Закарпатське економічне диво II: Вплив війни на регіон, підприємництво та життя людей — обговорюють учасники з числа представників місцевих громад, державних службовців, бізнесменів та активістів.
Внаслідок повномасштабного вторгнення Росії на територію Закарпаття, понад 400 компаній та сотні тисяч осіб змушені були переїхати, що стало значним стимулом для регіонального розвитку. Однак це також призвело до загрози для неповторної екосистеми гір, зокрема через будівництво вітрових електростанцій на луках.
У рамках інформаційного співробітництва, NV представляє статтю Галини Гички, присвячену обговоренню теми «Закарпатське економічне диво II», в якій беруть участь представники громад, державних структур, бізнесу та активісти.
Двадцять років тому Закарпаття вже пережило одне економічне диво. На початку 2000-х область стала спеціальною економічною зоною -- і за лічені роки тут з'явилися заводи світових гігантів: Jabil, Flex, Yazaki, Єврокар. Лише за 2001-2004 роки регіон залучив 130 мільйонів доларів прямих іноземних інвестицій і створив понад 19 тисяч робочих місць. Вирішальними тоді стали не так пільги, які мали всі економічні зони, як розташування на самому кордоні з ЄС, наполегливий маркетинг і влада, яка працювала на інвестора. На жаль, у 2005 році пільги скасували.
Сьогодні ми свідки другого економічного дива -- зовсім іншого. Його рушієм стала повномасштабна війна: на Закарпаття релокувалося понад 400 підприємств і сотні тисяч людей. Ростуть громади, змінюється ринок праці. Але чи справді це диво -- чи лише тимчасовий ефект умовно безпечного тилу? Хто працює на нових підприємствах і кого бракує? Що буде з регіоном, коли частина мешканців повернеться додому? Що регіон може взяти з цього економічного ефекту, щоб він не перетворився на втрачені можливості?
За роки повномасштабної війни Закарпаття з дотаційного регіону на периферії перетворилося на одну з найдинамічніших економік країни. Сюди переїхали підприємства і сотні тисяч людей, а бізнес тепер наповнює майже 80% місцевих бюджетів. Але за цифрами зростання стоять нові виклики: кому працювати на нових заводах, де жити людям і якою ціною для гір дістається розвиток. Про це на форумі Re: Open Zakarpattia 2026 говорили представники влади, бізнесу, громад, науковці, екоактивісти.
Бізнес замість бюджетної сфери
Найкраще масштаб змін показують бюджети. Минулого року з території Закарпатської області до державного бюджету надійшло 50 мільярдів гривень -- на 39% більше, ніж у 2024 році. Цього року лише за 10 місяців зібрали понад 52 мільярди. З них майже 8 мільярдів сплатили підприємства, яких в області не було до повномасштабного вторгнення. Такі дані на форумі навів перший заступник голови Закарпатської ОВА Василь Іванчо.
Структура місцевих бюджетів зазнала значних трансформацій. У 2023 році бюджетна сфера, включаючи лікарні, школи, соціальний захист і адміністрації громад, забезпечувала майже 47% загального фонду, тоді як бізнес формував 53%. Однак станом на 1 листопада 2026 року частка бізнесу зросла до 79,4%. Найбільш помітна зміна відбулася між 2023 і 2024 роками, коли військовий ПДФО був перерозподілений до державного бюджету, внаслідок чого область втратила близько 2 мільярдів гривень. Ці втрати фактично були компенсовані доходами від бізнесу. Іванчо підкреслив, що частка понад 80% характерна для регіонів із розвиненою економікою.
Згідно з інформацією, наданою Міністерством фінансів, Закарпатська область минулого року потрапила до трійки найкращих регіонів за зростанням доходів місцевих бюджетів, а на 1 листопада займає другу позицію. Частка дотацій у бюджеті області зменшилася з 9,7% у 2021 році до 6,9% на сьогоднішній день.
Однак, зростання є нерівномірним. На долю Ужгородського району припадає 38,6% загальних доходів області, тоді як Мукачівський район забезпечує 22,6%. Таким чином, у цих двох районах зосереджено більше ніж 60% економічної діяльності регіону, підкреслив Іванчо.
На підприємствах, що перемістилися в регіон, працює близько 18 тисяч людей -- 7,7% усіх працюючих. В області діє 12 індустріальних парків, до кінця року очікують ще щонайменше два. У них зараз працює 2400 людей, а загалом задекларовано близько 17,5 тисячі робочих місць.
"Не існує єдиного стандарту для людей."
Демографічна ситуація виглядає значно менш обнадійливо. Соціолог Маріанна Колодій, що очолює Гендерний центр Ужгородського університету, підкреслює, що на Закарпатті справджуються прогнози, зроблені ще в 1990-х роках: населення продовжує зменшуватися. Навіть численні переселенці, які приїхали до регіону через його відносну безпеку, не можуть компенсувати природне скорочення, хоча темпи цього процесу тут є найнижчими в Україні, разом із Волинською областю. Згідно з оцінками, в регіоні мешкає від 1,45 до 1,55 мільйона осіб. Точніші дані відсутні, оскільки перепис населення не проводився з 2001 року.
Найсильніше змінилася статева структура: раніше чоловіки становили 48% населення, а жінки 52%. Тепер чоловіків 44-45%, жінок -- 56-57%. І саме жінки, за словами Колодій, сьогодні є основою робочої сили. Але класична економічна формула "привабити працівника високою зарплатою" з ними не працює.
"Ці жінки не зможуть скористатися можливістю роботи з високою оплатою. Чому так? Тому що вони несуть на собі тягар доглядових обов'язків за дітьми та старшими членами родини. Якщо у них немає можливості залишити своїх дітей, літніх батьків або родичів з інвалідністю під опікою, вони не зможуть вийти на ринок праці", - зазначає соціологиня.
Експерт зазначає, що в Закарпатській області кожна п'ята дитина росте в неповній сім'ї, причому 97% батьків, які відповідають за виховання дітей у таких умовах, є жінками.
На думку Колодій, основна проблема полягає в тому, що державні органи та бізнес часто орієнтуються на "середньостатистичну особу". "Для Закарпаття, особливо в умовах війни, ми не можемо розраховувати на середню людину, адже її просто не існує. У громади прибули конкретні люди з певним віком, соціальним статусом та професійними навичками," -- підкреслює вона. У ситуації війни, за її словами, пріоритетом для людей стає пошук безпечного місця для проживання, а вже потім – роботи. Тому соціальна інфраструктура повинна розвиватися швидше, ніж промислові об'єкти.
Це свідчить про реалії бізнесу. Оксана Мулярчук, керівниця мережі донорських центрів Biopharma Plasma, зазначила, що у співпраці з біотехнологами підприємство не стикається з труднощами, оскільки на виробництві в Білій Церкві працюють кваліфіковані спеціалісти. Проте, знайти прибиральниць для роботи в компанії виявилося складно. "Ці жінки не бажають працювати за графіком з 8:00 до 17:00. А ще важливіше, що їм не цікаво отримувати офіційну заробітну плату. Хоча насправді вони отримують різноманітні соціальні виплати та офіційну зарплату в розмірі 23 тисяч гривень", – підкреслила вона.
Лише 30% резюме на загальновиробничі вакансії компанії надходять від закарпатців. Решта -- від людей з інших областей, які готові переїхати, але одразу запитують, де житимуть і куди ходитимуть їхні діти. Ігор Фоменко, генеральний директор Jabil, -- компанії, яка працює в області ще з довоєнних часів, -- каже, що підприємство відмовилося від боротьби за кадри на ринку і почало вирощувати власних: інвестує в лабораторії Ужгородського університету, а тепер і в шкільну освіту.
Василь Іванець повідомив, що на рівні держави розглядається ідея запровадження гранту для компаній, які займаються будівництвом житлових об'єктів для своїх працівників. Додатково, держава могла б покривати 25-30% витрат на ці проекти. "Ми сподіваємося на активну реакцію бізнесу, і я впевнений, що держава буде готова підтримати цю ініціативу," – зазначив він.
Три спільноти – три напрямки.
За загальними статистичними даними легко не помітити, що зростання не є рівномірним і варіюється між рівнинними та гірськими районами. Полянська громада, населення якої становило близько 13 тисяч осіб, під час війни прийняла понад 20 тисяч офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб. "Жодного дня внутрішньо переміщені особи не перебували у нас у спортзалах. Жодного. І це стало можливим завдяки нашому бізнесу та жителям громади", -- поділилася Неля Петрус, виконувачка обов'язків сільського голови Полянської сільської ради.
У громаді не зареєстровано жодного релокованого підприємства, проте вона може похвалитися найвищим туристичним збором у регіоні. Проте, Петрус вважає, що найактуальнішою проблемою є екологічна ситуація. Для реалізації проекту будівництва сміттєпереробного заводу 16 гірських громад уклали угоду про співпрацю, провели громадські слухання та виділили земельні ділянки, але фінансові можливості бюджету громади не дозволяють здійснити цей проект.
Протилежний приклад -- Перечин, який став одним із центрів індустріалізації. Громада, де зараз живе близько 15 тисяч людей, до 2028 року розраховує подвоїти населення -- до 28-30 тисяч, розповів її очільник Іван Погоріляк. Ще у 2019 році тут затвердили генеральний план із великою територією під промисловість. Тож коли почалася релокація, громада була готова. В індустріальному парку Friendly Wind Technology, зареєстрованому у 2023 році, працює понад 3,5 тисячі людей, а доходи громади зросли втричі.
Оскільки машинобудівним спеціальностям на Закарпатті десятиліттями не навчали, інженерів залучають з усієї країни. Для них разом з інвесторами будують житло: перший комплекс здали у 2024 році, ще чотири зводять одночасно. Громада прийняла релокований Перший Краматорський ліцей, де офлайн навчається понад 500 дітей. Інвестор збудував міжнародну школу, у якій наступного року навчатиметься до 900 учнів. А ще почали будувати корпус вищого навчального закладу з машинобудування. "Ми створюємо магніти, де б люди, інженери, які хочуть у нас жити, мали можливість не тільки жити, а й навчати та виховувати своїх дітей", -- каже Погоріляк.
Проте таке збільшення вимагатиме ресурсів, які громада не має. "Для підключення електроенергії потужністю 100 МВт нам необхідно лише 2 мільярди гривень на наступний рік. Це значна сума", -- зазначає він.
Інший підхід обрала громада Нижнього Селища на Хустщині, де громадська організація взяла на себе відповідальність за інтеграцію переселенців. На початку вторгнення Закарпатська асоціація місцевого розвитку закрила ресторан, розташований поряд із сироварнею, і протягом більше ніж півтора року безкоштовно забезпечувала харчуванням усіх, хто цього потребував. Пізніше вони створили притулок на 32 особи, а згодом розпочали ініціативу "10 сімей": спільно з партнерами було придбано в селі сім будинків і п’ять квартир, які передаються у безкоштовне користування родинам переселенців. Взамін щонайменше половина дорослих членів родини повинні працювати в місцевій громаді, а діти — відвідувати школу та дитячий садок. Дві хвилі грантів дозволили переселенцям відкрити в селі млин, пекарню, теплиці, молочну ферму, розсадник та сільськогосподарський кооператив.
"Зазвичай ми вважаємо село простором, з якого всі тікають через відсутність можливостей, роботи та перспектив для майбутнього. Однак я закликаю розглянути село як місце, куди люди можуть повертатися і відновлювати своє життя з новим стартом," – ділиться своїми думками сироварка та волонтерка Інна Пригара.
Одним з тих, хто вирішив розпочати нове життя, став фермер Дмитро Проскура з Малої Токмачки, що в Запорізькій області. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був за кордоном, але повернувся на третій день і протягом більше ніж півтора року залишався поряд із фронтом. Дмитро постачав військовим м'ясо зі свого господарства, надавав допомогу пораненим, а також сам отримав кілька поранень і контузій. Він двічі зазнавав втрат у своєму господарстві — спочатку в рідному селі, а потім у Комишувасі, що розташований за 40 км від лінії фронту. Разом із родиною на Закарпаття він прибув із кобилою, лошатами, котом і собаками. Нині у Нижньому Селищі у Дмитра є більше десяти голів худоби, а також коні та земля. "Я ніколи не уявляв, що опинюся тут," — зізнається він.
Вартість для гір.
Економічне зростання Закарпаття супроводжують і великі проєкти в горах -- від мегакурорту на хребті Свидовець до вітропарків на полонинах. Про те, як ці рішення пов'язані зі сталим розвитком і євроінтеграцією, на форумі говорили в окремій дискусії.
Екоактивіст і фермер з Нижнього Селища Орест дель Соль з 2016 року разом із місцевими жителями виступає проти будівництва курорту на Свидовці. За його словами, у 2017 році місцеві мешканці звернулися до суду, а у жовтні 2024 року вдруге виграли справу у Верховному Суді. Але процес, наголошує він, не завершиться, доки на хребті не створять природоохоронну територію.
Еколог Єгор Гриник, який наразі служить у Збройних Силах України, висловлює думку, що проблема полягає не в самих проєктах, а в способах їх оцінки. Інвестори зосереджуються на прибутках та створених робочих місцях, але не беруть до уваги втрачені екосистемні послуги. "Природа надає нам багато безкоштовних ресурсів, які ми зазвичай не враховуємо. Однак, коли ці ресурси втрачаються, їх вартість стає очевидною", — зазначає він.
За словами експерта, можливість зведення вітряних електростанцій у Закарпатті існує без негативного впливу на високогірні території. У 2025 році Енергетичне співтовариство в рамках пілотного проєкту провело картографування ділянок, придатних для розташування вітропарків на заході України, і виявило значну кількість таких місць саме на Закарпатті. "Жодна з цих ділянок не розташована в гірських районах, а здебільшого знаходиться в передгір'ях або на рівнинах", -- зазначає Гриник. Окрім вже збудованих вітряків на полонині Руна, плануються нові проєкти на Полонині Гострій, Полонині Красній та західній частині Свидовця.
Народна депутатка та голова комітету з питань інтеграції України в Європейський Союз Іванна Климпуш-Цинцадзе підкреслює свою підтримку розвитку відновлювальної енергетики, проте за умови дотримання законодавства і міжнародних зобов'язань. Вона вважає, що основною проблемою є забезпечення верховенства права. За її словами, під час будівельних робіт на полонині Руна були порушені процедури оцінки впливу на навколишнє середовище. "На сьогодні, незважаючи на рішення судів і суспільний резонанс, жодна особа не понесла відповідальності", -- зазначила вона.
Це безпосередньо впливає на шлях до ЄС. У новому звіті Єврокомісії про розширення, за словами Климпуш-Цинцадзе, ситуація в розділах про довкілля і зміну клімату та про регіональну політику погіршилася порівняно з минулим роком. "Членство в Європейському Союзі передбачає не просто існування правил і процедур на папері, а передбачає їхнє функціонування, контроль, моніторинг, покарання за їхнє порушення", -- пояснює депутатка.
Водночас вона підкреслює, що гірські громади погоджуються на реалізацію таких ініціатив не з оптимальних причин. "Громада має інтерес, адже фінансові ресурси в них обмежені", -- зазначила Климпуш-Цинцадзе. Вона також вказала, що наступного року громади отримуватимуть лише 60% від податку на доходи фізичних осіб, в той час як раніше було 64%. Крім того, території, на яких розташований Карпатський біосферний заповідник, не отримують адекватної компенсації за використання земель. На її думку, вирішення цієї проблеми має здійснюватися спільно між державою, обласною владою та самими громадами.
Головним енергетичним викликом для Закарпаття депутатка вважає розвиток систем накопичення енергії. Учасники дискусії пропонують альтернативу масштабним проєктам для гір, акцентуючи увагу на популяризації пішого туризму, як це реалізовано у Словаччині та Польщі, а також на відновленні тваринництва, сироваріння та традиційних ремесел. "Бог наділив нас тим, що всього 1% території України — це високогір'я. І ми вирішили, що варто знищити саме цю частину, аби хтось міг сьогодні отримати прибуток," — резюмує Климпуш-Цинцадзе.
Гра в довгу
Попри всі виклики, учасники форуму говорили не лише про проблеми, а й про те, що Закарпаття вже має фундамент для довгого зростання. Щорічний приріст доходів місцевих бюджетів, за словами Василя Іванчо, становить майже 27%. "Ми розуміємо, що це геометрична прогресія, яка дає гарний фінансовий результат", -- каже він.
Частину цих грошей область уже повертає бізнесу. У 2026 році на програми підтримки підприємців з обласного бюджету спрямували майже 70 мільйонів гривень. Гранти для фермерських господарств зросли з мільйона гривень у 2022 році до понад шести мільйонів тепер. Діють також компенсація відсотків за кредитами для переробної промисловості та гранти до 300 тисяч гривень на енергостійкість підприємств. До кінця року в області очікують ще щонайменше два індустріальні парки.
Компанії, які прийшли в регіон, планують залишатися тут надовго. За словами Василя Іванчо, й після завершення бойових дій 90% релокованих підприємств залишаться в області. "Переважна частина бізнесу, який сьогодні працює в області, -- це підприємства, які вже глибоко інтегровані в регіон, їх фізично та економічно неможливо перемістити назад. Йдеться про виробництва, в які вкладено сотні мільйонів доларів. Наприклад, ще на початку 2025 року загальний обсяг інвестицій у регіон становив близько 1,5 млрд доларів", -- каже він.
Jabil активно розвиває власну систему підготовки кадрів, налагоджуючи партнерство зі школами та університетами. "Компанія прагне продемонструвати, що її присутність в Закарпатті триває не лише рік-два, а вже понад два десятиліття. Сподіваюся, що ми залишимося тут ще на наступні 20 років”, – зазначає Ігор Фоменко. У свою чергу, Біофарма також встановлює співпрацю з Ужгородським університетом і планує до кінця року розпочати перші виробничі процеси на своєму заводі в Ужгороді, який повністю запрацює у 2027 році.
З'являються перші механізми повернення людей. Як зазначає Василь Іванчо, в регіоні вже є кілька успішних прикладів, коли чоловіки, які перебували за кордоном, ще до свого повернення в Україну знаходили роботу. Вони дистанційно контактували з роботодавцями та оформлювали всі необхідні документи, а потім приїжджали та розпочинали роботу.
Маріанна Колодій вважає, що Закарпаття має унікальні можливості, які відсутні у західноєвропейських заводів. "Що ми можемо запропонувати? Реалізацію мрій," -- зазначає соціологиня. Якщо молодь зрозуміє, що в Україні існує підтримка для реалізації їхніх ідей, вони обов’язково приїдуть. Вона наводить приклад американського Остіну, який розвився навколо університету. "Якщо перетворити Ужгородський університет на Техаський, у нас з’являться Tesla, Apple та інші компанії," -- підкреслює Колодій.
Цю ж логіку довгої гри бачать і в громадах. Полянська громада, де зараз мешкає понад 4 тисячі вимушених переселенців, вкладає в молодь: створила молодіжний центр, де вчить писати проєкти і залучає до ухвалення рішень. "Ми змушені це робити. Заради наших дітей і заради хлопців, які зараз сидять у холодних окопах. Вони мають повернутися не в ту громаду, з якої пішли на війну, а в кращу", -- каже Неля Петрус.
Цей матеріал підготовлений Громадською організацією "Інститут Центральноєвропейської Стратегії" за підтримки Фонду Аскольд і Дір, який адмініструє ІСАР Єднання в рамках проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії", що фінансується Норвегією та Швецією.