Зниклий, хворий на епілепсію закарпатець, вже вдома

Знайшли його аж на третій день – у лісі неподалік санаторію "Сонячне Закарпаття".

Наприкінці минулого тижня на десятках закарпатських інтернет-сайтів з‘явилося повідомлення, що у Поляні (Свалявщина) зник молодий чоловік на ім‘я Віталій. Крім усього іншого, у тому числі обіцяну винагороду особі, яка вкаже правильне місцезнаходження 37-річного мешканця (хоч на вигляд йому десь коло 28 літ) цього "санаторного" села, наголошувалося: полянець страждає епілепсією та є розумово відсталий. Звісно, це неабияк ускладнювало ситуацію, насторожувало та покладало подвійні обов‘язки як на рідних, так і на тих, хто долучався до пошуків.

Щоправда, минулочетвергові вивідки сельчан і знайомих нічого не дали, довелося всі "розвідувальні" намагання перекласти на п‘ятницю. Однак і ці пошуканки виявилися марними. Незважаючи на те, що рідня та всі добрі люди були змучені, навіть зневірені у своїх діях, таки залучили "еменесників" із пошуковим собакою. І тільки останній, на щастя, "узяв" у суботу "слід" і таки за лічені години привів до "чоловіка у шортах, майці та босоніжках". Сталося це у лісі неподалік санаторію "Сонячне Закарпаття", тобто утікач забрів досить далеченько.

А щодо одежі, то вона легка, і якби липневі ночі виявилися холодними, то справи могли бути кепські. У цьому переконаний 22-річний брат утікача Антон Бахмат, з яким удалося з цього приводу поспілкуватися телефоном. Хлопець дуже зичливий і водночас щасливий, що вдалося розшукати старшого брата. Він також сказав: інформацію на сайти розіслав сам. Вдячний, що його "просьбу" не проігнорували, а опублікували, а також подали і світлину (див. фото). Слід сказати, на зустріч із близькими людьми та пошуковцями Віталій зреагував мляво, що й зрозуміло, а висловитися не зміг – дошкуляє слабоумство.

Уже згадуваний Антон зізнався, що надто переживав через пригоду. Відтак розказав, що має вищу освіту, працює у Києві програмістом, зі старшим братом після смерті у травні їхньої матері залишився його 60-річний батько-пенсіонер Раніше хворого брата контролювали і няньо, і мати. Тепер – тільки двоє татових очей, тож нерідко цього замало. Отже, це – типова життєйська історія, яку читати або слухати без сліз просто неможливо. Зауважимо: на Закарпатті минулого тижня безвісти пропало аж троє людей. Благо, що полянець знайшовся...

Звісно, був би удома пильніший нагляд, то не сталося б такого "НП". Але й так добре, що не трапилося чогось значно гіршого. Між іншим, за ті три дні, коли тривали пошуки, на вказаний Антоном номер мобільного не зателефонувала жодна людина (щоправда, крім родичів і односельців). Це значить не про черствість, а про те, що ніхто та ніде чоловіка не зустрічав – у ліс він якось непомітно проскочив. Автор цих рядків також вдячний, що молодий мешканець Поляни віднісся до біди так сердечно, ще й погодився відповісти на деякі мої запитання.

Михайло ПАПІШ