Мы выходим из хаоса или еще больше погружаемся в него? — Взгляд из Ужгорода

Цифровая информация очень противоречива и постоянно меняется. Да и она далеко не однозначная - каждая цифра может иметь противоречивые интерпретации. Остается только одно - внимательно посмотреть вокруг и попытаться сориентироваться самому...

Криза наприкінці 2008 року розпочалася в Україні досить відчутно і навіть якось демонстративно. Людям раптом перестали видавати гроші з їхніх депозитів. Ну не те, щоб зовсім уже раптово – про проблеми світових і українських банків писали-говорили за багато місяців до того, але все одно початок кризи багатьох приголомшив. А от потім почалася така собі в’яла шизофренія, якій кінця-краю не видно.

Коли минув перший шок, стали говорити про другу хвилю кризи. З першого кварталу цього року кризові процеси в Європі ніби припиняються, але у нас це мало відчутно. Негативні тенденції дуже сильні і впадають у вічі набагато відчутніше, ніж ніжні паростки позитиву. Та й інформаційна війна навколо цього просто шалена.

Уряд переконує, що у нас все добре, а буде ще краще. Опозиція запускає страшилки про близький дефолт, обвал гривні, кризу платежів тощо. Фінансові експерти (принаймні, публічні) коментують це все за принципом «і вашим, і нашим». Мери постійно жаліються на казначейство, яке чи то затримує платежі у місцеві бюджети, чи то взагалі перекрило їх. Статистиці наші люди взагалі не довіряють – таке ставлення сформувалося ще у радянські часи з їхніми приписками і досі поки не змінилося. Фахові економісти викликають більше довіри, але вони послуговуються власною пташиною мовою, котру мало хто розуміє. Тому громадської думки з приводу того, чи завершується криза, так і не сформувалося.

То що ж відбувається насправді – ми виходимо з хаосу чи ще більше занурюємось у нього? Цифрова інформація дуже суперечлива і постійно змінюється. Та й вона далеко не однозначна – кожна цифра може мати найсуперечливіші інтерпретації. Лишається тільки одне – уважно роздивитися навколо і спробувати зорієнтуватися самому. Ми свідомо відмовилися від цифр, якими оперує обласна і міська влада, віддавши перевагу зовнішнім спостереженням, які кожен читач може перевірити сам. Ідеться, так би мовити, не про цифрову, а про аналогову інформацію – часто емоційно забарвлену, з нальотом суб’єктивізму, але по-своєму теж цінну.

1. Упродовж останніх двох років в Ужгороді відкрився цілий ряд нових зоомагазинів. Спершу це сприймалося як певний курйоз, забаганка того чи іншого бізнесмена, прояв якоїсь його епатажної філософії (типу «Чим більше пізнаю людей, тим більше подобаються собаки»). Але коли тих крамниць набрався добрий десяток, стало зрозуміло, що це не випадковість, а стійка тенденція. Від їхнього асортименту очі розбігаються. Що показово – там завжди натовп. Якщо купують не так вже й багато, то прицінюються постійно. Це був перший дзвіночок надії: коли починають заводити домашніх вихованців, значить з’являються бодай малі, але вільні гроші. А тваринки, птахи і рибки – не тамагочі, вони потребують все більшої і більшої уваги, поступово витрати зростають, стимулюючи господарів до бурхливішої економічної діяльності. Є й ще одне, не таке райдужне пояснення. Родини не наважуються заводити нову дитину – навіть попри збільшені виплати від держави (принаймні, дитячі візочки в Ужгороді велика рідкість – навіть на набережних, де колись їх було повно). Тому багато хто віддає перевагу котикові чи песику – все ж якась компенсація. Можливо, з тієї самої опери і ситуація на центральному мосту Ужгорода, який перетворився на виставку скоб’яних виробів: замки на нього вішають, але реєструють шлюби тільки частина з них.

2. Досить швидко і якось малопомітно відбулася заміна громадського транспорту. Замість тісних маршруток тепер на трасах більш габаритні автобуси. З одного боку, переоснащення вимагало вільних коштів, які знайшлися (частково за рахунок пасажирів, адже ціни на проїзд зросли). З іншого боку, це знижує рівень аварійності, витрати на ремонт-профілактику і залишає транспортникам більше обігових коштів на розширення справи. За останні два роки зросла кількість маршрутів, хоча повз Боздоський парк все одно вперто нічого не ходить. І все ж комунальний транспорт – чи не найстабільніший сектор міської економіки. Саме завдяки йому ми поки уникаємо пробок на дорогах. Натомість кількість таксі останнім часом явно скоротилася.

3. Судячи з постійної присутності на ужгородських вулицях і організованих екскурсантів, і просто людей з рюкзаками, наша туристична сфера працює на повну потужність. Вечорами у готелях горить понад половина вікон, на вихідні – навіть більшість. Безлад у Єгипті і Туреччині стимулював внутрішній туризм. Правда, місто поки не надто використовує цей шанс. Зросла відвідуваність музеїв. Відкрився новий басейн, функціонує кілька старих, але більшість місць для купання-загорання лишаються дикими.

4. В Ужгороді розширюється торгівельна мережа у цілому. Щоправда, відбувається це дуже специфічно. Наказали довго жити крамниці-музеї. Цілодобові магазини під час кризи перейшли на звичайний режим, і жодних передумов для повернення до нічної (чи хоча би світанкової) торгівлі поки немає. Ужгород став страшенно сонливим містом, котре по-справжньому прокидається ледве не опівдні. Природно, що асортимент супермаркетів звузився, а «другої свіжості» побільшало. Те, що починалося як проникнення європейських тенденцій в ужгородську торгівлю, тепер все більше перетворюється на східні базари.

Натомість за останні місяці в Закарпатті стався просто демографічний вибух для секонд-хендів і магазинчиків дешевих та знецінених товарів. Товари для перших постачає Європа, де ринок одягу знов активізується і поспішає позбутися мотлоху. Наш покупець поки це розхапує, оскільки під час кризи гардероб суттєво обносився, то ж навіть обноски покращують ситуацію – дешево і сердито. А дріб’язкові крамнички забезпечуються товаром з Китаю. Якість там умовна, але мотивація покупців зрозуміла: якомога швидше відновити вдома усе, у чому відмовляли собі за останні роки, а там поступово витісняти цей ширвжиток більш якісними речами.

Це дуже нагадує ситуацію після лісової пожежі. Спочатку на попелищі пробивається найменш вибаглива флора, а вже потім починає відроджуватися і деревна рослинність. Секонд-хенди і «Все по 2 гривні» – якраз отой підлісок, за яким має відроджуватися справжній ліс. Зараз же торгівля вчиться боротися за свого покупця.

Натомість, скажемо, арт-ринок все ще перебуває у стагнації, якій поки не видно кінця. То ж за рахунок чого виживають наші вільні митці, лишається загадкою.

5. Скорочується банківська мережа. Позакривалося багато структур, що, очевидно, існували на суто авантюрних схемах. Люди нібито й несуть гроші у банки, але тільки у ті, яким вони довіряють. Тому багато екзотів просто зникло, а на їх місці тепер просто крамнички, які виявляються вигіднішими. Загалом це позитивно – серед ужгородців все менше «буратін», які вірять у швидке збагачення на Полі чудес.

6. Відкриваються усе нові кафе, хоча якогось аж надто великого попиту на них немає. Все залежить від місця розташування нової точки. Якщо вона відкривається на місці руху значних людських потоків, вона швидко заповнюється. Але люди платять не так за напої-закуски (їхня якість переважно жахлива), як за можливість посидіти у затишку і особливо у тіні. В Ужгороді немилосердно вирубуються дерева і кущі, зникають лавочки, то ж кафе і тераси лишаються єдиним прихистком. Із відновленням фонтанів міська влада запізнилась на багато років. Хоча, звісно, краще пізно, ніж ніколи.

7. Базари зараз домінують над супермаркетами за співвідношенням «ціна – якість» (до кризи було навпаки). Базар все-таки динамічніший гравець на ринку і швидше реагує на нові тенденції. Якщо рік тому торговища ледве животіли, зараз там досить активна комерція з восьмої десь до вісімнадцятої. Зранку усе якісніше, над вечір – уже втомлене сонцем, але і дешевше. На ярмарках на зміну виноробам (котрі вимирають як клас) приходять бджолярі. Правда, і на медовому ринку зараз відбувається справжня війна. На дещо дорогуватий закарпатський мед наступає дешевший привізний – по ідеї, це має закінчитися усередненням цін. Судячи з базарного асортименту, у нас вимирає садівництво. Натомість тримають марку закарпатські гриби. Хоча літо було аж ніяк не дощове, гриби займають свій сегмент ринку, хоч, звісно, подорожчали.

8. Однією з головних проблем сучасної цивілізації є сміття. Це чи не єдиний показник, за яким Ужгород традиційно обганяє європейців. Але за останній рік почалися зрушення. У місті зменшилася кількість стихійних смітників. Мова, щоправда, не про зовсім вже убиті мікрорайони, а про більш жваві квартали. Ужгород починають прибирати хоча би у помітніших місцях. До облаштованих смітників вже можна підступитися, а раніше в радіусі багатьох метрів від них все було «заміновано» і публіка кидала свої пакети здаля. Налагоджено регулярне очищення контейнерів. А головне – схоже, що це всерйоз і надовго.

9. Помітно активізувалося будівництво. Звичайно, про передкризові масштаби поки доводиться тільки мріяти. Та якщо порівнювати, скажемо, з минулим літом, зміни все ж помітні неозброєним оком. Здається в експлуатацію то один, то інший довгобуд. Ясно, що їхні власники більше поспішають вкласти швидко знецінювані гроші у нерухомість, не очікуючи, що вона швидко почне приносити якісь доходи. Тут хоча би просто лишитися при своїх. Але тенденція таки намітилася. Єдине, що, мабуть, довго ще лишатиметься «ужгородським Колізеєм» – це довгобуд на ринку «Білочка», який вже простіше знести, ніж відродити.

Газетні об’яви свідчать, що в Ужгороді дорожчають квартири. Водночас зростає попит (а відповідно і пропозиція) на власні будинки у районі. Вторинний ринок житла знов активізується. Правда, причини цього дуже суперечливі. Чимало продавців просто емігрують за кордон у пошуках кращої долі. Це є найбідніші городяни – квартири продаються у престижних мікрорайонах і гарних будинках. Переважно виїжджають колишні представники нашого середнього класу, які зазнали фіаско під час кризи і розчарувалися у можливості вести цивілізований бізнес у даному місті. Але ж хтось їхні квартири таки купує, якщо ціни зростають?!

Також постійно заповнені магазини будівельних матеріалів та інструментів, причому купують не тільки лампочки. Значить, у приватних помешканнях ремонт іде на підвищених обертах. Прості люди теж намагаються якомога швидше позбутися вільних грошей, вкладаючи їх у власний комфорт, оскільки малий і середній бізнес все ще лежить.

10. Дуже повільно, але відроджується культурне життя. Два ужгородські театри активізували свою роботу – перш за все для юного глядача. Дорослого глядача на сьогодні практично втрачено – у нього сформувалася стійка невіра, що наш театр колись відродиться. Касу роблять діти і супровід з їхніх батьків-бабусь. Тому розширення дитячого репертуару в нашому драмтеатрі – розумний хід. Ну і з тієї ж серії – зміцнення матеріальної бази, масштабні ремонтні роботи в обох театрах.

Останніми місяцями також починає зростати кількість публіки у кінотеатрі, хоча різноманітність його репертуару залишає бажати кращого порівняно з аналогічним мукачівським закладом. Філармонія в Ужгороді поза конкуренцією, вона увійшла у певний гомеостаз і зараз просто підтримує його без особливих різких рухів. Натомість до Ужгорода практично припинили приїздити гастролери – не виправдовується при ледве заповнених залах. Багато гастролей було скасовано через непродані квитки. Хіба що хтось відпочиває на місцевому курорті і вирішує дати концерт-другий (як-от кілька років тому Валентин Гафт).

Де позитивних тенденцій поки не видно, то це у книжковій справі. Закарпатці практично розучилися читати. Те, що радянський режим виховував десятиліттями, зійшло нанівець за лічені роки – разом з книгарнями, масовою бібліотечною мережею і газетами за 2 копійки. В Ужгороді майже не лишилося кіосків – лише розкладки. Чи здатен даний специфічний ринок бодай у цей все ще кризовий для нього час вижити за рахунок туристів? Невідомо, але внутрішній попит точно скорочується. Тут ми поки не бачимо жодного просвіту.

11. Відбуваються різкі переміни у фестивальному русі (це вже в обласному масштабі). Криза призвела до загибелі кількох десятків відверто халтурних акцій – хочеться вірити, що назавжди. Але те, що вижило, вселяє надію. Зникли фестивалі, які були просто відмиванням бюджетних і спонсорських грошей. За це кризі можна тільки подякувати, бо гіршої компрометації нашого краю перед туристами, ніж ті «гумові» шашлики і тепле пиво, годі було шукати. Лишилися спеціалізовані, тематичні акції – переважно не у глибинці, де фестивальний рух виявився передчасним (селяни категорично не сприйняли ці панські витребеньки), а у райцентрах та на найбільших курортах.

12. Дуже позитивно, що майже півроку Закарпаття прожило без ніяких виборів. Гроші, які раніше роздавалися електорату і йшли на проїдання, тепер вкладаються у бізнес. Наприкінці цього року ніби належить пережити вибори народного депутата в одному з наших округів. Але перша половина 2014-го наче обіцяє знов бути спокійною у цьому плані. А от потім стартуватиме президентська кампанія, яка знов може поставити фінанси на вуха. Хоча переможець тих виборів відомий вже наперед, то ж руйнувати під час банальних перевиборів усі ледве намічені позитивні тенденції в економіці навряд чи буде розумно.

Отож, підстав для зовсім вже телячого оптимізму немає. Але окремі позитивні тенденції таки намітилися. Люди відчайдушно молотять кінцівками і намагаються виплисти на поверхню, активізувати ринок товарів, послуг, робочої сили. Виходить поки ледве-ледве, але героїчні спроби гідні поваги.

Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”

20 серпня 2013, 7:54
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!