Народжена у Польщі закарпатка відсвяткувала 88 років!

...Іменинниця радо вітала гостей. Разом з дочкою Любою та онучкою Аллою метушилася коло столу, хотіла, щоб усі почували себе як вдома...

Світ нині метушливий. Кудись спішимо, постійно чимсь незадоволені, прагнемо більших зарплат, винагород. А тим часом найвищою винагородою є милість Божа, при доброму здоров’ї прожити довгий вік. У цьому ще раз переконалися, коли разом з першим заступником голови  та керівником апарату РДА Сергієм Когутичом та Михайлом Піганом, а також з керівником прес-служби РДА Ганною Валюк приїхали у Сторожницю привітати з 88-річчям Анастасію Миронівну Шевчук.

Іменинниця радо вітала гостей. Разом з дочкою Любою та онучкою Аллою метушилася коло столу, хотіла, щоб усі почували себе як вдома. Так воно й було. По-синівськи теплі слова керівників району, а також Сторожницького сільського голови Василя Сіки до сліз розчулили Анастасію Миронівну.

Нелегкою була життєва дорога жінки. Народилася у Польщі. Двічі родину виселяли з рідних країв. Перший раз – у Росію, звідки незабаром таки вдалося повернутися додому. Другий раз, у 1946-ому, під час відомої операції «Вісла» українську родину знову переселили, на цей раз – на Україну, у Рівненську область. Дочці тоді вже було десять років і то переселення добре пам’ятає.

Прижилися в Україні і стала вона для них рідною. Люба закінчила педучилище і отримала направлення на Закарпаття. Коли помер чоловік, до дочки переїхала і Анастасія Миронівна. Освітянку Любу Данилівну Шевчук у селі поважали, любили, що дуже радувало неньку. Не раз про цю вчительку, як то кажуть, від Бога, писала і наша газета. Полюбили в селі і Анастасію Миронівну. За щирість та добре серце, готова завжди прийти на поміч.

Іменинниця, усміхнена, щаслива, зізналася, що чекала гостей. Всевишній подарував їй гарні літа і прийде чимало людей її привітати. Життя дійсно прожито велике. Нелегке. Воістину! Кілька імперій за цей час зникли з географічних карт, а вона наперекір усьому жива. Перенесла і декілька операцій і навіть інсульт. Заново вчили рідні її ходити й говорити. Але все погане забувається, про нього не хочеться згадувати, бо ятрить душу. Найбільший її оберіг – родина. Дочка Люба подарувала двох онучок – Аллу та Миросю. Росте й правнук Іванко. Семирічним хлопчиком у сім’ї не нарадуються.

Анастасія Миронівна все згадує та згадує. Ми пересвідчилися, що чітко пам’ятає всі віхи свого життя. Пережила і голод, і страшні часи, коли всі хворіли тифом. Кажуть, що старість – не радість. Не приведи, Боже, коли вона ще й самотня. Нашій іменинниці пощастило. Найрідніші їй люди – поряд. Відчувалося, як цінують вони дорогі хвилини спілкування з берегинею роду. Сама Анастасія Миронівна своїм довголіттям завдячує Всевишньому. Віру в Бога прищепила і своїй дочці та онукам.

…Слухаю вітання керівників району і думаю, як добре, що не розгубили ми в теперішньому економічно складному часі доброти. Життя іменинниці засвідчує, хоч як не важко було їй жити, але підвалини своєї родини вона будувала міцні, на загальнолюдських цінностях, Божих засадах, і старість її оточена теплом та любов’ю.

Проводжала гостей

аж до воріт

Марія Підгорна, "ВУ"

05 серпня 2013, 11:49
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!