У Мукачеві в рамках заходу "Жива книга" обговорювали теми наставництва, патронату та альтернативних форм виховання в родині.

Оптимальним шляхом для підтримки дитини в важких життєвих ситуаціях є створення для неї затишного сімейного середовища, яке може замінити інституційні установи. Це можливо через усиновлення, патронат, прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу або шляхом опіки та піклування.

Якщо ж дитина поки залишається в закладі, важливу роль відіграє наставництво -- можливість мати поруч дорослого, який підтримає, допоможе підготуватися до самостійного життя та відчути, що вона не сама.

На заході "Жива книга: відверті історії турботи про дітей", що пройшов у Мукачеві, Закарпаття, обговорювали різноманітні способи підтримки дітей. Організатором події виступила Міжнародна благодійна організація "Партнерство "Кожній дитині"" у співпраці з Закарпатською обласною військовою адміністрацією та обласною службою у справах дітей. Основною метою заходу було популяризація сімейних форм виховання, зокрема патронатних сімей і наставництва.

Патронатні вихователі, прийомні батьки, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, усиновлювачі та наставники дітей з інституційних закладів поділилися своїми історіями. У заході також взяли участь заступниця голови Мукачівської міської ради, керівники служб у справах дітей, представники Координаційного центру розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Дитячого фонду ЮНІСЕФ, а також представники територіальних громад, бізнесу, благодійних та громадських організацій. Серед учасників були й кандидати на участь у сімейних формах виховання. Загалом до заходу приєдналися понад 50 осіб.

Учасників заходу тепло привітала керівниця Служби у справах дітей Закарпатської обласної державної адміністрації Світлана Якімеліна. Вона висловила щиру подяку всім, хто, незважаючи на виклики, продовжує бути опорою для дітей.

"Коли занурюєшся в розповіді ваших сімей, вражає глибина, сила і готовність забезпечити своїм дітям любов і турботу. Це не лише про почуття, а й про відповідальність, терпіння, щоденну працю та незламний дух. Щиро дякую кожному з вас – прийомним батькам, патронатним вихователям, усиновителям, опікунам і наставникам. Ваші історії надихають і демонструють, скільки любові та відданості може мати одна родина", – підкреслила Світлана Якімеліна.

На заході "живих книг" учасники відкрито ділилися своїми переживаннями, обговорюючи як мотивацію, так і сумніви, а також труднощі, які виникають під час адаптації дітей. Вони також торкнулися стереотипів, що часто стають перешкодою для людей при першому кроці назустріч дитині.

Однією з таких захоплюючих історій є досвід Світлани Самойлюк. Після проходження навчального курсу вона взяла на себе роль наставниці для дівчинки, яка виховується в інституційній установі. Незабаром Світлана дізналася, що у дівчинки є ще дві сестри та два брати, які також потребують підтримки та відчувають сум, коли їхню сестру забирають на вихідні. Таким чином, Світлана стала наставницею одночасно для п'ятьох дітей.

Наставники – це дорослі особи, які виконують роль "старшого друга" або "старшої подруги" для дітей із закладу. Вони сприяють підготовці дітей до незалежного життя, підтримують їх у соціальній та психологічній адаптації, заохочують до відкриття нових талантів і захоплень, а також допомагають уникнути відчуття самотності.

"У мене є біологічний син. І ми з ним обоє завжди чекали вихідних, коли нарешті зможемо зустрітися з моїми підопічними. Бо це неймовірні емоції -- і для дітей, і для нас. Я заради них намагалася змінюватися і ставати кращою версією себе. Я бачила, як діти під наставництвом теж змінюються -- навіть вираз обличчя. Були невпевнені, а тепер сміливо розповідають про свої успіхи, не бояться проявляти себе. Зміни видно навіть на фото і відео з різницею в рік", -- розповідає Світлана.

Ще однією "живою книгою" можна назвати родину Степана та Жужанни Русанюків. Півтора року тому вони утворили патронатну сім'ю, і за цей час надали тимчасовий притулок 12 дітям, які згодом повернулися до своїх біологічних родин, були влаштовані в сімейні форми виховання або усиновлені.

За словами Жужанни, вони давно хотіли ділитися своєю любов'ю та турботою з дітьми. Остаточне рішення стати патронатною сім'єю подружжя ухвалило після знайомства з родиною, яка вже кілька років надавала послугу патронату.

"Відчуття, що переді мною відкрився цілий світ. Я була неймовірно щаслива, коли ми прийняли дітей до нашої родини. Так, іноді буває нелегко, але цю справу я виконувала б завжди, якби це було можливим. У моменти сумніву, коли ставимо під питання свої дії, велике підбадьорення приносять слова людей, які помічають позитивні зміни у наших вихованцях, а також вдячність тих сімей, до яких потім потрапляють діти," – ділиться Жужанна Русанюк.

Про свій досвід поділилася Олена Фурдь, прийомна матір трьох дівчаток. У 29 років вона заснувала прийомну сім'ю, а згодом також взяла на себе роль наставниці для однієї зі своїх вихованок, яка перебувала в інституційній установі.

"Іванка (ім'я змінено) походить з родини, де виховують дев'ятьох дітей. Через це неможливо забрати її до прийомної сім'ї. Для неї, як і для багатьох інших дітей, можливість мати наставника — це, мабуть, єдина шанс побачити світ поза межами установи," — ділиться Олена Фурдь.

"Жива книга" — це серія заходів, що стартують у 2024 році в різних регіонах України. У Закарпатті даний проект реалізується вже вдруге; перша подія відбулася в жовтні 2024 року в Ужгороді.

Подібні зустрічі відкривають двері для потенційних кандидатів на участь у сімейних формах виховання та наставництві. Тут вони можуть почути правдиві розповіді тих, хто вже пройшов цей шлях, задати свої запитання та зрозуміти, як одна доросла людина здатна кардинально змінити життя дитини.

Довідково. Станом на 1 січня 2026 року на Закарпатті близько 1800 дітей виховуються в сімейних формах виховання. В області вже функціонують понад 1000 прийомних, опікунських та інших сімей, однак потреба в людях, готових підтримати дітей, залишається високою.

Захід відбувся в рамках проєкту "ПОВЕРНЕННЯ: Україна - родина - дім", який реалізується за співпраці Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), МБО "Партнерство "Кожній дитині", Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України, Державної служби України з питань дітей, Національної сервісної служби України, а також Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду за дітьми. Проєкт отримав фінансову підтримку від Ірландської допомоги розвитку та уряду США.