Слобожанська князівна українського малярства, або «Сміюся до зорі, бо зоряна й сама»

#Культура

З поезії Надії Степули.

Давненько вже нема у Києві, й Полтаві, інших містах, Інститутів шляхетних панянок. Та на щастя, шляхетну панну, зрідка, ще можна зустріти, у наш швидкоплинний час. Її ім’я в перекладі з грецької (Катаріос ), означає – чистоту, справжність. Ця молода, прекрасна, вродлива мисткиня, такою і є – з чистою душею, і справжнім талантом, це те, що не придбаєш ні за які гроші… Шляхетні манери поведінки, гортанно – ніжний голос, голос, як квіти на її полотнах… Ледь не бездоганне володіння українською розмовною. І ,дуже важливо, час від часу, у неї спалахує блиск ув очах, без якого, таки не було створено нічого видатного у царині гуманітарного простору.
Мову поведемо про панну Катю Ткаченко. Уродженка Харкова, велетенського міста, де багато бетону й асфальту. Але зі слів художниці :» Місто інтелігенції, з високим культурним рівнем.» Батько родом з Полтавщини, мама – Харківської області. У 2002 році успішно завершила навчання у Харківському художньому училищі. Опісля, студентка і випускниця Харківської академії дизайну і мистецтв. Пряма учениця відомого харківського художника Віктора Гонтаріва. Ще за життя якого, студенти шепотіли:»Дивись, йде живий класик» . Катя Ткаченко переконана, що їй пощастило, мати такого наставника у мистецтві. Потім, у процесі спілкування, з її уст неодноразово лунало словосполучення – мені пощастило… Відчула потребу змін – переїхала до Києва. Київ подобається, це місто, яким хочеться прогулюватися, зауважує художник.
« Живописні образи я зустріла, шукаючи щастя в текстах Григорія Сковороди,» - думка із мистецької сповіді Каті Ткаченко, під назвою «Мандрувати життям, любити людей…» Їй дуже близька філософія Сковороди. Вони духовно споріднені, як зі знаменитим проповідником любомудрствія, так і з відомим митцем – навчителем.
Ось як згадує вдячна учениця про наставника: « У Віктора Миколайовича було те посутнє, автентичне знання, здавалося, наче отримав він його безпосередньо від бойчукістів та народних майстрів, від малярів барокко.» І ще, у продовження мислі :» Була мистецька майстерня – учитель та учні – за споконвічними законами навчання. Говорили про все – про мистецтво й життя, про добре й погане, все щиро й по – родинному. Було відчуття справжнього. Був ланцюжок, що ніколи не розривався, що й залишається в наших спогадах і в наших творах.».

    …Вона щаслива і тим, що має змогу вільно займатися малярством, подорожувати. Катя залюблена у мандрівки, від Сходу України до Заходу, і не з розважальною метою… Допитливість, жага, спрага до пізнання незнаного, веде її новими дорогами. « У західних областях нашої країни більше європейськості. Навіть маленькі містечка мають свій яскравий колорит. Відвідала Закарпаття, Тернопілля. Підіймалася в гори – Карпати, шкода, снігу не було,» - ділиться враженнями молода мисткиня.
   Їй близькі і зрозумілі твори Василя Стуса, мала гарну нагоду співпрацювати з Миколою Горбалем, та з видавництвом « Смолоскип «. Молодь чомусь не дуже цікавиться періодом шістдесятництва, та не уся… Хочеться побачити, пізнати , відтак зрозуміти, інші народи, жити ж за кордоном художник Катя Ткаченко не хоче. Потрібно жити ТУТ, це – на Території Українського Традиціоналізму. У мистецтві не треба гнатися за модними тенденціями, адже мода мінлива, зате є велика потреба творити у лоні етнічного мистецтва, - ще один уривок з роздумів художниці. Навздогін цій думці, додає : « Будьмо самі собою, цим і зацікавимо світи інших народів,» - впевнено твердить мисткиня.
   Слово і зображення, що несе інформаційну функцію. Вербальне і зображальне, неначе сонячні бризки випромінюють її картини.Роботи сповнені і змістом, і емоціями авторки, та змістовність, мабуть переважає.

Малярство багатьох українських живописців оповите поетичністю, а також викликає музичні асоціації. Живописні твори Каті Ткаченко опоетизовані по – особливому.Це не пусті слова. До
кожної картини, десь у світі поезії ходить – блукає, поетичний родич – відповідник. Візьмім для прикладу цикл « Квіти серця «.
Фрагмент поліптиху « Квітень «, до котрого неймовірно долучаються віршовані рядки Надії Степули:
   «Засміялась в моїм серці давнина
   Зачудовано стою собі – одна…
   Задивилась в мої очі далина,
   А на світі починається весна.»
Картина « Люди та квіти «, і такі близькі по духу і змісту поетичні слова щодо неї :
   «І засвітилось небо світлом
   Розкрилися осердя слів.
   І знову світ явився світом -
   Пастельних, не пустельних днів.»
                                         (Н.Степула )
« Ніч «, таку вічну, не розгадану вповні назву, має триптих самобутньої авторки. Центральна частина полотна, де посеред казково – феєричних квітів, замріяно вдивляється у ніч слобожанська князівна. Про що мріється їй ?
   «Як давні тополі, при давньому полі
   Одягнуть із мряки пошиті плащі -
   Згадаю зозуль, і повірю у долю,
   Що - десь заблукала, у ритмі дощів».
                                          (Н.Степула )
Пригадую раніше побачені роботи, ті, що береже пам’ять, ті, у яких пульсує жива Традиція, - «Сонячна», « Дві пори», « Г. Сковорода чиста вода», « Життя», предовгий ряд інших. Куди ж прямує в мистецтві і житті Катерина Ткаченко ? Ніхто краще за неї не дасть відповіді на це непросте запитання : « Навчатися, шукати через мистецтво, через живопис шлях до Бога і до себе – як до його творіння…»
   Без Бога щастя неможливе…