Партизан із Закарпаття став заступником міністра оборони Угорщини

Уродженець села Дерцен біля Мукачева після закінчення війни брав активну участь у створенні угорської армії, довгий час займав посаду заступника міністра Збройних сил Угорщини. У вересні 1964 року він як голова Спілки партизанів Угорщини очолював угорську делегацію, яка приїжджала у Чорний Потік на могилу загиблих 25 серпня 1944 року угорських патріотів у результаті катастрофи літака...

Наступного року народи Європи відзначатимуть 70-річчя завершення Другої світової війни. Значний внесок у розгром фашистської Німеччини зробили партизани, численні загони сил опору окупованих країн. Про це свідчить і біографія одного з учасників визволення Закарпаття від фашистських загарбників, нашого земляка, угорця за національністю Дюли Усти, 100 років від дня народження якого минає в ці дні.

Дюла Уста народився 22 червня 1914 року в селі Дерцен Мукачівського району. Закінчив вісім класів сільської школи.

У 1938 році з родиною переїхав у село Локіть Іршавського району і поселився у будинку лісника. Тут Дюла став охороняти ліси Великого Ділу, які належали нащадкам графа Шенборна. Старожили Локотя, розповідаючи про «фоштера», як його посада тоді називалася, згадують, що це була доброзичлива людина, яка ніколи не конфліктувала з жителями села, а навпаки, допомагала їм, щоб змогли заготовити собі дрова на зиму. За що Усту і поважали.

У 1942 році його демобілізували в угорську армію і направили на Східний фронт. В одному з боїв група військ, в якій був Дюла, була оточена і взята в полон. Полонених відправили у Моршанський, а потім у Южевський табір військовополонених.

Звідти через деякий час він потрапив у Красногорську антифашистську школу, яка діяла з травня 1943 року. Навчання тривало шість місяців. З угорців, які її закінчили, була сформована партизанська група на чолі з Дюлою Устою для направлення на територію Угорщини. В архівних документах збереглася клятва угорських партизанів загону Д.Усти, прийнята 1 серпня 1944 року: «Я за своїм вільним волевиявленням, вступаючи в ряди угорських борців за свободу, клянусь, що всіма своїми силами і знаннями буду боротися за повне визволення угорського народу від наших ворогів — німецьких фашистів... Клянусь, що в рядах борців за свободу без коливань виконаю будь-який наказ, поряд зі своїми товаришами до останнього буду суворо зберігати всі таємниці народно-визвольного руху. І якщо я з якої-небудь причини посмію видати нашу святу справу, хай на мене звалиться сувора непримиренність».

♦ 1944 рік. Керівний склад партизанського об’єднаного загону Д.Усти—І.С.Прищепи (зліва направо):
начальник штабу Г.В.Казначеєв, командири загонів І.С. Прищепа та Д. Уста.

Вночі 8 серпня 1944 року партизанський загін під керівництвом Дюли Усти у кількості 23 партизан десантувався у районі Нового Села Берегівського району. На їхній слід тут же напав фашистський каральний загін, і група за одну ніч, долаючи відстань більше сорока кілометрів, перебралась у хащі Великого Ділу Іршавського району, де на горі Бужора був створений штаб партизанського загону.

Ця місцевість Дюлі Усті була добре знайома з часів, коли він працював тут лісником. Тому з першого дня він встановив контакти із знайомими надійними жителями навколишніх сіл, які в майбутньому стали зв’язковими загону. Зі Смологовиці — з Софією Цільо та вчителем Василем Бурчею, з Крайньої Мартинки — з Марією та Іваном Цілями, з Підгірного — з вчителем Іваном Лендєлом, Василем Звонарем.

Через них опісля Уста налагодив зв’язок із мешканцями цих та інших сіл, які стали базою, коли йдеться про матеріальну і моральну підтримку партизанів.
У зв’язку з вдалими діями загону Український штаб партизанського руху вирішив поповнити загін новими бійцями. Крім того, було вирішено десантувати сюди ще один загін.

25 серпня 1944 року з київського аеродрому одночасно вилетіли два літаки з десантниками, які мали висадитися на базу загону Дюли Усти. Але успішно приземлилася лише група на чолі з Іваном Прищепою. Другий літак врізався в скелю, і вся угорська група з восьми чоловік загинула.

При десантуванні група Прищепи розсіялася по горах. На їхній слід натрапили фашистські карателі. Під час переслідування вбили радиста загону, забрали рацію, зброю. Тому з Києва була дана вказівка, щоб групи Дюли Усти та Івана Прищепи об’єдналися. В результаті об’єднання двох груп був створений інтернаціональний партизанський загін під командуванням Усти–Прищепи. В Угорщині цей загін називався імені Ференца Ракоці.

Партизанський загін розгорнув бойову діяльність в тилу ворога і провів чимало бойових операцій проти угорсько-фашистських військ в Іршавському, Севлюському (Виноградівському), Берегівському, частково Хустському та Волівському (Міжгірському) районах. Він підривав військові ешелони, залізничні і шосейні мости, нападав на жандармерію та гарнізони противника.

Через зв’язкових І.Муху, В.Бурча, І.Лендєла та інших партизани встановили контакти з місцевим населенням, здобували цінні дані про ворога, поповнювали свої лави. 5 жовтня група партизанів І.Печерського на лінії Берегово—Вилок в районі села Беня (Добросілля) підірвала залізничний міст завдовжки 8 метрів. В результаті вибуху був знищений паровоз і 30 вагонів. Залізниця не працювала 7 діб. 12 жовтня 1944 року група В.Гордієнка замінувала залізницю на дільниці Рокосово—Хуст, внаслідок чого тут 18 жовтня був підірваний ешелон із зброєю. Відтак уже на вузькоколійці Іршава—Сільце партизани підірвали паровоз із 5 вагонами солдатів і жандармів.

Усього партизанський загін провів близько 20 бойових і диверсійних операцій, підірвав залізничний міст, підпалив 2 вантажні й одну легкову автомашини, знищив 7 паровозів, 79 вагонів з боєприпасами, військовою технікою та солдатами. Втрати ворога становили понад тисячу солдатів і офіцерів. Разом з десантниками активну участь в операціях загону Д.Усти — І.Прищепи взяли і місцеві жителі Іршавського та Свалявського районів.

Якщо на середину вересня 1944 року загін налічував 94 партизани, то на кінець жовтня — уже до 300 бійців. Він поповнився багатьма людьми з сіл Іршавського, Свалявського районів, а також втікачами з фашистського полону.

Після закінчення війни Дюла Уста брав активну участь у створенні угорської армії, довгий час займав посаду заступника міністра Збройних сил Угорщини. У вересні 1964 року він як голова Спілки партизанів Угорщини очолював угорську делегацію, яка приїжджала у Чорний Потік на могилу загиблих 25 серпня 1944 року угорських патріотів у результаті катастрофи літака.

До речі, на цьому місці планується встановити обеліск загиблим, роботу над цим нині ведуть місцеві ветерани війни на кошти спонсорів. Тут, у місцевій школі діє й музей партизанської слави, завідуючим якого довгий час була Маргарита Феєр.

Вдруге Дюла Уста приїжджав на Закарпаття в липні 1988 року на зустріч з ветеранами війни. Помер же він 30 січня 1995 року в Будапешті, де й похований.

Іван БІГУНЕЦЬ,
голова обласної ради організації ветеранів України, "Новини Закарпаття"
м.Ужгород.
На фото зверху: Під час візиту на Закарпаття делегації угорських партизанів. Дюла Уста крайній справа