Погляд із Закарпаття: нові вибори або мир?

Здається, нова влада готова провести вибори в парламент, незважаючи на ситуацію на сході.

Україна вже з новим Президентом. За тиждень у ЗМІ встигли роздивитися й прокоментувати інавгурацію та промову Петра Порошенка під різними ракурсами, починаючи від падіння солдата та його гвинтівки на червону доріжку й закінчуючи рейтингом найелегантніших політиків під час церемонії. Офіційна частина завершена, почалися складні політичні будні, які й стануть найкращим проявом чеснот нового керівника держави, і про деякі з них уже можна зробити перші висновки.

Зліт олігархів

Мабуть, навіть не надто обізнана в українській політиці людина могла помітити, що на церемонію інавгурації були запрошені практично всі українські олігархи та лідери політичних партій, незалежно від провладного чи опозиційного статусу. Причому якщо подивитися фото та відеоогляди події, стає зрозуміло, що всі вони щиро вітали новообраного Президента й поводилися досить розкуто. Часом це більше походило на зустріч старих друзів, а не опонентів, що інколи ладні знищувати один одного.

Експерти та політологи вже заявили, що в Петра Порошенка немає особливих можливостей для маневру, а тому він буде змушений (якщо не зробив цього ще до виборів) співпрацювати з більшістю олігархів та фінансово-політичних груп в Україні. Його головна проблема – відсутність власної команди. Це, в свою чергу, підводить до думки, що призначення, ініційовані Президентом, відбуватимуться за двома принципами: або найближче оточення (не більше 10–15 осіб), або креатури все тих же груп.

Цілком можливо, що ми побачимо нові обличчя. Також імовірно, що багато хто з них буде з когорти тих, що брали участь у боротьбі з попереднім режимом на Майдані. Це робитиметься свідомо, щоб громадськість не висловлювала великого обурення, однак по суті …

Петро Порошенко чимало наобіцяв під час своєї передвиборчої кампанії, в першу чергу звертаючись до простих людей. Їх інтереси майже завжди діаметрально протилежні тим, які переслідують олігархи, а тому нині виникають питання щодо спроможності нового Президента утримати високу довіру суспільства. Фактично, нині він єдиний, хто обраний на виборах після втечі Януковича з країни. Відтак єдиний, на кого можна «вішати всіх собак» за будь-які невдачі та прорахунки в державі. Починаючи від військової кампанії й закінчуючи кризою в економіці. Це дає підставу казати про прагнення саме Президента та його оточення провести вибори до парламенту якомога швидше, щоб політичні сили, що асоціюються з ним, набрали чимбільшу підтримку.

Повернення «героя помаранчевої»

Мабуть багатьом здалася дивною заява Юрія Луценка, зроблена днями в ефірі одного з телеканалів. Нагадаємо, він серйозно заявив, що Рінат Ахметов є «попутником української революції» та «носієм українського економічного націоналізму». Крім того, на переконання екс-міністра внутрішніх справ, «прив’язувати» парламентські вибори до завершення АТО та військових дій на сході не можна, відтак він припускає проведення виборів і до завершення збройного протистояння на Донеччині та Луганщині.

Що цікаво, нині Луценко є одним зі спікерів, наближених до Порошенка, й у перспективі може очолити виборчий список партії (можливо, блоку, якщо в парламенті відновлять норму в виборчому законодавстві щодо участі блоків партій), що базуватиметься на авторитеті Президента. Відтак його слова варто сприймати не стільки як особисті міркування, а як висвітлення позиції самого Порошенка в якості апробації тези, на яку має відбутися певна реакція в суспільстві. Тому можемо спрогнозувати, що чинний керівник держави воліє провести перевибори чимшвидше. З одного боку, є вимога громадськості щодо оновлення всієї влади в Україні, з іншого, не голосування за народних обранців на певних територіях свідчитиме про їхнє виключення з політичного процесу, адже вони не матимуть своїх представників у парламенті. Однак, здається, на це влада готова закрити очі. А Юрій Луценко саме озвучив цю тезу і, мабуть, вона буде втілена в життя.

Ясна річ, перевибори парламенту потрібні, однак чи за будь-яку ціну їх можна проводити якнайшвидше? Здається, обіцянки Порошенка починають набувати дещо викривленого застосування...

Завершити війну… можна й пізніше

Цікавий інший аспект. Крим, як відомо, новий Президент вважає українським, однак напередодні інавгурації жоден із лідерів країн ЄС та США, які зібралися у Франції на честь річниці відкриття «Другого фронту» в Другій світовій війні в Нормандії, не сказав про підтримку Києва в поверненні півострова. Хоча Порошенко майже з усіма мав перемовини й низка ЗМІ навіть писала, що тема Криму також обговорювалася. Але жодної конкретики! Можливо тому, що її не було?

Узагалі, якщо аналізувати заяви, зроблені останнього тижня, та інформацію, яка надходить із зони конфлікту, складається враження, що дехто не зовсім адекватно сприймає ситуацію.

Президент днями заявив, що готовий за тиждень припинити АТО. Далі ситуація має вирішуватися мирним шляхом. Водночас терористи зайняли частину кордону між Україною та Росією й, фактично, посилюють свою присутність у регіоні, грабують як мирне населення, так і підприємства регіону (в четвер ситуація й загалом набула кардинального повороту: низка ЗМІ виклали відео, як російські танки їдуть у бік Донецька, а керівник «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук заявив, що проникнення російської військової техніки в Україну прикриває авіація Росії). Тому, відповідно, питання – про що й із ким домовлятися – також досить важко зрозуміти з огляду на те, що в середовищі ДНР та ЛНР відбуваються зміни керівників та й на певних територіях діють підрозділи, що не підпорядковуються цим лідерам. Може, ми не володіємо всією інформацією, але станом на 13 червня досить складно уявити, як можна протягом короткого часу нормалізувати ситуацію. Або ж проведення виборів є важливішим за нормалізацію ситуації на сході?

Здається, керівник держави таки прагне чимшвидше скористатися своїм високим рейтингом для формування більшості в парламенті. Вже кілька разів лунали заяви від різних політиків, що уряд, парламент та Президент мають працювати як одне ціле. А тому швидка зміна в законодавчій гілці влади цілком вписується в таку модель. Щоправда здійснити це без участі олігархів, які контролюють більшу частину депутатів нинішнього парламенту, практично не видається реальним. Хтозна, можливо, після урочистої частини інавгурації вони таки домовилися… Про це стане відомо ще до кінця поточного місяця.

Віктор ЛАЗОРИК, "Закарпатська правда"