Житель Дніпра вирушив у подорож пішки через вісім областей, подолавши більше ніж 2000 кілометрів, щоб досягти надзвичайно благородної мети - Стиль життя | Експрес онлайн.

В середньому волонтери проходили від 25 до 30 кілометрів щоденно.

23-річний Артем Єрохін розпочав свій похід з Дніпра до Ужгорода 21 червня. Він подолав 94 дні на цій подорожі і за цей час зумів зібрати близько 400 тисяч гривень. Ці кошти будуть спрямовані на підтримку патронатної служби "Янголи", яка надає допомогу пораненим, загиблим та звільненим з полону військовим та їхнім родинам.

Я отримав диплом менеджера під час активних бойових дій. До цього я працював у технічній підтримці банку, а також у гуманітарній організації, яка надавала допомогу внутрішньо переміщеним особам, лікарням та гуртожиткам, постраждалим від обстрілів. Однак, з часом фінансування нашого проєкту різко зменшилося, і я разом із більшістю колег потрапив під скорочення. Саме тоді у мене виникла ідея здійснити благодійний похід. Раніше я не займався нічим подібним, спортом професійно не займався, хіба іноді бігав або їздив на велосипеді. Я вирішив збирати кошти для військових, які через інвалідність втратили можливість пересуватися. Батьки підтримали мою ініціативу. Я взяв із собою газовий балон, гамак, швидкоприготовану їжу та одяг.

21 червня, о 7.00 ранку, Артем стартував з Дніпра. А завершив похід 22 вересня о 15.00 в центрі Ужгорода. Йшов через Дніпропетровську, Кіровоградську, Вінницьку, Хмельницьку, Тернопільську, Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську області. За цей час здолав близько 2000 кілометрів. Із собою ніс український прапор і табличку, де було вказано мету походу та реквізити, на які можна задонатити. У середньому волонтер долав 25 -- 30 кілометрів щодня, а якось пройшов навіть 48 кілометрів.

"За кілька днів на ногах з'явилися великі мозолі, -- розповідає мешканець Дніпра. -- Біль був нестерпний, але я розумів, що нашим воїнам в окопах, напевно, ще важче. Під час походу я змінив три пари взуття. В Закарпатті я добрався до Драгобрату, рухаючись значною мірою гірськими стежками. Коли зупиняли представники ТЦК, я показував документи, і все було в порядку. Найскладнішими були ночі, коли закінчувалася вода і не було можливості її добути. Спати в гамаку серед лісу також було непросто. Чесно кажучи, не завжди була можливість помитися, адже поблизу не було річки. Але в поході я зустрів чудових людей. Наприклад, у Жовтих Водах одна місцева жінка запросила мене до себе додому та приготувала смачний борщ. В одному з сіл мене пригостили великим шматком копчених ребер, а в іншому капелан дав із собою пів сумки їжі. Легенди про українську гостинність, здається, не безпідставні. Особливо зворушували діти, які діставали кишенькові гроші -- по 10 чи 20 гривень -- і віддавали на потреби армії. А одна незнайома бабуся подарувала 200 гривень, що, напевно, є значною сумою для пенсіонерки. За 94 дні походу люди пожертвували 400 тисяч гривень, але збір триває. В Ужгороді я провів день, трохи відновив сили, а потім автостопом дістатися додому. Повернувся до Дніпра 1 жовтня. Тепер готуюсь до марафону в Києві. Вперше пробіжу 42 кілометри. Цей захід також матиме благодійну мету: половина зібраних коштів піде на підтримку Сил спеціальних операцій."

Насамкінець Артем Єрохін зауважив, що раніше мало мандрував. Але у цьому незвичному поході переконався, яка прекрасна наша Україна.