»Гребти треба не лише під себе. Бо це ж куряча філософія!»

...Людина отримує тоді, коли віддає, але ж прагнути треба віддавати, а не отримувати. Ось у чому сенс. Це просто? Звичайно! Це складно? Так, складно, але можливо!..."

Це інтерв’ю – з шухляди… Написане ще в листопаді 2012-го, тоді так і не побачило світу. Та, попри 9-місячну віддаль у часі, думки його героїні не втратили актуальності, навпаки: ілюструють щирість і внутрішню цільність жінки, що знає ціну і силу Слова і відповідає за Нього. Людина-дія, уважна, щедра на доброту, але й вимоглива, нетерпима до фальші; конкретна й цілеспрямована, працелюбна і трошечки романтична… Знайомтеся, хто ще не знайомий:Галина Василівна Шумицька, доцент кафедри журналістики, нині очільниця філологічного факультету і директор Медіацентру УжНУ.

• Галино Василівно, ще свіжа в пам’яті Ваша захоплива розповідь про поїздку до Швеції. Уже й наш університет радо прийняв шведських колег. Що вдалося Вам за цей час пізнати і зрозуміти?

– Не ускладнювати те, чого не варто ускладнювати. Не поспішати там, де не варто поспішати. Працювати якісно. Відпочивати так само. Радіти сонцю тоді, коли воно є. І коли немає – теж. Не скаржитися на суворі кліматичні умови: де живеш – люби те, що маєш. Це висновки, зроблені там. Намагаюся не забувати про них тут. Чого скаржитися, коли все маємо? Скинути капелюха перед тим, що було, закотити рукави – і вперед! Роботи вистачить на всіх. Успіху теж.

• Яка система підготовки журналістських кадрів у них? Що варто запозичити, чого бракує українським виданням?

– Чого нам реально бракує, то це змоги, а іноді й бажання постійно самовдосконалюватися, займатися самоосвітою. Швеція виділяє величезні кошти на підвищення кваліфікації своїх фахівців, і не лише у медійній сфері. Цінуючи своє, вони їздять по світу, придивляються до здобутків інших, беруть те, що корисно для них, а не все сліпо копіюють.

• Яке Ваше бачення системи освіти у Швеції та Україні. Що в них спільного та відмінного?

– Головна відмінність полягає у тому, що у Швеції держава дбає про освіту, належно її фінансує. Відповідно громадяни там не вдають, що працюють, а таки працюють. І не роблять із себе героїв чи, навпаки, жертв, коли виконують свої безпосередні обов’язки. А спільного у нас дуже багато: приміром колористика прапора…

• Чого, на Вашу думку, вчать подібні тренінгові програми?

– Уважно вислуховувати думку іншого. Не лізти поперед батька… – встигнеш. Належно оцінювати виконану іншим роботу. Не бути псевдопатріотом, псевдофахівцем, псевдощирим, псевдоскромним, псевдоуспішним. Бути справжнім. Висловлювати свою думку, проте не надто категорично. Ретельно виконувати те, за що взявся.

• Сподіваємось, що започаткована традиція обміну творчими групами продовжуватиметься і надалі. Чи розглядається можливість співпраці з іншими європейськими державами у цьому напрямку?

– Ми нічого особливого не плануємо. Хочеш насмішити Бога – розкажи йому про свої плани ) Працюємо. Щодня, щогодини. І використовуємо кожну нагоду, аби розвиватися самим і допомагати розвиватися іншим.

• Ви працюєте в сфері освіти і журналістики водночас у доволі складний час – економічно, політично… Як вважаєте, чи вдасться нашим політикам законодавчо зменшити тиск на свободу слова, адже це питання, як і демократичність ЗМІ, є дуже актуальним?

– Я не політолог, аби давати фахову оцінку цьому, а будь-які прогнози взагалі вважаю справою невдячною. Дозволю собі висловити, однак, цілком суб’єктивну думку: у нас на законодавчому рівні все гаразд або майже гаразд. У нас проблема з дотриманням законності. Причому на всіх рівнях. Спитайте будь-кого. Якщо треба вирішити якусь нагальну проблему, обійшовши при цьому закон, мало хто особливо сумніватиметься. Коли нам кажуть «не можна», ми тут же питаємо: а як це можна вирішити… Хіба ні? Цим просякнуте все суспільство згори донизу й відповідно знизу – догори. Так само із свободою слова: теоретично всі наче її прагнуть, а практично мало хто готовий до справді демократичних стосунків. Наразі у нас охлократія: загальне, спільне поступається місцем жадобі та егоїзму.

• Поділіться думками з приводу закарпатських ЗМІ. Що хотілося б змінити, кого варто виділити, у кого можна повчитися…

– Вчитися варто у всіх, бо поганий досвід – це теж досвід. Тут погано виходять колективні проекти. Люди тяжко об’єднуються навколо якоїсь ідеї, якщо не бачать особистих вигод. Практично немає справді якісного інтелектуального читва. Однак є талановиті журналісти з характерною авторською манерою (свідомо уникатиму власних назв), є цілком грамотні часописи, цікаві радіо- й телепроекти. Є хороші веб-ресурси. А майбутнє за вами – молодим поколінням, яке народилося в уже незалежній державі, яке лише чуло про свист батога, але на своїй спині його не спробувало, а тому може мислити й оцінювати ситуацію вже по-іншому.

• Багато молодих хлопців та дівчат хочуть бути журналістами, не усвідомлюючи до кінця, з чим вони зіткнуться, почавши працювати. Які поради можете дати вступникам на журналістику, аби вони розуміли, чого хотітиме від них роботодавець і що їх чекає на обраній професійній ниві?

– Що незвичайного я тут можу сказати? Все дуже просто: постійно працювати над собою, дослухатися до думки інших, старатися наполягти на своєму, якщо переконані у правильності зроблених висновків. Не робити з мухи слона. Рухатися! Завжди рухатися, пам’ятаючи, що світ прекрасний і справедливий, але ж інші бачать його крізь призму тебе так, як ти – крізь призму інших… Тому завжди спершу думай. І відчувай

• Підкажіть, будь ласка, як не «загубитися» студентам, які тільки починають свою кар’єру на медіапросторі країни?

– Ніколи не загубишся, якщо старатимешся бути потрібним іншим. Самі знайдуть

• Чи згідні Ви з твердженням, що в журналістиці відбувається природний відбір, і залишаються тільки ті, в кого вистачає на це моральних сил…

– Природний відбір відбувається скрізь – не лише в журналістиці. Там залишаються ті, хто хоче і може це робити. Тільки одні якісно, інші – абияк.

• Зрозуміло, що журналістика – це професія, якою треба жити. А якщо ще й навчати цій професії, то чи залишається у Вас час на відпочинок. Як Ви проводите свої вік-енди?

– Час на чашку чаю? Обов’язково! І не за залишковим принципом! У мене, Богу дякувати, є близькі люди, які кажуть: стоп! відпочиваємо! Це тоді, коли я забуваюся. Гори в будь-яку пору року кличуть мене! І дорога, дорога, дорога… Люблю її.

• Мабуть, дозволю собі озвучити одностайну думку студентів-журналістів: Ваш приклад височенної працездатності, неабиякі організаторські здібності, вагомі творчі здобутки, креативність – варті наслідування… Хотілося б ще раз почути від Вас настанови як стати справжнім фахівцем у журналістській справі.

– Аби стати фахівцем у будь-якій справі, треба мати бажання працювати. Але тут є одна важлива деталь, яка не всім по зубах. Працювати треба не лише на себе. Гребти треба не лише під себе. Бо це ж куряча філософія. Людина отримує тоді, коли віддає, але ж прагнути треба віддавати, а не отримувати. Ось у чому сенс. Це просто? Звичайно! Це складно? Так, складно, але можливо. Треба багато читати й розмірковувати. Не лише переказувати чужі думки, а й думати самостійно.

• У цьому ж контексті: як починався Ваш шлях у журналістику? Яким був перший творчий доробок? Чи пам’ятаєте своїх наставників?

– Юрій Михайлович Бідзіля запросив мене працювати на кафедру, пообіцявши, що буде багато роботи. Так і сталося. Наставників пам’ятаю завжди. І завжди їм удячна. За всі уроки. Журналістський доробок? Третій рік працюю у редакції нашого сайту. Вчу і вчуся. Маю від цього радість і насолоду.

• На завершення хочу побажати Вам творчого натхнення, нових вдалих проектів, втілення задуманого задля примноження кращих традицій журналістики.  Дуже дякую за слушні, цікаві думки та змістовну розмову.

05 серпня 2013, 9:48
Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України

Сподобалась новина? Підтримай KarpatNews натиснувши "Подобається"!