Хто екіпірував для АТО зведений загін силовиків зі Срібної Землі? (ФОТО)

#Суспільство

Це було зроблено за допомогою працівників судів регіону та простих волонтерів. Особлива вдячність бійців загону начальнику УМВС області полковнику міліції Сергію Шараничу - за постійну підтримку під час нашого перебування у зоні бойових дій.

Серед кількох десятків закарпатських правоохоронців, які з честю виконали свій громадянський і службовий обов′язок в зоні АТО на сході України, був і командир обласного спецпідрозділу судової міліції «Грифон» майор міліції Василь МАРКОВИЧ, з яким бесідуємо про пережите на Донеччині, про настрої тамтешніх людей, роботу міліції і т.д.

- Василю Михайловичу, знаю, що ви добровільно вирушили у зону АТО. Які завдання були покладені на зведений закарпатський загін?

- Нам довелося нести службу на блокпосту у передмісті Артемівська Донецької області. Серед основних завдань, покладених на нас, було запобігання проникненню у місто різних злочинних і диверсійних груп, які, як правило, завозять для терористів та бойовиків зброю і різну провізію. Водночас ми допомагали працівникам місцевих органів внутрішніх справ підтримувати громадський порядок у населених пунктах, насамперед були підмогою тамтешнього батальйону «Артемівськ».

- Як вдавалося відрізняти мирного жителя від бойовика?

- Співробітники донецької міліції надали нам список осіб, які оголошені в розшук за скоєння злочинів, а також тих, хто офіційно був учасником терористичних груп, активно підтримував проросійські настрої на мітингах (ці громадяни зафіксовані на фото і відео, коли нищили чи знімали українську символіку). Така база даних і допомагала «фільтрувати» громадян.

- У Міністерстві внутрішніх справ є докази причетності сорока донецьких міліціонерів у сприянні керівникам так званої ДНР, скоєнні ними різних протиправних діянь. Чи доводилося вам брати участь у їх затриманні?

- Особисто ми не виявляли і не затримували перевертнів у погонах. Але не раз чули думку місцевого населення стосовно таких «правоохоронців». Складається враження, що майже до всіх тамтешніх стражів порядку місцеве населення ставиться з недовірою, оскільки, судячи зі слів громадян, ті не захищали мирних жителів від посягань бойовиків, а подеколи й навпаки – потурали зловмисникам. Окрім цього, як стверджують очевидці, чимало колишніх міліціонерів перейшли на бік сепаратистів і разом з російським агресором зараз воюють проти свого народу та колишніх колег. І це страшно. Адже донедавна Україна їм виплачувала за «службу» заробітну плату, вони користувалися усіма належними пільгами.

- Що особливо вразило вас під час перебування в зоні АТО?

- Майже кожен день на сході був сповнений якихось подій. Але хочу згадати такий випадок. Якось до нас на блокпост під’їхало авто, звідки вийшло троє чоловіків із специфічною зовнішністю. Ми відразу здогадалися, що маємо справу із кримінальниками. Наші припущення підтвердили і самі незнайомці. Як з’ясувалося, всі вони неодноразово судимі і вважаються у кримінальних колах авторитетними злодіями. Відверто кажучи, ми чекали, що вони хочуть «наїхати» на нас. Але уявіть, яким було наше здивування, коли ті радісно вигукнули: «Як ми на вас довго чекали!». Саме на нас – міліцію із західних областей України. А далі пояснили свої слова: мовляв, їм набрид «беспрєдєл» місцевої міліції…

- А як вам вдавалося співпрацювати з тамтешніми колегами-міліціонерами?

- Ми зв’язувалися напряму з начальником артемівської міліції, якого нещодавно призначили на цю посаду, Василем Гетьманом. Цей керівник родом не з Донбасу, а з центральної частини України. А от з працівниками чергової частини міської міліції співпраці у нас не вийшло. Вони чомусь неохоче ділилися з нами оперативною інформацією, не належним чином повідомляли нас про скоєння злочинів. Скажімо, надійшла заява у чергову частину від потерпілого артемівця про викрадення у нього автомобіля. А їхні правоохоронці про це нас не сповістили, у той же час «завалили» повідомленнями про дрібні протиправні діяння, наприклад крадіжки сумки з продуктами у перехожої або мобільного телефона. При цьому їм добре відомо, що викрадений транспортний засіб міг проїжджати через наш блокпост. Тому головний міліціонер Артемівська й порадив нам зв’язуватися з ним безпосередньо, аби уникати подібних ситуацій.

- Яких, на вашу думку, першочергових заходів потрібно вжити керівництву нашої держави, аби, так би мовити, реанімувати правоохоронні органи у східних регіонах і повернути довіру до них з боку населення?

- Гадаю, людей слід забезпечити, насамперед, правдивою інформацією, а не брехливою ворожою пропагандою, яка просто ллється звідусіль у цих краях. Потрібно налагоджувати роботу з патріотичного виховання населення, дати змогу громадянам відчути себе справжніми українцями. А для цього необхідно з ними просто правильно розмовляти, починаючи від дітей у садочках і школах. Там роками людям нав’язували думку, що на заході живуть тільки нацисти і фашисти, які вороже ставляться до «східняків» і прагнуть їх захопити та поневолити. Останні події, пов’язані з військовим вторгненням російських військ, вже дещо змінили погляди наших земляків на сході. До речі, приємно зауважити, що під час відзначення державного свята – Дня українського прапора, на якому ми разом з львівськими колегами забезпечували громадський порядок, до нас підійшла група місцевих жителів у вишиванках (!) з українською національною символікою і висловила бажання сфотографуватися з нами на згадку. Водночас люди щиро (це відчувалося) дякували, за те, що ми прийшли захищати їх.

Але треба визнати, що не всі поділяють такі погляди.

- Траплялися інциденти?

- Ну, не зовсім інциденти. Але на тому ж святкуванні до нас підійшов літній чоловік, очевидно, колишній фронтовик, і став ображати нас, вигукуючи нецензурною лексикою: забирайтеся геть, вражі бандерівці! Ми не розгубилися і стали просто по-людськи розмовляти з ним. Певно, дідусь і сам не очікував, що у відповідь на його образи не буде агресії. Уже через кілька днів той пенсіонер знову зустрівся з нами. Цього разу прийшов у товаристві кількох жінок, вони принесли нам чай та солодощі. Навіть більше, ці люди почали час від часу надавати інформацію про підозрілих осіб. Ми про це сповіщали працівників місцевого карного розшуку.

А загалом різні настрої панують там. Видно, що населення налякане війною і російською пропагандою. Однак відрадно, що люди позбуваються того страху і все частіше виявляють бажання бути українцями. Ми, бувало, зустрічали випадково громадян, які віталися з нами словами: «Слава Україні!». Щоправда, вони промовляли їх дуже тихо. Але це не біда, тішить, що жителі Сходу поступово «одужують». І ще один випадок не можу не згадати. В однієї артемівки невідомі зловмисники викрали автомобіль. Згодом нам вдалося виявити цей транспортний засіб і повернути власниці. Сім’я потерпілої вирішила якось віддячити нам. Люди – приватні підприємці, торгують солодощами. Тож привезли ящик морозива. Звісно, усі ці ласощі ми б не з’їли, тому роздавали їх маленьким пасажирам машин, що проїжджали через наш блокпост.

- Хто екіпірував закарпатський зведений загін?

- Підрозділ «Грифон», як відомо, створений на захист суддів, тож, коли нам довелося вирушати боронити Вітчизну, судді самі виявили ініціативу і придбали нам деяке спорядження. Дехто із працівників закарпатських судів не знав, що ми поїхали на Схід. Довідавшись, ці люди стали телефонувати нам під час перебування вже у зоні АТО і цікавитися, що нам ще потрібно докупити. Дуже приємно відчувати підтримку земляків, насамперед тих, кого у мирний час захищаємо ми. Водночас хочемо висловити велику подяку простим волонтерам. Вони придбали для нашого підрозділу найнеобхідніші речі: починаючи від форменого одягу і спальних мішків, та закінчуючи спеціальними таблетками-фільтрами для очищення води. Окремі слова вдячності адресуємо начальнику УМВС області полковнику міліції Сергію Шараничу за постійну підтримку під час нашого перебування у зоні бойових дій та керівнику зведеного закарпатського загону Василю Шаленику, котрий був для кожного з нас на Сході справжнім батьком, міцним плечем, на яке можна було спертися у скрутну хвилину. До слова, сам Василь Шаленик родом із далекого Магадана, але попри своє російське виховання, він є взірцем істинного українського патріота.

А ще сердечне спасибі хочу сказати усім колегам із зведеного загону, котрі несли службу разом з нами. Це, зокрема, хлопці з Берегова, Сваляви, Ужгорода, Мукачева і Тячева. За цей непростий місяць ми стали більше, ніж колегами.

- Чи доводилося діяти в екстремальних ситуаціях або наближених до бойових?

- Майже щодня ми були готові до таких ситуацій. Але безпосередньо брати в них участь довелося лишень одного разу. Якось до нас звернувся місцевий батальйон «Артемівськ» з проханням допомогти знешкодити терористів. З гордістю мушу зауважити, що жоден із закарпатців не відмовився піти у бій. Ніхто не дав, як кажуть, задню. Хоча, знаю, бували випадки, коли люди не могли у подібних ситуаціях впоратися зі своїми емоціями та побороти страх.

- Якщо бути відвертим, виникали сумніви: їхати в АТО чи ні?

- Ми ні на мить не сумнівалися, вирушати на схід чи ні. А хто, як не ми?! Восьмеро моїх «грифонівців» їхали туди як добровольці. Всі усвідомлювали – наша Вітчизна в небезпеці, тож її потрібно боронити. І це не просто гучні слова, так підказувало нам наше сумління.

- Ваші побажання колегам, котрі зараз перебувають на Сході або збираються туди вирушати.

- Насамперед, бажаю всім повернутися додому живими-здоровими. А ще не забувати, що на таких, як ми, з надією дивляться не лише громадяни східних регіонів, котрі мимоволі опинилися у воєнному котлі і котрі прагнуть порятунку та захисту, а й наші земляки, які впевнені: закарпатські хлопці – справжні патріоти.