»Якщо війна прийде на Закарпаття, то я перший буду з вилами бити ворога!»

"Але за східняків воювати не стану, вони самі винні у цьому!", - заявивпід час бліц-опитування в обласному центрі Закарпаття м.Ужгород містянин пан Юрій.

На Сході країни зараз перебуває чимало закарпатців. Більшість із них – військові-контрактники, представники силових структур, які присягали захищати державу. Але які настрої в ужгородців, котрі не присягали захищати Батьківщину?

"ПЗахід" вирішив розпитати містян, чи готові вони піти воювати, якщо така потреба виникне.

Ян:
"Звісно, я готовий захищати Україну. Сподіваюся, такої потреби не буде, та все таки, якщо б оголосили повну мобілізацію я відразу відправився б на Схід. Так, страшно, але ховатися точно не буду".

Пані Марія:
"Треба буде – підуть! І чоловік і син. Не збираюся тримати їх біля себе, а якщо візьмуть, то й сама піду. Це велика проблема всієї країни, то ж і вирішувати її ми всі маємо разом. Ніякий інший народ не прийде захищати нас, якщо ми самі сидітимемо вдома. Я не розумію тих, хто кричить, що хай донбасівці самі воюють. Неправильно і те, що багато з них втікають до нас, і хочуть перечекати біду. Всі мають йти, бо ми єдині".

Пан Юрій:
"Не пішов би сам, і зятів не відпустив. Я бував на Сході країни, знаю, які там люди. Чому ми маємо їх захищати? Хай йдуть, хай стають до зброї і вони. Якщо би війна прийшла на Закарпаття, то я перший буду з вилами бити ворога. Але за східняків не стану, вони самі винні у цьому!".

Василь Іванович:
"Те, що відбувається в Україні – це вина нинішньої влада. Вона привела Президента Януковича, вона його скинула, а тепер дають інтерв'ю про те, які вони хороші і проєвропейські. Якби не було революції – не було би зараз війни. Будь-яка революція – це шиза! Ну, а якби треба було воювати... Сам не піду, бо вік уже не той. А обидва сини, думаю, пішли б. Якби там не було, але цю проблему треба вирішувати".

Пані Вікторія:
"Мій чоловік уже записався добровольцем. Щоправда, його не беруть, бо не служив в армії. Але як тільки призвуть – поїде. Якщо всі почнуть втікати, що з того буде? У нас дворічна дитина, ми хочемо, що у неї було світле майбутнє. Знайомі мої так само готові захищати Україну".

Пан Іван:
"Як всі, так і я. Треба буде – піду. Не хочеться, звісно, щоб таке сталося. Вірю у краще. Сподіваюся, скоро це безглуздя закінчиться, і ті хлопці, які там зараз, повернуться живими-здоровими".

 

 

 

 

 

Пані Андріана:
"Сама, напевно, не пішла б. Але тільки тому, що маю маленьку дитину. А от чоловіка і батька я готова відпустити. Тут вже не можна думати тільки про свої інтереси. Бо якщо всі почнуть відкуплятися чи ховатися – України скоро не буде, її розділять між собою сильніші держави. Багато хто каже, що хай би і розділили! Але цього допустити не можна, бо до кого б нас не приєднали, всюди ми будемо нижчим сортом. А так маємо свою країну, господарюємо тут, як нам хочеться. І за це варто боротися".

ПЗ