Чи відбулася на Закарпатті неолітична революція?

Як відомо, новий кам’яний вік, неоліт (VI–IV тис. до н.е.), був надзвичайно динамічним і переломним в історії людства.

Недаремно англійський археолог Г.Чайлд назвав цей період неолітичною революцією. Її суть полягала в переході від присвоювального господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворювального (землеробство і скотарство). Завдяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливіші умови життя: їжа стала різноманітнішою, її добування стабільним, з’явилися харчові запаси.

Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя. По-перше, традиційні форми обробки каменю: оббивання, сколювання, віджим – поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню. По-друге, виникають нові види виробництва та виготовлення штучних продуктів. Так, з’являється виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Випалена на вогні глина стала першим штучним матеріалом, який створила людина. Кераміка дала змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати їжу. Прядіння зумовило винайдення прясла – першого маленького колеса, яке, на думку фахівців, вірогідно, стало прообразом колеса в транспорті. На основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт – тканину. По-третє, відбувся перехід до осілого способу життя. Рільництво і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, а міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого способу життя свідчить спорудження жител, поява некрополів. По-четверте, перехід від мисливства до скотарства зумовив приручення великих домашніх тварин: бика, свині, кози, вівці. Лише кінь був одомашнений у мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту людина використовує худобу як тяглову силу. По-п’яте, зростає населення, що зумовлює збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їхньої забудови. Зростає тривалість життя людини (у середньому її вік становив уже 30–32 роки). Окремі фахівці вважають, що внаслідок покращення умов життя відбувся «демографічний вибух», інші відстоюють думку, що в неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.

 

До Тисо-Дунайського басейну відтворювальна економіка була принесена з більш південних районів Європи, де вона фіксується вже в VI і навіть частково в VII ст. до н. е. Однак шляхи її перенесення та сам процес розповсюдження не відомий. Можна лише вказати основний напрям її поширення – з півдня на північ чи з південного сходу на північний захід уздовж вардаро-моравського шляху до Дунаю та вверх по Дунаю й Тисі.

 

Дослідження пам’яток неоліту Закарпаття було започатковане понад століття тому, коли фундатор крайової археології Т.Легоцький протягом 1893–1895 років відкрив перші неолітичні поселення на Малій горі в Мукачеві та Ардівській горі в Берегові. Нині на археологічну карту краю нанесено 44 неолітичних пам’яток. Серед них, наприклад, Запсонь Берегівського, Дерцен Мукачівського, Неветленфолу Виноградівського районів.

Старожитності доби неоліту Закарпаття поділяються на ранній, середній та пізній етапи. До раннього (кінець VI – середина V тис. до н. е.) зараховано артефакти культури Старчево-Кріш, що представляла високорозвинену цивілізацію південно-східної Європи. Її виділення та дослідження пов’язується з роботами М.Потушняка. Еталонними пам’ятками культури є поселення в селах Запсонь Берегівського та Серне Мукачівського районів.

 

Поселення в Запсоні (урочище Мала гора) розташоване на останніх південних відрогах Карпат, біля підніжжя яких починається Потиська рівнина. Житлами служили великі землянкові споруди площею близько 70 кв. м. Поселення складалося з 8–10 жител, що були розміщені по колу. Таке розташування пояснюється необхідністю захисту від нападів ворожих племен. У носіїв культури були розвинуті гончарство, обробка каменю, ткацтво. Кераміка представлена горщиками, мисками, глечиками, сковорідками, покришками. Значна частина посуду орнаментована рельєфними конічними наліпками, валиками, розчленованими вдавлинами, врізними лініями. Із глини виготовлялися також грузила, прясла, прикраси, жіночі статуетки, фігурки тварин. Серед кам’яних знарядь праці назвемо ножеподібні пластини, різці, скребла, шліфовані сокири, тесла, долота. Знахідки мотик з оленячих рогів та зернотерок свідчать про заняття рільництвом. Інтерес викликають жіночі статуетки зі схематичним та реалістичним зображенням. Вони свідчать про те, що носії культури жили матріархальними родовими колективами, а жінка відігравала провідну роль у господарському й суспільному житті.

 

До доби середнього неоліту належать пам’ятки культури мальованої кераміки (4500–4000 років до н. е.), яка представлена артефактами із поселень Неветленфолу, Серне, Рафайново, Тарнівці, Запсонь, Малі Геївці, Ужгород (Дравці). Вони розташовані на рівнині або на невеликих підвищеннях передгірської зони краю. Житла представлені виключно напівземлянками овальної або овальнопродовгуватої форми розмірами 7–13 х 2–5 м. На поселеннях у Рафайнові, Дравцях засвідчено стовпові ямки, що вказує на стовпову конструкцію жител. Основною сировиною для виготовлення знарядь праці служив обсидіан, хоч використовувалися також кремінь і пісковик. Серед знарядь ножеподібні пластини, скребки, різці, проколки. Керамічний комплекс включає грубу кухонну й тонкостінну столову. Кухонна кераміка представлена горщиками, мисками, сковорідками. Провідними орнаментальними мотивами виступають вдавлення на вінчиках, нарізки, пальцеві защипи. Столовий посуд кількісно переважає, а серед його основних форм горщики, миски, корчаги, чаші. Поверхня покрита тонким ангобом (фарба на основі рідкої глини природного кольору або забарвленого пігментом, наноситься на поверхню керамічного сирого виробу, щоб надати кольору, декорувати розписом), інколи підлощена. Основу господарства носіїв культури складало рільництво, вирощували пшеницю-двохзернянку, просо, ячмінь, горох.

 

Пізня доба неоліту краю представлена старожитностями культури Полгар, яка у Верхньому Потиссі об’єднала кілька груп і культур. Сюди віднесено кілька поселень у Дерцені, Запсоні, Берегові. Вони датуються часом приблизно 4000–3700/3600 років до н. е. і представляють пам’ятки групи Тиса.

Павло ПЕНЯК

«Портал Археології Закарпаття»