11 найцікавіших курортів міського типу в Українських Карпатах

Попереду свята, тож неодмінно відвідайте цей неймовірний край

Сколе — місто районного значення Сколівського району Львівської області, районний центр. Розташоване в долині річки Опір в Українських Карпатах, один з історичних центрів Бойківщини, занесений до Списку історичних населених місць України. Через Сколе проходять стратегічні загальнодержавні і європейські транспортні комунікації: автодорога E50 (М06) (Київ—Чоп) та E471 (Мукачеве—Львів), залізниця Київ-Чоп, південна гілка нафтогону «Дружба».

Щодо походження назви міста Сколе (Сколього) існують три різні версії:

• від слова «скеля», оскільки долина, у якій розташоване місто, нібито оточена скелями. Версія є малоймовірною, адже власне скель у Сколівській улоговині немає.
• від племені сколотів, які нібито заселяли в давнину ці землі. Версія також видається неправдоподібною, тому що основний життєвий ландшафт скіфської цивілізації — це степи.
• від дієслова «сколо́ти» — існує легенда, яка базується на Лаврентіївському літописі, що тут у 1015 році від руки брата Святополка загинув князь турівський Святослав Володимирович, син Володимира Великого, з дружиною Параскою та дружинниками. Під час нападу Святополк, прозваний в народі «окаянним», вигукував: «Сколіть їх усіх !»

За геоморфологічним районуванням, Сколе розташоване в моноклінально-бриловому низькогір’ї — Сколівських Бескидах (Скибова зона, Зовнішні Карпати), у межах Сколівської улоговини. Місто з усіх боків оточене горами: із заходу — г. Корчанка (1180 м), з півночі — Добряна (824 м), зі сходу — Клива (670 м), з північного сходу — Чудилова (650 м), на півдні — Зелемін (1177 м), далі на півдні видніються хребет Київця (1064 м) і гора Крем’яна (1137 м). Усі гори вкриті буково-смерековим лісом. Частина цього гірського масиву належить до Національного парку «Сколівські Бескиди». Абсолютні висоти Сколівської улоговини — 432—438 м над рівнем моря.

Східниця — селище міського типу у Львівській області, підпорядковане Бориславській міській раді, всеукраїнський бальнеологічний курорт імені Омеляна Стоцького. Розташоване у Дрогобицькій агломерації, за 10 км на південний захід від Борислава. Славиться своїми мінеральними водами.

Східниця розміщується на висоті 600–900 м над рівнем моря. Гори навколо селища досягають висоти 823 м.

Протягом століть у Східниці сформувався свій мікроклімат: так, зима тут м’яка, з частими відлигами; літо тепле з чергуванням сонячної та хмарної погоди. Середня температура січня −3,4 °C, липня +19 °C. Опадів 700–800 мм на рік (переважно навесні та влітку).

На місці сучасної Східниці у часи Київської Русі існувало поселення «Золота Баня». Недалеко від нього стояла фортеця Тустань. Під час нападу орд хана Батия Золота Баня була зруйнована (як і фортеця Тустань з навколишніми селами). Люди, які після цього залишилися живими, з часом почали сходитися у долину річки Стрий, заснувавши тут поселення — Східницю, яка від цього «сходження» отримала свою назву.

Вперше Східниця згадується у документах XIV століття.

Рахів –  (нім. Rachau, угор. Rahó, чеськ. Rachov);— місто, адміністративний центр Рахівського району Закарпатської області, на Гуцульщині. Розташоване у південо-східній частині Закарпатської області в гірській улоговині на висоті 430 м над рівнем моря — найвисокогірніше місто і районний центр в Україні. Найбільший перепад висот у Рахові між найнижчою (400 м) і найбільш високою (1200 м) вулицями. Завдяки географічному розташуванню, унікальній природі і самобутній гуцульській культурі Рахів відомий, як один із найпопулярніших туристично-рекреаційних центрів західної України. У місті працюють турбаза, готелі і ряд приватних будинків. У Рахові розташоване правління Карпатського біосферного заповідника.Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року. Одними з перших поселенців Рахова, напевне, були гуцули з Галичини — Мельничуки, Ворохти й інші. Селяни займалися вівчарством, рибальством, полюванням, бджолярством. Жили в курних хатах-колибах, згодом будували гуцульські хати-гражди.

Клімат на Рахівщині помірно-континентальний з яскраво вираженою поясністю: у низині — помірний, з теплим літом і відносно м’якою зимою; у верхів’ях — різко континентальний, з холодною і тривалою зимою та прохолодним дощовим літом. Середня січнева температура −4,8 °C, середня температура липня +18 °C, а середня річна температура повітря становить +7,4 °C. Період з температурою понад плюс 10 °C становить 147 днів. Найтепліше в районі село Луг, а найхолодніше на Говерлі. Переважають вітри західного і південно-західного напрямку.

Середньорічна кількість опадів у горах — до 1400 мм. У Рахові до 1300 мм. Товщина снігового покриву — від 30 см до півтора метра і більше. Взимку у горах обрушуються снігові лавини. Вічних снігів немає, але сніг у подеяких місцях ще буває і в червні. Під час інтенсивного танення снігу і злив, можливі загрозливі та руйнівні паводки (листопад 1998 року, березень 2001 року). Зареєстрований у Рахові абсолютний добовий максимум опадів — 133 мм.

Яремче – (до 2006 року — Яремча) — місто обласного підпорядкування в Україні, Івано-Франківській області. Розташоване на річці Прут, на автошляху Івано-Франківськ — Рахів — Ужгород. Залізниця зв’язує місто з обласним центром, Тернополем, Києвом та Львовом. Яремче — найвідоміший кліматичний курорт Прикарпаття, туристичний центр Івано-Франківщини, центр «зеленого» туризму Прикарпаття, також називають обличчям гірськолижної країни Буковель (c.Поляниця).

Яремче і регіон розташовані в міжгірній улоговині Українських Карпат, у межах гірського масиву Ґорґан (гори, які мають асиметричні схили й гострі гребені). Яремче розташоване у південно-західній частині Івано-Франківської області, неподалік від Покутсько-Буковинських Карпат та Чорногори. Висоти гір коливаються від 400 м до 1542 м. Яремче оточено горами зусібіч: з півдня і південного заходу хребет Явірник, з заходу — Щивка, Чорногориця, Синечка, зі сходу — Маковиця.

На території Яремчанського краю розташований Карпатський національний природний парк, створений 3 червня 1980 року відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 376, який має загальнодержавне значення і входить до складу природно-заповідного фонду України. Площа парку становить 50 495 га. Рельєф території національного парку формувався протягом тривалого часу: близько 35 мільйонів років тому на цій території існував океан Теніс. На дні океану нашаровувалися пісок, глина, вапняк, які після відступу води скам’яніли та під дією природних зовнішніх факторів утворили сучасні гори.

Клімат Карпат визначається географічним положенням гір та значною висотою над рівнем моря. На їхню територію має вплив континентальне й морське повітря помірних широт, а інколи сюди проникають арктичні повітряні маси. Клімат Карпат дуже вологий з порівняно низькими річними температурами повітря. Температура січня у Передкарпатті становить −4°, −3°С, у Закарпатті — −2°С, а в горах −6° до −12°С. Зима м’яка і багатосніжна. Зрідка бувають дуже холодні зими. Середні температури липня в Передкарпатті становлять +18°, +19°С, Закарпатті — +20°С, у горах +7° до +13°С. Опадів у передгір’ях — 900 мм, у верхів’ях гір — до 2000 мм (с. Руська-Мокра, Тячівський район, Закарпатської області).

Із підняттям на кожні 100 м у Карпатах літо запізнюється на 8—10 днів і на 5—6 днів закінчується раніше. У замкнутих котловинах часто застоюється важке холодне повітря і температура може бути нижча, ніж у навколишніх горах. Це явище називається інверсією температур.

У Карпатах бере початок багато річок: Прут, Дністер, Тиса, Лімниця, Черемош, Латориця, Теребля, Бистриці — Надвірнянська і Солотвинська. Течія їхня стрімка, вони несуть велику кількість уламкового матеріалу, який відкладають у своїй нижчій течії.

Ґрунти у Карпатах різноманітні і відповідно до кліматичних умов розміщуються вертикальними поясами. В Передкарпатті сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, вище 1200–1400 м — бурі гірсько-лісові ґрунти, на висоті 1500–1600 м — сіро-бурі, вище 1600 м (під субальпійськими луками) — гірсько-лучні.

Ворохта — селище міського типу Яремчанської міськради Івано-Франківській області. Розташоване на висоті 850 метрів над рівнем моря, на річці Прут. Курорт Ворохта є центром підготовки українських спортсменів зі стрибків із трампліна, біатлону, лижних перегонів.

За легендою назва селища з’явилась з ХVII століття. За переказами, у перших жителів присілка Мочерняків був слуга, дезертир з армії, якого звали Ворохта. Він був дуже здібним, і до нього часто зверталися за порадами, приказуючи «іду до Ворохти». Звідсіля й пішла в народі назва нового гірського поселення — Ворохта.

Засноване було у 1568 році Василем Янюком, який разом зі своєю худобою покинув рідне село Космач. Про це стало відомо у 1960-х, коли у центрі селища, після зносу великого гуцульського будинку, на місці якого викопали однолітрову чотиригранну старовинну пляшку з таким написом: Lwów, lеmberg, Maison Fodee 1782 J.A.Bachewski. Під час цих робіт знаходилась М. Мочерняк, вдова, дружина В. Мочерняка, сина Івана від другої дружини Мочерняка І. Вона підібрала пляшку і пересвідчившись, що окрім напівзотлілих документів у ній нема скарбу (Мочерняки служили у ватазі Довбуша і у тій пляшці могла бути частина золота Довбуша) передала документи М. Санковичу. Папір кришився — все доводилось складати потаємно, оскільки Мочерняк М. та Санковича М. могли прив’язати до шпигунства. Ті документи описували історію Ворохти детально (мабуть, Мочерняк І. склав це все на підставі ще давніших записів).

Свалява — місто в Закарпатській області, адміністративний центр Свалявського району. Розміщене у межах Свалявської улоговини, на річці Латориці, при впадінні в неї річки Свалявки (бас. Тиси). В межах міста на річці Латориця, між гирлом Свалявки та автомобільним мостом, знаходиться острів Марта-Маргарита.

Заселення території та околиць міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та кургани з тілоспаленням (VI—ІІІ ст. до н. е.). На території міста виявлені також золоті монети часів імператора Нерона (54—68 рр.) та поховання староугорського воїна, датоване початком Х століття н. е. під час переходу угрів через Верецький перевал.Околиці міста багаті джерелами лужно-вуглекислих вод типу «Боржомі».

Біля них створені санаторії «Поляна», «Кришталеве Джерело», «Сонячне Закарпаття», «Квітка Полонини», де лікують хворих мінеральною водою, придатною для ванн і пиття. У колишньому присілку Бистрий (нині — вулиця Бистрянська; GPS координати: 48°32’1.34″ N, 22°58’41.03″ E) збереглася церква св. Михайла Чудотворця (1588, 1759) — шедевр української дерев’яної архітектури. Це досконалий зразок так званого лемківського стилю. Силует церкви формує масивна вежа з розвиненим бароковим завершенням, і два маленькі навершя над гребенем дахів нави і вівтаря.

Воловець – (пол. Wołowiec, угор. Volóc) — селище міського типу на Бойківщині, районний центр Воловецького району Закарпатської області України.

Воловець розташований у високогір’ї Українських Карпат, на південь від Вододільного хребта та на північ від масиву Полонина Боржава, в долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика, при підніжжі гір Темнатик та Плай, на висоті біля 500 м над рівнем моря.

Через Воловець проходить залізниця, котра сполучає Київ та Чоп. За 11 км від Воловця через с. Нижні Ворота проходить міжнародна траса М06 (Київ — Чоп). Відстань до обласного центру (Ужгород) 115 км, до Львова 190 км, до Києва 750 км.

Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена в добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, які підтверджують існування тут поселення наприкінці ІІ тис. до н. е. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, які паслись на багатих травами полонинах.

Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 року, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям.

У 1850-х рр. в Воловці було збудовано найкращий в Австро-Угорщині на той час лижний трамплін. У 1862 року монарх Австро-Угорської імперії Франц-Йосип відвідав Воловець у супроводі герцогів Шварценберга та Естергазі. Тут вони весело провели час: спускалися з гір на лижах, стрибали з місцевого трампліна.

Про цей цікавий історичний факт можна довідатися, оглянувши оновлені фотоекспозиції районного краєзнавчого музею у смт Воловець. На жаль, за стільки років від унікального трампліна вже практично нічого не залишилося. Досі збереглись тільки бетонні тумби поміж ялинками в лісі — колишній фундамент трампліну.

Міжгір’я – (до 1953 року Волове або Волове Поле, угор. Ökörmező, česky a slovensky Volové) — селище міського типу на Бойківщині, в Закарпатській області, адміністративний центр Міжгірського району, відомий курортний та туристичний центр.

Розташоване за 133 км на схід від обласного центру (E50), в Міжгірській улоговині, яку оточують гірські масиви Боржава (із заходу) і південно-західна частина Внутрішніх Ґорґан (зі сходу). Найвищі вершини, що розташовані поблизу: на північному сході — Кам’янка (1587 м) і на південному заході — Кук (1365 м).

Через селище проходять автошляхи: Долина—Міжгір’я—Хуст та Нижні Ворота—Колочава—Буштино.

Перша згадка про Волове (Волове Поле) датується 1415 роком, як одне з володінь угорських феодалів Урмезеїв. Згодом — Довгаїв, Ліпчаїв. З середини XIX століття відома печатка поселення з зображенням вола (що відтворювало назву поселення) й кириличним написом: «ПЕЧАТЬ СЕЛА ВОЛОВОГО».

За народними переказами та найпоширенішою версією дослідників назвали поселення Волове перші поселенці-скотарі, які випасали волів попід горами Кук (1365 м н.р.м.) та Кам’янка (1587 м). Ці пастухи будували для себе колиби, а згодом — невеличкі хатини, так з’явилося невелике село. Новому поселенню мешканці дали назву найбільшої своєї цінності — своїх волів, які допомагали вижити першим поселенцям у важких гірських умовах.

За іншою версією, першими Міжгірську долину освоювали лісоруби, яких зацікавив тут хвойний ліс, адже вниз за течією р. Ріка та р. Тиса переважав листяний ліс. Транспортували деревину з гір до ріки по прокладених спеціальних дерев’яних жолобах, які називались «валови» (це слово і зараз побутує на Верховині). Ось так поселення, де проводилась заготівля лісу, використовуючи валови, отримало назву — Волове (Волове Поле). З часом жолоби (валови) для транспортування лісу стали називатися ризами — в часи появи в нашому краї німецьких колоністів.

До складу адміністративно-господарської території Міжгірської селищної ради входять три населені пункти: смт Міжгір’я, площа якого становить 458 га.; село Стригальні та село Запереділля (106 га.), що розташовано вздовж південного автошляху на м. Хуст.

Мукачеве –  (Мукачево або Мункач) — місто обласного значення в Закарпатській області. Засноване 896 року. Міську владу очолює міський голова.

Істо розташоване в центральній частині Закарпатської області України і за своїм економічним потенціалом та кількістю населення займає друге місце в області після її адміністративного центру — м. Ужгорода.

Мукачеве є містом обласного значення Закарпатської області, що знаходиться на відстані 42 км від обласного центру та адміністративним центром однойменного Мукачівського району. Місто розташоване на стику відрогів вулканічних Карпат і Закарпатської низовини, займає досить велику, щільно забудовану територію вздовж річки Латориця.

Завдяки винятково вигідному топографічному і геополітичному місцерозташуванню (за 40-50 км від кордонів з Угорською і Словацькою Республіками, і відповідно 90-100 км від кордонів з Румунією і Польщею), Мукачеве є транспортним вузлом міжнародних магістралей. Місто перетинають залізничні магістралі: Москва-Київ-Будапешт-Белград-Рим і (Москва-Київ-Братислава-Прага-Відень) та автомобільні траси E50, E58, E81 та E471: Київ-Будапешт-Відень і Київ-Прага.

Значна частина житлових будівель знаходиться на лівобережній частині ріки. Тут проходить залізнична лінія та на південно-східному боці — промислова зона. Мукачеве є «секстаполісом», що означає — шість міст. Це колишні поселення Росвигова, Підмонастиря, Паланку, Підзамку, Підгороду та самого Мукачева.

Косів  — місто в Україні, районний центр Косівського району Івано-Франківської області, адміністративний центр Косівської районної ради, адміністративно-торговельний осередок галицької Гуцульщини. Розташоване біля підніжжя Українських Карпат, у долині річки Рибниці, притоці Пруту. Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 16 липня 2001 року № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» Косів одержав статус історичного міста.

Від вересня 2004 року місту Косів присвоєно новий статус — місто-курорт Косів.

Найраніша історична згадка про Косів належить до 1424 року: великий князь литовський Свидригайло подарував село Косово «вірному слузі» Максимові Владу Драгосиновичу.

За австрійських часів життя стало впорядкованішим. За патентами від 1773, 1778 і 1786 рр., спрямованими на одержавлення солі, косівські соляні маєтки, тобто містечко з довколишніми селами, перейшли з приватної власності в державну. Адміністративно воно кілька років належало до Червоноруського округу («циркулу»), згодом — до Станіславівського і, нарешті, Коломийського. З упровадженням 1867 нового устрою Косову надали статус повітового міста, унаслідок чого вся адміністративно-політична влада була передана повітовому управлінню — староству, очолюваному старостою та підпорядкованому безпосередньо галицькому намісництву у Львові. Крім солеваріння, розвивалися мистецькі промисли — різьба, вишивка, килимарство, кераміка. 1850 було засновано ткацьке товариство, Косів став центром ткацтва. 1882 ткацьке товариство заснувало ткацьку школу. У кінці XIX ст. почала розвиватися дуже перспективна курортна галузь.

У рамках українського національного відродження, що відбувалося у всій Галичині, у Косові на зламі XIX—XX ст. значний вплив мала Українська радикальна партія. Одним із засновників її, поряд з Іваном Франком та іншими діячами, був косівчанин Михайло Павлик. Діяли товариства «Січ», «Воля», «Жіноча громада», «Просвіта». У червні 1914 було створено перший відділ стрілецтва «Кіш Січових стрільців». На початку світової війни повітова управа УСС набирала добровольців для боротьби на боці Австрії. Від осені 1914 до початку літа 1915 і від літа 1916 до літа 1917 Косів двічі захоплюла російська армія, яка при відступі чинила страшні погроми й грабунки. Після розпаду Австро-Угорщини (листопад 1918) була встановлена Західно-Українська Народна Республіка, яка проіснувала до травня 1919. З 26 травня до кінця серпня місто було захоплето румунськими військами. Згодом разом з багатьма іншими землями Західної України увійшло до складу Польщі і стало центром Косівського повіту Станіславівського воєводства.

Верховина – (до 1962 р. — село Жаб’є, пол. Żabie) — місто в Івано-Франківській області, адміністративний центр Верховинського району та Верховинської районної ради. Розташоване на висоті 620 м над рівнем моря, на березі річки Чорний Черемош, за 150 км від Івано-Франківська і за 31 км від залізничної станції Ворохта.Перша письмова згадка про нього датується 1424 роком. В давнину ділилося на дві частини: Жаб’є-Ільці та Жаб’є-Слупійка, мало багато присілків: Красний Луг, Кривополе, Волова, Ходак, Віпче, Замагура. У різні часи до ґміни Жаб’я належали села Бистрець, Дземброня, Топільче, Зелене, Явірник, Буркут.

«Ось Жаб’є, Гуцульська столиця. Нема, мовляють, села понад Жаб’є, і більшого лиха шукати дарма…» Іван Франко, 1884 рік.

Верховина є центром гуцульської культури. З 1991 року під керівництвом Романа Кумлика (1948–2014) виступає відомий ансамбль «Черемош», розвиваються й інші колективи народної самодіяльності. В селищі діють:

• регіональний історико-краєзнавчий музей Гуцульщини
• приватний Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика
• Музей гуцульської магії.

Функціонують Народний дім, клуби, центральна районна бібліотека та її філії, районна дитяча бібліотека, дитяча школа мистецтв.

Також у Верховині швидкими темпами розвивається туризм. Функціонує табір та школа рафтингу. Охочі мають змогу спливати на байдарках, рафтах, каяках, сходити на вершини Карпат, рибалити та займатися скелелазанням.
Молоді люди віком до 18 років мають можливість відпочити у дитячому оздоровчому комплексі «Верховина».

 

Смак подорожі