"Два десятиліття тому на цьому місці було всього три домівки" — так зараз виглядає село "Пастухи", яке перетворилося на популярний курорт.

Через село Яблуниця на Івано-Франківщині проходить найвищий в Україні гірський перевал висотою у 931 м над рівнем моря. Його називають Яблуницьким або "татарським". Вважається, що саме через нього у XIII ст до Європи йшла монголо-татарська орда.

Багато людей відвідують це місце переважно заради мальовничих пейзажів - з перевалу відкривається захоплюючий вид на хребти Чорногори та Свидовця.

Також Яблуниця розташована між двома найпопулярнішими туристичними центрами Карпат - Яремчею і Буковелем. Це теж сприяє тому, що все більше і більше українців їдуть відпочивати і сюди. Тож не дивно, що за останні роки Яблуниця стрімко почала змінюватися: від тихого села серед гір - до котеджного містечка із широким переліком розваг.

Водночас в Яблуниці досі панує звична сільська буденність. Місцеві ведуть господарства, заготовляють дрова на зиму та бояться рейдів ТЦК.

Як живуть у селі-курорті, читайте в репортажі Gazeta.ua.

Яблуниця — це мальовниче гірське село, яке знаходиться в Івано-Франківській області на висоті приблизно 960 метрів над рівнем моря. Воно розташоване всього за 15 хвилин їзди від популярного курорту Буковель. Це одне з найближчих до туристичного центру сіл, яке динамічно розвивається.

Щорічно Яблуниця стає домівкою для тисяч мандрівників, що надають перевагу цьому селу замість дорожчих готелів на заході України.

Село знаходиться поблизу Яблуницького перевалу, який є важливим географічним об'єктом у Карпатах. Через цей перевал проходить автомобільна дорога, з якої відкривається вражаючий вигляд на Говерлу, Петрос та навколишні гірські хребти. Цей перевал розташований на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей, і тут працює безліч готелів та дитячих таборів.

На одному з перевалів, вже понад півстоліття, живе дід Ярослав разом зі своєю дружиною Ганною. У них є велика земельна ділянка. Нижче по схилу мешкає їхній син з дітьми, а вище - донька з родиною. Ця пара пенсіонерів тримає невеличке господарство. Ми сідаємо на лавочку біля ганку, звідки відкривається прекрасний вид на полонину.

Ліворуч старенька батьківська хата Ганни, у якій певний час мешкало подружжя. Згодом родина звела новий будинок за гроші з проданої землі.

Ярослав каже, що вони вже звикли до постійного потоку туристів.

- Щороку сюди повертаються. Головне, що не нищать природу, і це вже приємно, - висловлює свою думку чоловік. Він одягнений у легкий зелений жилет та сірі спортивні штани. - Життя стало комфортнішим, але в минулі часи люди були більш згуртованими. А зараз - зовсім інша справа, тепер кожен лише про себе піклується.

Цивілізація стрімко бере своє - і старі традиції забуваються, а темп життя у горах змінюється, зізнається.

Тепер усі їздять на автомобілях. Люди добрі! Тепер уже не запитують, звідки у тебе гроші. Я повернувся з армії і півтора місяця блукав. Мій участковий запитує: "Чому ти не працюєш?". А зараз ніхто не звертає уваги. Але, як кажуть, в кінці всі ми все одно відповідатимемо перед Богом за своє життя, вчинки та те, звідки отримували свої блага.

Яблуниця вперше фіксується в історичних джерелах вже в XVIII столітті. Це село стало осередком для пастухів і лісорубів, оскільки через нього проходив важливий гірський шлях, що з’єднував Галичину з Закарпаттям.

Протягом різних історичних етапів Яблуниця перебувала під юрисдикцією Австро-Угорщини, Польщі та Радянського Союзу. До 1939 року вона входила до складу Надвірнянського повіту Станиславівського воєводства в Польщі. У міжвоєнний період у селі функціонувала читальня "Просвіти", а також активно розвивалося громадське життя місцевих жителів.

У часи радянської епохи місцеві жителі займалися аграрним виробництвом, тваринництвом та обробкою деревини. Відродження туризму розпочалося в 1990-х роках, а справжній бум розвитку настав після зведення Буковелю. Завдяки близькості до цього курорту та вигідному розташуванню на перевалі, село стало цікавим для інвесторів.

Яблуницький перевал є однією з найпомітніших гірських сідловин у карпатському регіоні України. Цей перевал відігравав значну роль як транспортна артерія на протязі століть. Ще в XIII столітті через нього проходили монголо-татарські війська. Згодом, він став важливим торговим маршрутом, що з'єднував Галичину, Закарпаття та Угорщину.

Протягом різних історичних епох цей шлях використовували торгівці, військові формування, чумаки, а також біженці, які переходили межі імперій. У XX столітті перевал набув особливого стратегічного значення: у 1918-1919 роках його перетинали підрозділи Української галицької армії, а згодом – радянські та німецькі війська під час Другої світової війни.

Сьогодні в Яблуниці мешкає приблизно 1 986 людей. У селі все ще є кілька десятків сімей, які не займаються бізнесом. Вони займаються тваринництвом, заготівлею дров та вирощуванням овочів. Деякі з них орендують житло туристам під час сезону для додаткового заробітку, або ж продають свої вироби на ярмарках.

Незважаючи на зростання туристичної інфраструктури, місцева молодь не прагне залишатися в селах, визнає пан Ярослав. Коли отримують у спадок земельні ділянки, часто вирішують їх продати під будівництво.

Діти вже не бажають працювати на землі, вважаючи, що це занадто важко. Землею потрібно постійно займатися і доглядати за нею. Ось, наприклад, сусідня ділянка належала брату Ганни. Після його смерті її продали, адже дружина з Ворохти, а їхні діти вже мають свою власність, тому їм ця земля стала непотрібною, - скаржиться чоловік.

Син Ярослава виховує чотирьох дітей. Наразі він зайнятий на будівництві, як і багато інших жителів цього регіону. Раніше чоловік виїжджав на заробітки за кордон, але тепер це стало складніше, оскільки потрібно постійно звітуватися у територіальному центрі комплектування.

Хоча він і має можливість вирушити на заробітки, кожні три місяці йому потрібно відвідувати військкомат. А потім ще довго доводиться чекати на оформлення всіх необхідних документів, - розповідає Ярослав, ніжно гладячи свого чотирилапого друга. У їхній родині живе троє собак і двоє котів.

Ярослав стверджує, що в селі немає можливостей для працевлаштування. Багато людей знаходять роботу в котеджах або ж їдуть працювати до Буковелю.

На курорті відбувається безліч активностей, але це стосується не лише місцевих, а й людей з усієї України. Проте більшість з них працює неофіційно – хто ж подбає про сплату податків? Раніше у Ворохті функціонував лісокомбінат, де працювало близько 5000 осіб, а автобуси та автомобілі забезпечували їх перевезення. Зараз такої ситуації вже немає.

Одна з проблем життя поблизу курорту - значне зростання цін в місцевих магазинах. Їх піднімають для туристів, а страждають місцеві, обурюється Ярослав.

- Ось, наприклад, продукти – це вже ціла Україна подорожчала. Тут навіть говорити нема про що. А для туристів – ціни піднімають окремо, - з невдоволенням зауважує селянин, насупивши брови. - Особливо в Яблуниці. Зайдіть в будь-який готель, там ціни просто захмарні – 7-9 тисяч за ніч для сімей.

Яблуниця вирізняється як один з перших курортів у Карпатах, що організовано почала приймати туристів.

Село вже давно приймало гостей, але переважно на початку та в центрі. У нас було три простих підйомники. Люди їхали і платили по три рублі, а за ніч – п’ять, розумієте? У Поляниці тоді налічувалося приблизно 40 хат – справжня глушина. Коли почали будувати Буковель, місцеві жителі почали продавати землю. Тоді ще долар коштував по дві гривні, і всі почали активно скуповувати.

Лише кілька людей оселились на перевалі, проте вони володіли землею, яка згодом стала основою для створення курортів.

Уявіть собі: двадцять років тому в цьому місці майже не було населення. Тут стояло лише три будинки. Все змінилося, коли почали прокладати дорогу до Буковеля – відтоді почалося справжнє пожвавлення. Тепер вже неможливо знайти нічого для покупки. Всі тут приїжджі, і більшість з них не з надмірними статками. Наприклад, готель "Яблуниця" належить двом родичам – один з них очолює завод, що виготовляє лампи, а інший керує меблевим виробництвом.

Життя на полонині вимагає чималих витрат, особливо в зимовий період.

Ми обігріваємо приміщення деревом, а на другому поверсі використовуємо котел, але на електриці. Дрова досить дорогі, і їх потрібно замовляти. Нам вистачає однієї машини дров на зиму, а от для доньки потрібно три. Одна доставка обходиться в 20 тисяч гривень, ось і розраховуйте, - зазначає Ярослав. - Газу у нас немає, тому купуєш балон і користуєшся ним.

Однією серед розповсюджених розваг у Карпатах є катання на квадроциклах, баггі та мотоциклах. Ціни залежать від транспорту та кількості осіб.

Вранці біля одного з таких прокатів на перевалі зустрічаємо чоловіка в захисному костюмі, на вигляд йому близько 20 років. В'ячеслав возить туристів на екскурсії.

- Ці ось 2500 тисячі за годину, - каже він, показуючи на багі. Позаду чоловіка видніються вкриті сизим туманом верхівки гір. - Квадроцикли - 3500 за годину. Стартуємо від бази, їдемо через ліс на полонину і на хребет. Це залежить від маршруту, що обираєте.

Тут також доступний прокат лиж, а також можна отримати спеціалізовані захисні костюми. В'ячеслав зазначає, що кататися сюди приїжджають люди з Харкова, Одеси, Херсона та Львова.

- Ми організовуємо екскурсії на Драгобрат, - ділиться інформацією. - Тривалість таких турів становить близько 6-8 годин, а вартість варіюється в залежності від кількості техніки та учасників.

В околицях Яблуниці розташований етнопарк "Полонина Перці", який працює навесні, влітку та восени. У пікові сезони відвідувачі можуть приходити щодня, а в міжсезоння - за попереднім записом. Вартість вхідного квитка складає 300 грн для дорослих і 250 грн для дітей віком від 6 до 16 років. Діти-сироти, особи з інвалідністю, ветерани та учасники бойових дій можуть відвідати парк безкоштовно.

Щороку тисячі мандрівників відвідують це місце. Тут розташована міні-ферма та етно-кафе, в якому пропонують страви гуцульської кухні, такі як банош і бограч. Для гостей створені фотозони, проводяться ярмарки та майстер-класи.

Багато котеджів обладнані чанами та басейнами, а деякі з них пропонують послуги SPA. Крім того, доступні прогулянки на конях за попереднім замовленням.

- Раніше тут проводили рафтинг (екстремальний вид спорту чи розваги, що полягає у сплавленні по гірських ріках. - Gazeta.ua), але рівень води знизився, річка пересохла, а дно стало мілким, тому цю активність закрили, - ділиться водій Андрій під час поїздки до готелю. - Ті, хто вирушає на прогулянку в лісі, зможуть натрапити на кущі диких ягід. Спершу зустрічаються суниці, а згодом, у серпні, вже й чорниці.

Андрію близько 40 років, працює водієм на замовлення. Йому часто телефонують люди, які вже приїздили раніше й стали постійними пасажирами. Якщо не може поїхати сам, то телефонує колегам.

Водій розповідає, що на перевалі менше котеджів, ніж в самій Яблуниці, зате звідти відкривається значно кращий краєвид.

- На цій горі раніше працювали три бугельні підйомники, але їх потім закрили, - розповідає чоловік, проїжджаючи через центр Яблуниці. - Можу сказати, що в часи Союзу в цьому регіоні було аж вісім бугельних підйомників (гірськолижний витяг, де лижник чи сноубордист підписується до металевої канатної системи з "бугелем", і його піднімають вгору по схилу. - Gazeta.ua).

Оскільки Яблуницький перевал знаходиться на вході до прикордонної зони, тут облаштували блокпост. Всі автомобілі зупиняють для перевірки. Проте зменшення кількості туристів не пов'язане з блокпостами, а викликане повномасштабною війною, зазначає чоловік.

На Яблуницькому перевалі щодня працюють два ярмарки - зазвичай зранку і до 18:00. Точний графік залежить від погоди, сезону та самого продавця, адже багато точок - це багаторічний сімейний бізнес.

Ярмарки вражають своєю різноманітністю справжніх карпатських продуктів. Тут ви зможете відшукати: мило, виготовлене вручну, карпатські настоянки та наливки, шкіряні та дерев'яні вироби, глиняний посуд, гуцульські килими, іграшки, вишиті сорочки та теплі шкарпетки з овечої вовни.

Серед найбільш затребуваних товарів можна виділити різноманітні види меду, вина та джемів. Місцеві торговці зазначають, що практично кожен відвідувач обирає чаї та мазі, виготовлені з лікарських рослин.

- У нашому холодильнику ви знайдете домашню бринзу та різноманітний набір сирів за 450 грн, а також смачні ковбаси, серед яких є навіть кабан з вишнею, - ділиться інформацією продавчиня Наталя, яка одягнена в теплу стьобану жилетку. Вона протягує ніж з шматочком твердого сиру. - У нас можна спробувати всі продукти. Асортимент наливок великий, є як міцні, так і легкі варіанти.

Наталя займається продажами на ярмарках вже більше 20 років. Її сім'я також володіє кількома котеджами, які вони здають в оренду.

- Адже на одній угоді не розбагатієш, - жартівливо зазначає він.

Вартість вин починається з 150 грн, а наливки коливаються в межах 200-250 грн. Ціни на сири зазвичай складають близько 60 грн за 100 грамів, у той час як чаї можна знайти від 50 грн. На ярмарку також доступні шуби з овечого хутра, які коштують від 3 тисяч грн.

Зараз кількість туристів значно зменшилася в порівнянні з попередніми роками, адже багато людей вирушили за кордон. Яблуницький перевал, в свою чергу, пропонує більш спокійний та сімейний відпочинок. Тут можна насолодитися гірськими прогулянками, дослідити лісові стежки та піднятися на сам перевал, - розповідає Наталя.

Жінка живе на Яблуницькому перевалі і каже, що останнім часом розпочалося активне будівництво нових комплексів під оренду.

Землю викуповують і розвивають. У нас є гектар, і ми не плануємо його продавати. Наталя вказує на стежку, що веде до гори: "Все залежить від людей - наші сусіди розпродали свої ділянки і виїхали. Хотілося б, щоб ця зелена полонина залишилася."

За словами Наталі, в селі практично немає роботи. Місцеві жителі змушені виїжджати до сусідніх населених пунктів або шукати роботу на дачах чи будівельних об'єктах. Вона зазначає, що представники територіального центру комплектування іноді навідуються до села, але випадків примусової мобілізації їй не траплялося.

- Не попадаються мені. Їду у Франківськ, то видно, що там є блокпости. Тут поряд заїзд в Закарпатську область, то там перевіряють всі машини. Місцевих у нас багато служить.

З моменту початку повномасштабної війни в 2022 році село перетворилося на притулок для біженців. Частина з них вирішила залишитися тут на тривалий термін.