Закарпатський боєць потребує допомоги на лікування

Його сім’я живе у скруті. Рідним навіть немає за які кошти приїхати і провідати свого героя

Молодий закарпатець 8 місяців прослужив у знаменитій 128-й гірничо-піхотній бригаді, разом з нею пройшов всі потужні компанії, котрі випали на долі цій знаменитій частині. Незадовго до евакуації Дебальцевого ворожа міна розірвалася зовсім поряд.

Одна мета наразі у ветерана, подолати важкі поранення, щоб встати на свої ноги. Лікування дороге, а сім’я далеко від шпиталю та й зовсім незаможна. А ще мародери, котрі рискають серед поранених вкрали гроші і все цінне.

Патріоти України просять дослухатися до цієї історії. Колись закінчиться війна, бо інакше не буває. Настане мир, заростуть травами вирви від снарядів, заколосяться житом сплюндровані мінами поля, щезнуть блок-пости. Підростуть і народяться нові діточки. Вони обов’язково запитають у своїх батьків: «Тато, а де ти був під час війни?» І багато хто, потупившись, почне щось белькотіти, але будуть і такі, що відкрито подивляться в очі своєму сину і скажуть: «Я був на фронті. Я захищав Батьківщину». Так відповість свій майбутній дитині і Юрій Керецман. У свої 27 років він уже – фронтовик, що пережив і обстріли, і смерть бойових побратимів і важке поранення. Зараз герой перебуває в Дніпропетровській лікарні № 16. Родом Юрій з села Вільшинки Закарпатської області, з багатодітної родини, де крім нього ще два брати і сестра. До збройних сил хлопець був призваний у червні 2014 року. Не ухилявся, не ховався, не хитрував, адже він – патріот і цим сказано все. Попереду – підступний ворог, позаду – рідна земля і рідні люди, яких він має захистити від напасті. Бо як не він, то – хто?

Спочатку була підготовка на Яворівському полігоні, згодом – призначення в 128-му окрему гірничо-піхотну бригаду, ту саму що склала кістяк дебальцевського гарнізону і довго стримувала переважаючи сили кадрової російської армії. Службу Юрій проходив на блок-постах Іловайська, потім Дебальцевого. На війні як на війні: стріляли вони, стріляли в них, короткі передишки між боями і знову залпи та вибухи снарядів. Гинули фронтові друзі – вірні, випробувані в боях, на яких можна було завжди покластися. Це було найважчим, це не забудеться ніколи. Юрію поталанило – він вижив, але 18 лютого 2015 р. в пункті Комунар під Дебальцево зазнав дуже важкого мінно-вибухового поранення. Бійця в травматичному шоку санавіацією доправили до Дніпропетровська, де лікарі констатували численні поранення грудної клітини, обмороження пальців ніг, переломи кісток гомілки, забій шийних хребців. Медикам роботи та роботи!..

Вона триває і досі. Хлопець терпляче зносить всі операції та болісні процедури. Надзвичайно скромний, невибагливий, він ні на що не скаржиться. Зараз у нього мрія – звестися на милиці і пройтися лікарняним коридором, бо так нестерпно дивитися весь час у стелю… От такі бувають мрії у людей…

Вдома за Юрія серцем вболівають та щоденно моляться його рідні. Однак приїхати до воїна, щоб хоч якось підтримати, не мають фінансової спроможності – сім’я живе в скруті. Крім волонтерів, пораненого ніхто не відвідує, а це так потрібно йому…

Лікарня – місце, де найгостріше відчуваєш свою самотність… А тут ще одна велика неприємність: під час транспортування у пораненого зникли гроші, телефон і подарований волонтерами планшет. Простіше кажучи, були викрадені. Таким чином, негідники, яких вистачає всюди, обірвали будь-який зв’язок Юрія з домівкою, зі всім білим світом…

Шановні краяни, славні мої українці! Давайте підтримаємо героя, відшкодуємо йому втрачене. Він не пошкодував для нас найдорожчого – здоров’я, невже ми пошкодуємо для нього пару гривень? Чи ж ми їх собі ще не заробимо? Будемо ми щедрими – і доля буде щедрою до нас.

Хто скільки зможе: 5-10-20-50 грн, пересилайте на картку Приватбанка № 5211537327504903. Отримувач волонтерка, що опікується пораненим Полюхович С.І.