"Чи ви чуєте, чи, може, спите — подайте, будь ласка, кукурудзу та яєчко!"

Як на Закарпатській Гуцульщині, в умовах війни, відновлюють стародавні великодні звичаї.

У Чистий четвер на Рахівщині знову пахне свіжою випічкою. Більшість газдинь печуть паски саме цього дня, але, крім святкових хлібів, до печі кладуть кілька десятків кукуців. Це - булочки зі здобного тіста у вигляді пташок із горошком перцю чи зерням гвоздики замість вічка. Рано-вранці до кожної хати бігають діти, а господині дають їм кукуц, писанку й солодощі за "простибіг", тобто за прощення гріхів померлим родичам.

Давня традиція ходити в кукуци кілька років тому майже згасла, розповідають Укрінформу місцеві жителі, але нині, на п'ятому році повномасштабної війни, знову стала популярною. І гуцули цьому неабияк радіють. Адже вірять: доки печуть кукуци, пишуть писанки та колядують - доти світ стоїть.

Прокидаюся о третій годині, щоб замісити тісто для кукурудзяників.

Цього року Валентина Чаус, вчителька математики з Великого Бичкова – селища, яке слугує стартом для Закарпатської Гуцульщини, що простягається до Ясіні на межі з Івано-Франківщиною – спекла більше кукуців, ніж будь-коли. Її випічка завжди виходить вдалим, тому сусіди та друзі не втрачають можливості попросити жінку приготувати і для них.

- Та якби не робота вранці - вагон би тих кукуців напекла! - каже пані Валентина. - Фактично, вони із залишків тіста, яке пішло на паски. Так робить більшість господинь, щоб не морочити собі зайвий раз голову. Але я на практиці дійшла, що краще їх пекти з пісного тіста - без яєць та молока. Тоді люди, які говіють (тримають піст, - ред.), зможуть ті кукуци спокійно їсти, не чекаючи неділі. Замішую вночі - встаю для цього о третій годині, чекаю, доки тісто підійде, виросте, і тоді печу кукуци. На ранок вони свіженькі й ще теплі. Коли діти зранку приходять, уже маю що дати їм до кошика.

Валентина Іванівна каже, що від року до року дітей по кукуци бігає все більше.

Цього року у Великому Бичкові під час греко-католицького Великодня не відзначали шкільних канікул (адже кожна громада самостійно встановлює їхні дати), тому малеча весело бігала в кукуци перед заняттями.

- О, яка ж це неймовірна радість, коли вранці, вирушаючи на роботу, ти зустрічаєш дітей з кошиками! На шляху я сама роздавала їм кукурудзу, хоча деякі малечі встигли забігти до мене додому ще перед тим, - ділиться вона.

Учителька каже: дуже тішиться, що традиція відроджується.

- Наче всі раптом прокинулися і зрозуміли, що це нам дуже потрібно. І греко-католицька церква в селищі долучається: вони дуже багато вкладають у дітей, цього року на ранішню службу в четвер напекли кукуців та й роздавали дітям. І гаївки біля церкви на Великдень робили.

Валентина Чаус не є корінною мешканкою, але вже тривалий час проживає у Великому Бичкові.

Мої батьки переїхали в Бичків із Житомирщини через роботу. Мама, яка пережила Голодомор, з 1933 року завжди була обережна щодо церкви та традицій, оскільки в ті часи радянська влада це все забороняла. Вона згадувала, як одна дівчина пішла зі своїми батьками освячувати паски, а потім її "заклювали" у школі, що призвело до її божевілля. Тому в нашій родині ці звичаї зберігалися в таємниці: ми пекли паски, але ніколи не святкували їх освячення. Це залишило глибокий страх у мами на все життя. Я пам'ятаю, як у дитинстві в садочку ми святкували з Дідом Морозом, а сільські діти ділилися історіями про те, як до них приходив Миколай і що він приніс. Мені дуже приємно, що теперішні діти вже не знають про Діда Мороза, натомість до них вільно приходить Миколай, а напередодні Великодня вони ходять у кукуци. Це повернення традицій, безумовно, радує, - ділиться Валентина Іванівна.

Діти накопичують солодощі на весь рік.

Екскурсовод з Рахівщини Юрій Сас зазначає, що в їхньому краї традиція кукуців має глибоке коріння та активно практикується.

- Коли я був малий, то набагато більше дітей ходили в кукуци. Того стільки було - не порівняти! Ми бігали цілим селом. Тепер є села, де традиція добре живе, є й такі, де вона відійшла. Це залежить від громади. Але й тепер до кукуців на Рахівщині готується кожна хата. Люди приїжджають із Чехії, привозять багато солодощів: шоколадок, зайців. Усі чекають, що до них прийдуть на кукуци. У нас свого часу давали кукуц та писанку - ще називали галунки, а солодощі - ні. А тепер діти на кукуцах солодощами на цілий рік запасаються.

Цього року в Закарпатті, зокрема в Гуцульщині, відзначають два Великодні свята: Мукачівська греко-католицька єпархія вже три роки святкує за західним календарем, тому їх Паска припала на 5 квітня. А через тиждень відзначать Пасху православні. У цей Чистий четвер, або Живний, як його називають у Рахівському районі, діти знову відправляться в кукуци.

"ЦЕ БУВ МОЙ ПЕРШИЙ ПІДПРИЄМСТВОВИЙ ДОСВІД!"

Відома кондитерка з Закарпаття Галина Репарюк, яка походить з Рахівського району, зростала у мальовничому гірському селі Чорна Тиса. Я вирішила зателефонувати їй, щоб дізнатися, чи відвідувала вона в дитинстві кукуци.

- Звісно! То був мій перший бізнес! - каже пані Галина і зазначає, що ті моменти - одні з найщасливіших з дитинства. - Маю дитячий спогад: баба питає, скільки мені років, я загинаю великий палець і показую чотири. Боже, яка то була радість, оті кукуци! Хоча нам не давали цукерок, шоколадок чи грошей, як тепер роблять люди, коли приходять племінники чи хрещеники, а лише кукуци і писанки. Але за оті булочки я була така щаслива! То був мій скарб!

Галина Репарюк розповідає, що в їхньому селі кукуци теж використовують залишки тіста для приготування страв, які печуть на Живний четвер.

Таке не готують у звичайних духовках — є спеціальні печі, і пасок стільки, що їх можна заповнити повністю! А кукуци-зозульки також кладуть у піч. Це було ще в давні часи. Зараз, щоб не ускладнювати собі життя, люди вважають за краще купувати печиво, фрукти та цукерки, але кукуци все ще печуть і неодмінно дарують дітям.

У часи її дитинства в кукуци ходили діти з трьох років і приблизно до десяти.

Згадую, як раніше колядувати ходили не лише діти, а й дорослі. Малеча з кукуци зазвичай залишалася вдома. Моя мама, яка мешкає в селі, розповідає, що нині дітлахи обмежуються лише своїми сусідами. А ми мандрували від хати до хати: поки поверталися додому, то ледь могли втримати свій кошик! Зазвичай ходили компаніями, починаючи з власної перії (так в гуцульських селах називають маленькі вулички, - ред.) і далі досліджували інші куточки. Ми походили з Бегенської перії, - згадує вона.

Пані Галина каже, що в неї досі з підготовкою до Великодня пов'язані дуже теплі спогади: "Випікання пасок, запахи в хаті - то зовсім не про їжу, а про особливий стан у родині, коли чекаєш на звершення чогось великого".

Це справді дивує, зазначає співрозмовниця, адже тепер батьки навчають своїх дітей уникати кукуци.

Кажуть, що ми не бідні, тому не варто блукати по сусідах. Але саме в цьому і полягає втрата традицій. Хоча діти, які ходять від одного двору до іншого, не свідчать про нестатки. Це насправді чудово. Такі прогулянки допомагають дітям соціалізуватися, адже бабусі запитуватимуть: "А чий ти, чия ти?", "Скільки тобі років?". І те, як ти відповіси, визначить, як до тебе ставитимуться.

За словами Репарюк, раніше господині орієнтувалися, скільки напікати кукуців, залежно від кількості дітей, які живуть на кутку-перії. Зазвичай робили кілька десятків тих пташок.

Вона відзначає, що в Закарпатті паски суттєво відрізняються від тих, що готують в інших куточках України. У цьому краї їх готують на основі великої кількості яєць і молока, проте без цукру. Кукуци також мають схожі особливості. Пані Галина охоче ділиться рецептом закарпатської паски.

Ось список необхідних інгредієнтів. Для приготування опари вам знадобиться 1,1 літра теплого молока, 3 столові ложки цукру, 100 грам свіжих дріжджів і 200 грам борошна з загальної кількості. Для основного тіста підготуйте 200 грам м'якого вершкового масла, 2 жовтки, 3 яйця, 150 грам сметани, 1 столову ложку солі, приблизно 2,1 кілограма борошна та 100 грам олії, щоб змащувати руки під час замішування. Для змащування пасок вам також знадобиться 2 жовтки і 1-2 столові ложки молока або води. Необхідно, щоб усі інгредієнти були при кімнатній температурі. Тісто повинно бути м’яким, еластичним і не надто забитим борошном, - ділиться своїм досвідом кондитер.

"ЗБЕРІГАЮЧИ СВОЇ ТРАДИЦІЇ, МИ ГАРАНТУЄМО МАЙБУТНЄ СВІТУ"

Депутатка обласної ради від Рахівщини Ірина Мацепура зазначає, що протягом останніх двох років вона помічає зростання популярності цієї традиції в регіоні.

Протягом кількох років ця тема активно обговорювалася в медіа, викликала жваве обговорення в соціальних мережах і стала настільки популярною, що діти почали активно долучатися до традиції кукуців. Я не займаюся випічкою, оскільки не маю на це часу і, чесно кажучи, не маю навичок у роботі з тестом. Моя сусідка займається цим. Але минулого року та й цього року все, що вона напекла, було роздано. Якщо раптом до тебе завітає дитина, а ти не маєш готового кукуца, можна запропонувати шоколадку або яблуко. Грошові винагороди теж бувають, але зазвичай тільки для "своїх". Загалом, не існує якогось встановленого "тарифу" – це все ж не колядування.

Ірина Мацепура тішиться, що ця давня традиція оживає.

Ми вже багато років закликаємо людей відновлювати традиції, не забувати про них. І раптом - це стало модним! Тепер усі говорять, що це в тренді! Діти вранці гучно вигукують під вікнами: "Чи чуєте, чи спите - дайте кукуц та яйце!" - "Ось, візьми, золотенький, тільки пам'ятай про це!". Знову всі пекуть кукуци у Живний четвер, знову малеча блукає вулицями з кошиками. І це чудово! Адже ми всі знаємо, що справжній кінець світу настане тоді, коли люди перестануть пекти кукуци, колядувати та писати писанки. Коли Трамп розгойдує світ у різні боки, і багато хто говорить про неминучий кінець, ми, гуцули, продовжуємо пекти кукуци, створювати писанки та колядувати. Ми не можемо допустити цього кінця! Тож ми зберігаємо свої традиції - і, отже, світ житиме далі.

Тетяна Когутич з Ужгорода