Таємниця свидовецьких полонин

Крізь темні хмари пробивалися промені молодого місяця, освітлювали полонинські трави.

З темного моторошного лісу, який після літного дощу, дихав свіжістю, крадькома на полонину вийшла дівчина. Її волосся здавалося закриває її обличчя так, що і не вгледіти за ним її чорних як ніч очей, пише trekerua.blogspot.com. Босоніж ступала по росяній траві, ніби заблукала. Не зважала на холод, швидко піднялася на скелю над озером, обійняла її, ніби миленького свого і стала чекати. Довго довелося чекати, доки білосніжним сяйвом на пагорбі не засвітились на траві квіти. За хвильку на озері, з'явилися хвилі, ставало лячно. За переказами старої бабці Мокрини, ці білосніжні квіти з'являються раз на рік, вони і є та дуже давня таємниця, яка передається вже віками. За годину до купальської опівночі, карпатське зілля вбирає в себе енергію гір, містичний цвіт папороті манить сотні охочих віднайти ключ до незвіданої сили, вміння розуміти мову тварин, відкривати закляті схованки з золотом. Закрутилося небо, розійшлися хмари і вже чистий місяць світить на гори й доли. Озеро спокійне, його води вже ніхто не турбує. Лине запах гірського різнотрав'я полонинами збиваючи з ніг, ось ось землю почнуть лоскотати перші промені сонця, під легкий шум вітру, лежить дівчина в травах, а в руках красуні затиснуті білі квіти..Таємницю передано..