Многоэтажные пансионаты «произрастают» на уникальных источниках Закарпатья!

Наши предки перед началом любой застройки непременно изучали гидротехнические показатели. Сейчас же люди как взбесились: кроме сиюминутной выгоды, ничего не видят, ни о чем не заботятся ...

Мінеральна вода для Закарпаття є такою ж невід’ємною складовою, як гори, ліси, полонини. Запитайте будь-кого (українця, іноземця): «Що ви чули про Закарпаття?» Неодмінно у відповіді згадають і наші лікувальні джерела. І це не дивно: слава про них іде багато сторіч: ще давньоримські патриції лікувалися в наших краях. У радянські часи води експортували від Бразилії до Японії. І за часів Австро-Угорщини, і СРСР намагалися дбайливо ставитися до закарпатських джерел. Але нині ситуація змінилася: наші цілющі мінеральні джерела гинуть. До цієї трагічної ситуації призвела ціла низка факторів. Зупинімося наразі на найголовніших.

По-перше, хаотична, безглузда забудова прилеглих територій, яка призводить до порушення динаміки підземних родовищ. Попри всі заборони на самісіньких джерелах зводять багатоповерхові пансіонати або ж заводи з виготовлення мінеральної води. Такі забудовники змінюють цільове призначення довколишніх земель. Родючі ділянки роздають під паї. Як приклад, можна взяти долину річки Пиня, що на Свалявщині. Там санаторій стоїть на санаторії, готель на готелі, будинок на будинку.

На відміну від сучасників, наші предки перед початком будь-якої забудови неодмінно вивчали гідротехнічні показники. Нині ж люди немов сказилися: окрім сьогочасної вигоди, нічого не бачать, ні про що не дбають… І це призводить до катастрофічних наслідків: руйнування водоносних шарів, а далі – зміни якості води, зменшення її запасів.

Науковці свого часу проводили дослідження, на базі якого було визначено, що Голубинському родовищу для нормального функціонування необхідно близько 12 га. Але, за словами представника санаторію «Квітка полонини» Агнеси Каменяш, сільська рада вирішила виділити тільки 0,16 га! Коментарі – зайві…

По-друге, жахливий стан навколишнього середовища регіону. За часів Радянського Союзу основною загрозою хімічного забруднення вважалося надмірне використання пестицидів у сільському господарстві. Нині ситуація змінилися: всі навколишні ліси та річки потерпають від пластику та пластмаси. Пластикові пляшки, целофанові пакети на кожному кроці. Ця загроза страшніша, адже кожен із цих витворів технічного прогресу буде розкладатися, виділяючи різноманітні отрути й забруднюючи все довкола понад 700 (!!!) років. Це і біфенол-А, і сурма… Але найбільшу загрозу становлять діоксини. Це глобальні екотоксиканти, що мають потужну мутагенну, канцерогенну, тератогенну та ембріотоксичну дію. Вони слабо розщеплюються, але накопичуються, як в організмі людини, так і в біосфері, включаючи повітря та воду. Розмір летальної дози для цих речовин становить 6-10 гр на 1 кг живої ваги, що не істотно менше, ніж аналогічна величина для відомих бойових отруйних речовин, таких як зарин, зоман і табун. Під час руйнування природних водоносних шарів ця отрута легко потрапляє в закарпатські джерела, перетворюючи «живу» воду на «мертву».

Звісно, якщо за часів СРСР «по-більшовицьки» використовували пестициди, це хоч можна було пояснити – країну хотіли нагодувати. Але ж нині тільки через короткозорість та жадобу ми можемо все знищити.

Однак, у засміченні винні не лише влада, санаторії та бази відпочинку, які шкодують невеликі кошти, аби облаштувати прилеглі території: забезпечити туристичні шляхи смітниками, налагодити розподіл сміття, а й ми, закарпатці. Є в нас така приповідка: «Вода ушиткоє понесе!». Але ж вона вже не берує нести!

І невеличка річка Пиня, про яку вже згадував, що тече місциною, де, мабуть, знаходяться, найголовніші наші джерела мінеральної води, помирає від пластику, гуми, пінопласту, скла. Її берегами, мов різдвяні гірлянди, з дерев звисають поліетиленові пакети та інше сміття.

Ось і окреслили два найголовніші фактори. Стан важкий, але не летальний. У нас є можливість виправити ситуацію.

Насамперед необхідно припинити безглузду забудову територій поблизу джерел. Цим ми збережемо важливі водоносні шари. Крім того, потрібно, щоб бази відпочинку зайнялися облаштуванням прилеглих територій смітниками, попереджувальними написами. Сільські адміністрації, згідно з відповідними нормативними актами, повинні прибрати від сміття русла річок (у нашому прикладі – річки Пиня). Задля цього не потрібні мільйони, а тільки відповідним посадовцям слід мати честь і совість…

Батьки, діди, прадіди залишили нам квітучий край, рідне Закарпаття. А що ми залишимо нашим нащадкам? Як вони будуть згадувати нас? Якими епітетами нагороджувати? Багато чого вже, на жаль, не змінити, але шанс є. Не треба ним нехтувати. Як казали колись: «Дорогу здолає той, хто йде». Це наша земля і тільки ми за неї відповідаємо, ми – закарпатці. І ми маємо бути господарями в себе дома.

Підсумовуючи, хочу зупинитися ще на одному питанні: нонсенсом є ситуація, коли закарпатець не може вільно пити свою мінеральну воду. Розумію, сталося так, що останнім часом більшість джерел знаходяться у власності прийшлих. Вони збудували великий бізнес на нашій воді, але тут ключове слово «нашій». Згідно з Конституцією, надра – власність народу, а ми і є цей народ. Дай їм Бог здоров’я і велика подяка за те, що вони роблять справу, яку ми не гонні: дають робочі місця, завдяки котрим існуємо. Однак вважаю: кожен закарпатець за бажання мусить мати, кить хоче, можливість випити келих легендарної закарпатської мінеральної води.

Владислав СЄРГЕЄВ

«Карпатський Об’єктив»

06 серпня 2013, 10:10
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!