»Свій вишиваний шлях тривога переказує рушникам…»

Коли мовиться сполучення слів – стелиться рушник, підсвідомо сприймаємо – стелиться дорога ( бо рушник – символ дороги ). Готуючись до подорожі,завжди трохи тривожимось, та то світла тривога… Коли береш до рук вишитий рушник, теж трепетно і тривожно, бо річ – сакральна, непроста річ…

Наталка Бортнікова, народна майстриня, творчість якої багатогранна. Вишиває рушники, скатертини, сорочки, серветки, а ще – вона етно – дизайнер, лялькарка. Ця полтавка майже завжди усміхнена, завжди знайде тепле слово для колег, знайомих, приятелів. Тобто, належить до тих людей, які сіють довкола себе, - добро, радість, позитивну енергію.
    Вишивання містить у собі сакральний зміст, сам процес має підтекст магічно – містичний. Жінка, котра вишиває, гармонізує своє внутрішнє, духовне життя, цю гармонію поширює поміж нас. Варто жінці, чи дівчині, деякий час системно повишивати, зможе твердо пересвідчитися, життя почало змінюватися до кращого. Вишивальниці, у певному розумінні – це носії чистих енергій.
    Зі старих часів відомо, що при вишиванні -  все має значення, все важливо. Про що думає вишивальниця, яку пісню співає, чи проказала молитву перед тим, як приступити до священнодійства ? Бо уся ця інформація буде закодована, передана – сорочці, рушникові, плахті. Велика кількість узорів несе у собі символіку дохристиянської епохи, вона збереглася у народній пам’яті досі, але за тисячоліття загубився її таємний код. Залишилася лише зовнішня форма. Значна частина теперішнього громадянства України позбавлена духовних орієнтирів. Хоча потихеньку, люди почали виявляти прагнення пізнати звичаї, що ще збереглися. Тому, щодо відновлення давніх обрядів, треба виявляти обережність, щоб не було профанації, перекручень. Негоже нехтувати давніми звичаями, не нами створеними, не нам і відміняти!

Починаючи від середини 20 го століття, авторська лялька стала окремим явищем культури. Авторські ляльки – це самобутні і самодостатні творіння мистецтва. 2009 року у Львові відбувся перший фестиваль авторської ляльки – « Ляльковий світ «.
«Кожна частина вбрання, одягу ляльки, має бути новісінька, щоб чужа рука не торкалася «, - ділиться думкою пані Наталка. Чотири роки тому вона захопилася цим творчим заняттям, яке поступово повністю полонило її. Ляльки вбрані у вдяганку українського стилю: «… все побудовано на автентиці, стиль цей іменується – етно – модерн «, - продовжує оповідати дизайнер ляльок. А які назви мають, такі дуже різні ляльки – обереги, - « Молочниця», « Несе Галя воду», « Шинкарка з перчиком», « Шануй батька і матір свою».
    … вишивана сорочка, плахта, рушник, ряднина, доріжка, половик. Це прадавні духовні захисники українців – русичів. Що примушувало оздоблювати, освячувати, символічними знаками, орнаментами свої побутові речі ? Власне, всю вишивану символіку можна поділити на два основні види : ту, що сприяє добуванню їжі, родючості поля, і ту, яка охороняє результати праці людини і саму людину. Але на речах, дуже часто поєднуються символи родючості і захисту в єдиній цілісній картині.
    Почасти у своїй творчості майстриня використовує магічну семіотику символів Трипільської доби. Чарівно розкреслений ромб – то щедра нива. Спіраль є небесним символом : хмара – блискавка. На Русі – Україні дерево життя вишивали у вигляді пишної квітки, - у поєднанні з двійком коней, півнів. Квітка божественна освячує найважливішу в хаті річ – піч, вогнище. Піч – символ родинного багаття. Доріжка на долівці імітує смугастого змія – обережника. Спіралевидний килимок теж символізує змія, але того, що згорнувся у клубок і вартує поріг. Повна картина українського космосу зображується на килимах. Тут побачимо і богинь родючості, і змія – охоронця, і квіти, що символізують душі предків. Все оце – у геометричних формах, у вигляді трикутників і ромбів. Вишиті ж рушники несуть смисл захисту вищої духовності.
    … 400 ляльок було одягнено у чудові національні однострої. Буде витворено ще більше, тішитимуть людське око : нові рушники, обруси, серветки, народжені творчою працею Наталки Бортнікової.
В перекладі з грецької, символ (symballo ), означає – поєднувати, зв’язувати, наприклад, минуле з сучасним, що і робить, так творчо і майстерно полтавська мисткиня.

Андрій Будкевич, Львів