку на випадок небезпеки.

Археологам не відомо, коли та з яких причин занепало згадане городище, однак у середині ІІ тисячоліття до н. е. (близько 3400–3600 років тому) пагорб був заселений повторно, цього разу представниками культури Отомань. Утім за декілька століть занепадає й це поселення.

Середньовічна фортеця

Виявили археологи на древньому пагорбі і середньовічний культурний шар. За даними з розкопок, протягом ХІ–ХІІІ століть тут знову оселилися люди й почали використовувати його як укріплений пункт. Озерний замок на пагорбі в неспокійну епоху середніх віків ви­явився чудовим захистом від нападів лютих ворогів.

Основу його оборони становили земляні вали та рови. Центральний майданчик, діаметр якого був близько 35–40 м, захищав кільцевий рів і вал. Загальні розміри території – 112 х 107 м. У якийсь момент існування середньовічного укріплення в центрі пагорба звели потужну кам’яну оборонну споруду, залишки якої виявили в ході розкопок 1974 року. Руїни цієї загадкової вежі, котрі, за твердженням місцевих жителів, було видно здалеку ще якихось кількасот років тому, за однією з версій у народі назвали ласкаво та з повагою до його величі й віку – «дідо» (déda).

Притулок від татар

Місцеві легенди розповідають, що в часи вторгнення невідомих доти татарів (напевно, у 1241–1242 роках, коли в ці землі зайшов Батий зі своїм військом, – авт.) поширилася вістка, що ті на своєму шляху все нищать, палять, грабують і людей убивають. Тоді один із місцевих можновладців на ім’я Баркач наказав збудувати міст на палях через болото, яким потім можна було проходити до цього місця й носити каміння. Таким чином люди збудували укріплення, насипали земляні вали та викопали рови. Міст був звідний, його останній прогін піднімався, і тоді через непролазні болота й хащі ніхто не міг потрапити до фортеці. Там і знайшли собі люди притулок від татарів. Коли ж останні пішли, то через деякий час фортецю захопила Баратова банда розбійників. При цьому в ході нападу нібито був убитий і сам пан Баркач. Відтак укріплення посеред болота на довгий час стало базою для бандитів.

Гніздо розбійників

Ряд знахідок на території укріплення належить до XIV–XVI століть. Імовірно, у цей час пагорб ще досить активно використовувався людьми. Можливо, ідеться про ті самі ватаги розбійників, які описуються в легендах. Місцина ж бо для них була ідеальна.

Як стверджують дослідники, оскільки фортеця знаходилася посеред болота, то доступ до неї здійснювався за допомогою дерев’яних мостів, основою для яких служили палі, вбиті в болотистий ґрунт. Такі мости в разі небезпеки можна було швидко розібрати, перетворивши фортецю на повністю ізольоване острівне укріплення посеред непролазних боліт. До нього вели два мости, що знаходилися на одній осі. Перший ішов від городища в північно-західному напрямку (довжина – близько 300 м), другий – у південно-східному (близько 400 м).

Окремі дослідники стверджують, що оборонну споруду реконструювали для якихось потреб ще наприкінці XVIІ століття, про що, на їхню думку, свідчать знахідки уламків цегли.

Як загинув легендарний замок?

Так чи інакше, на сьогодні легендарний озерний замок ставить багато запитань, на які зовсім немає відповідей. Досі про нього не знайдено жодної писемної згадки. Точно не визначено функціональне призначення об’єкта. Невідомо дослідникам, хто, коли й чому зруйнував таємничу фортецю.

Єдиним джерелом інформації, окрім археології, залишаються місцеві легенди. Одна з них розповідає, що розбійників, котрі захопили озерний замок, з часом стало більше, і вони набрали силу. Відтак почали загрожувати навколишнім селам. В одному з цих поселень, що називалося Криве, жив пан, який мав красуню дочку. Вродливу дівчину на горе батьку вподобав ватажок зграї бандитів і захотів узяти її собі за жінку. Однак молода красуня кохала іншого і навіть не думала про таку перспективу. Отримавши відмову, отаман розбійників розлютився не на жарт і вирішив жорстоко помститися.

Дівчина любила молодого лицаря, з яким мала одружитися. І ось коли весілля було в повному розпалі, а гості веселилися й гуляли, бандити здійснили підступний напад і всіх до одного перебили. Потім підпалили й саме село… Урочище під назвою Крива сьогодні розкинулося неподалік озерного замку. Можливо, саме тут поховано таємницю про страшний злочин, який, утім, не лишився безкарним. Як каже легенда, люди з навколишніх сіл після тієї трагедії зібралися разом, виступили проти бандитів потужною силою і знищили розбійницьке кубло. Фортеця на болоті з того часу перетворилася на пустку…

Руслан ФАТУЛА

«Портал Археології Закарпаття»