Чому слід заборонити експорт лісосировини?

Для Закарпаття це дало б нові робочі місця й надходження до бюджету

Закарпаття за площею земель лісогосподарського призначення входить до п’ятірки, а за запасами деревини займає перше місце в Україні. І третє – за лісистістю серед країн Європи. У цьому ми поступаємося тільки Фінляндії та Швеції. Вражає, що нам пощастило жити в такому економічно й екологічно багатому краї. Однак чи вміємо ми господарювати на своїй рідній землі? Відповідь на це питання шукали й журналісти 21 каналу в аналітичній програмі «Четверта влада».

Ліс рубають від Ужка й до Ясіня

Особливістю лісів Закарпаття є те, що вони гірські. А гірські ліси мають кілька важливих функцій: економічну, екологічну та соціальну. Вони – важлива складова сировинної й продовольчої бази, надзвичайно значущий елемент екобезпеки й уже століттями – один із основних видів роботи для населення.
Економіка – окреме питання. Про нього – згодом, наразі треба відзначити основне: ліс рубають на кожному кроці, лісовози вже навіть не чекаючи темної пори доби їздять дорогами, всі про це відкрито говорять – і результату ніякого! «Якщо ще донедавна ліси стояли вздовж доріг, наче шпалери, то нині не те, що біля автошляхів такого не спостерігається, а ми дожилися до того, що наші гори – голі, наче після бомбардування», – констатує журналіст Петро Гойс.
Найстрашніше ж у цьому з точки зору закарпатців те, що ліс рубають – повені приходять. І це не «лякалка», а страшні реалії, які неодноразово пережили закарпатці й за які окремі з них розплатилися навіть власним життям.
Річ у тім, що на Закарпатті найгустіша в Україні мережа річок та велика кількість опадів. Весняні та осінні паводки – традиційні явища для нашого регіону. Після першої великої хвилі масової вирубки лісу наш край потопав від масштабних повеней 1998-го, 2001-го, та й у подальші роки. Біологи теж пов’язують повеневу небезпеку з масовими вирубками: ліс має водорегулюючу функцію, і якщо вирубувати без розбору, до того ж бук та дуб, – повеней не оминеш.
Це підтверджує й експерт із наукових проблем екології й захисту рослин України Михайло Бабидорич. Як активіст він має свій облік виявлених фактів вирубок: «Наскільки мені відомо, тільки за два місяці поточного року зареєстровано 36 фактів незаконних вирубок у Великоберезнянському й Великобичківському лісництвах. Але я повинен сказати, що ліс рубають від Ужка й до Ясіня. Закарпаття – найлісистіша область, легені Європи. Та чи надовго? Вже давно триває масова варварська вирубка наших карпатських пралісів – бука, широколистих порід, ялини. Це – страшно. Бо ліс виконує надзвичайно багато функцій – і водорегулюючу, й екологічну, й економічну, і туристичну, й багато інших. Не надавати цьому значення – самим собі шкодити!»

Науковець стверджує, що всі ці функції нівелюються, якщо ліс нещадно нищити, підходити до господарювання в ньому бездумно й бездушно. Що, власне, нині й спостерігаємо. Туристам не цікаво йти до лісу, бо він вирубаний. Економічна функція підірвана нелегальним «підприємництвом». Про екологічну роль уже не хочеться й згадувати...
«Що такий підхід неприйнятний – розуміли наші діди-прадіди, – каже Петро Гойс. – У часи Чехословаччини навіть запрошували спеціалістів із Австрії та Німеччини, які би працювали в лісах. Тоді вже добре усвідомлювали, наскільки важливо грамотно господарювати в Карпатах, щоб не нашкодити природі й аби ця галузь приносила зиск. На жаль, цього зараз немає: ми стали свідками кричущих випадків неподобств, які творяться в лісі».

Журналіст стверджує, що глядачі звертаються до телеканалу, надсилають відео, телефонують і розказують, мовляв, коли настає темна пора доби, через села масово їздять лісовози...

Масово вирубують і без страху вивозять...

Чому темної пори? Бо в області масово нелегально вирубують ліс та вивозять його необробленим за кордон. Працюють за різними тіньовими схемами. Міліція про них добре знає, як, у принципі, й чимало самих закарпатців. Вони відкрито називають найпоширеніші «відпрацьовані варіанти»: приховування сортності лісу (приміром, у натурі є 90% ділової сировини, а пишуть, що ледве половина; різницю ж ешелонами спокійно провозять цілими районами – і хто розбереться?), вирубування під виглядом санітарних рубок тощо. Зупинити – майже ніяк. Закарпатська міліція розводить руками – 20 кримінальних «лісових» проваджень за 5 місяців цього року, і ще за двома фактами готуються матеріали. Правоохоронці кажуть: основна проблема – мораторій на перевірки, встановлений Кабміном. Мешканці гір із сумною іронією хитають у відповідь на такі слова головою й уточнюють, що схеми відомі всім, у тому числі правоохоронцям, але для того, щоб це зупинити, мусить бути бажання, і, напевно, на державному рівні!

Та чи є воно – питання риторичне. Бо принаймні на місцевому рівні не спостерігається навіть бажання «лісових» чиновників розповідати, що відбувається в закарпатських лісах, скільки їх вирубали, а скільки натомість висадили. На запрошення журналістів «Четвертої влади» з обласного управління лісомисливського господарства на запис програми ніхто не прийшов, ба більше – від мас-медійників начальство постійно ховалося.

Ще один аргумент у цьому ж контексті: протягом останнього місяця на Закарпатті працювала столична комісія, яка вивчала, що діється в наших лісах. Її керівник спершу ніби погоджувався дати інформацію про виявлені недоліки, але потім в останню мить відмовився. Тож одразу постало питання: чому офіційна влада, яка безпосередньо опікується лісами Закарпаття, не хоче спілкуватися з пресою, а отже – з громадою?
Краяни це, а також нинішню систему господарювання в лісах, характеризують більш ніж влучно: «Лісомисливські господарства чи лісництва – знаєте, як вони функціонують? Самі відводять лісосіки, самі рубають, самі продають і контролюють – словом, роблять, що хочуть. Це неправильно!» – так каже заступник директора ТОВ «Бирть» Володимир Фабрицій.

Ліс – джерело доходів. Та чи закарпатців?

У цілому навіть людині без економічної освіти зрозуміло: ліс – це не тільки краса, кисень і вода, а й наш прибуток. Відтак достаток. Це знає вся цивілізована Європа, тому всюди основною метою є повна переробка деревини. Чому? Бо чим глибша переробка – тим вища ціна вітчизняних виробів із неї та більше людей забезпечені роботою. Якщо ми хочемо заробляти, то мусимо переробляти деревину повністю, використовувати її по максимуму, бо ліс-кругляк – це найдешевша сировина. Ось лише такий показовий приклад: середня вартість 1 м³ деревини всього 80 – 90 доларів США, тоді як середньосвітова ціна обробленої деревини – близько 950 доларів за умовний кубометр. Порахуйте, скільки заробляє Україна сьогодні, дозволяючи вивозити кругляк, і скільки би заробляла, якби продавала перероблений ліс! У десяток разів більше!

Ще одна цифра в цьому ж контексті: 70% вирубаного в Україні лісу вивозять за кордон необробленим. Скільки це в конкретних кубометрах – можна порахувати, але важливіша наразі не цифра, а сам факт. Мова про те, що якби цей обсяг не просто вирубували й вивозили, а здійснювали глибоку (та офіційну!) переробку тут, на місці, це би дало тисячі робочих місць! Скільки їх, додаткових, виникло б у краї – треба рахувати економістам, але показовим у цьому випадку може бути офіційний приклад Прикарпаття, наведений у Законі про мораторій на вивезення лісу-кругляку (його цілком можна прирівняти до Закарпаття). «За підрахунками Асоціації деревообробних підприємств Прикарпаття, для створення одного робочого місця на середньому деревообробному підприємстві з середньою глибиною переробки достатньо 200 кубічних метрів деревини на рік. Торік обласний лісгосп вивіз за кордон 200 тис. кубометрів кругляку. Це означає, що 1000 прикарпатців просто позбавили роботи. Середнє навантаження на заробітну плату (податки, соціальні внески) в галузі – 650 – 700 грн. Множимо на цю тисячу втрачених робочих місць і на 12 місяців – отримуємо майже 8 мільйонів гривень, які не одержав бюджет» (витяг із пояснювальної записки до законопроекту про мораторій на вивезення лісу-кругляку).

Можна припустити, що із Закарпаття вивозять лісу десь у таких же обсягах. Отже, мінімум тисяча краян щороку лишаються без роботи, мусять їхати за кордон у пошуках заробітку, лишати родини...

Підписати не можна ветувати

І тема для роздумів: ще в лютому на розгляд Верховної Ради був поданий закон про встановлення мораторію на вивезення лісу-кругляку за кордон (Закон №1362 «Про внесення змін до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» (щодо мораторію на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді)». 9 квітня він пройшов друге читання й отримав підтримку 233 народних депутатів.
Документ передбачає, що тимчасово (на 10 років) забороняється вивезення за межі митної території України в митному режимі експорту необроблених лісоматеріалів: деревних порід (крім сосни) – з 1 листопада 2015 року, деревних порід сосни – з 1 січня 2017 року. Крім того, законом дуб включений у перелік цінних і рідкісних порід дерев.
Проте… закон є, але не діє, бо Президент його й не ветував, і не підписав! Конституція передбачає, що санкціонування (підписання) закону главою держави має відбутися протягом 15 днів. Нині на календарі – кінець червня, тож від дати ухвалення – майже два місяці. Чому Президент зволікає з узаконенням документа? Таке враження, що про нього просто забули. Теж питання, чи не так?..

ЗП Коментар

Олександр Ледида: «Усі європейські держави самі переробляють ліс. Не роблять так лише в Україні. Тому постає логічне питання: чию економіку ми піднімаємо?»

«Питання вивезення лісу-кругляка стоїть на порядку денному впродовж останніх двадцяти років. Усі говорять про необхідність встановлення відповідного мораторію, але як тільки доходить справа до підписання закону – все зупиняється. Багато чиновників зацікавлені в тому, щоб він не був підписаний. Так відбувається й зараз: укотре розроблений законопроект про заборону впродовж 10 років вивозити кругляк, Верховна Рада за нього проголосувала, але Президент уже другий місяць його не підписує. І треба розуміти, що Закарпаття самостійно цю проблему не може вирішити, це справа держави.
В інтересах країни створювати робочі місця, бо кожне робоче місце – це, в першу чергу, соціальний захист людини, працевлаштування дома. А це означає, що наші діти ростуть у повних сім’ях, бо батьки не виїжджають на заробітки за кордон. Тим часом для економіки заборона вивезення лісу-кругляку та його глибока переробка в регіоні – це наповнення Пенсійного фонду, місцевих бюджетів, це побудовані школи та садочки, відремонтовані дороги, це, зрештою, альтернативне опалення, що вкрай актуально нині з огляду на вартість енергоресурсів. Усі європейські держави самі працюють із лісом, переробляють його, дають своїм людям роботу. Не роблять так лише в Україні. Тому постає логічне питання: чию економіку ми піднімаємо? Кого годуємо?» – ставить риторичне запитання Олександр Ледида.