Яка вона, вечірня «столиця» Срібної Землі? (ФОТО)

Черговий спекотний літній день добігає кінця. Сонце, яке протягом дня підсмажувало, до прикладу, тіла відпочивальників на березі Ужа і запаморочувало голови містян, що спішили у справах, іде за горизонт, виплескуючи останню спеку в небо...

Цей вибух уже не відчувається, він не пече, натомість гарячими барвами сплітається з блакиттю, створюючи нові і нові кольори... Так день породжує ніч, а потім таким самим сплеском барв ніч подарує новий день.

Споглядаючи такий захід сонця, хочеться просто закинути голову вгору і кружляти маленькими вуличками Ужгорода. Пройтися Театральною, далі звернути на набережну, відчути перші, а від того ще більш бажані нотки прохолоди.

Настають перші хвилини, коли ти і ті, хто навколо, вже нікуди не поспішають. У цей час спішить лише сонце, воно віддаляється, щомиті змінюючи небо.

Місто оживає. Хтось попиває холодний лимонад на терасці біля річки, вже не для того, щоб втамувати спрагу, а радше шукаючи у кожному ковтку насолоди.

Хтось прогулюється вуличками, смакуючи морозиво. Обидві набережні наповнюються городянами і гостями міста.

Мами з колясками, закохані, молодь із гітарами на лавицях вибринькує знайомі мотиви.

Майже всі крамниці завершили роботу, працівники розходяться додому. На дверях – «зачинено», але підсвічування деяких вітрин дозволяє розгледіти там щось цікаве.

У цей вечір хтось, так блукаючи вулицями Ужгорода, обов’язково зустріне випадково старого друга. Це би не був Ужгород, якби люди не перетиналися тут без домовленостей. Можливо, навіть на розі Волошина і Корзо – традиційному місці спонтанних зустрічей.

Із кафешок лунає музика та гул відвідувачів. Веселі історії, шумні компанії – так ужгородці проводжають день.

Тим часом від палючого денного сонця не лишилося і сліду. Небесна синь проковтнула його – викинувши в небо мільярди зірок, як світлячків, але беззвучних. Закидаєш знову голову вгору, від їхньої кількості вона йде обертом. Завтра теж буде сонячно.

Запалюються перші ліхтарі. І ліхтар дяді Колі, і той, що навпроти, поряд із «Золотим ключиком», і над «Ощадбанком», і ряд ліхтарів, обвитих плющем, на Жупанатській...

У цей вечір обов’язково хтось комусь освідчиться. От так просто – за столиком на терасці.

А потім хлопець подарує дівчині букет троянд, куплений у сивочолого дідика на велосипеді, який щовечора обходить всі кафешки міста, пропонуючи купити свої букети.

А можливо, всього цього і не станеться, але буде щось інше. Точно – добре і хороше.

Ще кілька годин – і Ужгород зміниться. Є міста, в яких життя вирує усю ніч. Але це не Ужгород. Ужгород лягає спати, щоб відпочити, набратися сил, побачити сон.

Люди розійдуться по домівках. Працівники ресторанчиків позабирають столи і стільці з терас, вулички спорожніють. Лише інколи на Корзо будуть чутні чиїсь швидкі кроки. А прилеглими дорогами досить рідко проїжджатиме авто. Тиша ковтає місто. Ужгород засинає... Який же він усе-таки класний!

Старий Ужгород